Свій чи Чужий? або Чому Президент України не завітає до Гетьманської столиці

…Місто мало статус Гетьманської столиці й постійного табору Війська Запорізького цілих 56 років, з 1708 по 1764 р.р., звідси керували троє останніх гетьманів Лівобережжя, зокрема, уславлений патріот Кирило Розумовський, що насмілився подати на розгляд імператриці Катерині ІІ записку «Про відновлення старовинних прав Малоросії» і відразу ж був усунений з посади. Згодом послідувала ліквідація Гетьманської держави та утворення у 1765 р. з частини Лівобережної України сумної пам’яті Малоросійської губернії, з адміністративним центром у тому ж Глухові.

А на початку XVIII ст., у розпал Північної війни (1700−1721) Російської імперії з європейськими геополітичними конкурентами, місто опинилося в центрі резонансних подій, пов’язаних з демаршем гетьмана Івана Мазепи проти російського царя Петра І. 30 жовтня 1708 р., отримавши звістку про «зраду» Мазепи, на військовій раді у Глухові розлючений самодержець постановив «розорити дощенту» Батурин, перенести столицю Гетьманщини до Глухова, де невідкладно провести обрання нового козацького керманича, яким став Іван Скоропадський.

9 листопада 1708 р. у Троїцькому соборі Глухова, в присутності Петра I, спеціально скликані архієреї Київський, Чернігівський та Переяславський звершили урочистий молебень з нагоди переобрання гетьмана, після чого піддали «довічному прокляттю» Івана Мазепу.

Того ж дня у Глухові вчинили його символічну страту, яку історики змальовують так: «При стечении народа вынесли на площадь набитую чучелу Мазепы. Прочитан приговор о преступлении и казни его; разорваны князем Меншиковым жалованные ему грамоты на гетманский уряд, чин действительного тайного советника и орден святого апостола Андрея Первозванного и снята с чучелы лента. Потом бросили палачу сие изображение изменника; все попирали оное ногами, и палач тащил чучелу на веревке по улицам и площадям городским до места казни, где и повесил» (Дмитрий Бантыш-Каменский. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. Киев, 1903, стр. 401).

Історичні ремінісценції сприяють кращому усвідомленню реалій сьогодення.

Як-от, доводять відсутність за останні 300 років найменших змін у фашистському ставленні пітерсько-московських «великодержавників» до сусідів-«самостійників», ким би ті не були — чехами, угорцями, прибалтами, грузинами, українцями чи білорусами.

Або ілюструють виключну карнавальність підходів сучасних українських правителів до вшанування «місць сили» національної історії. Так, після надмірної PR-опіки з боку Президента В. Ющенка, у наші дні знову скніє у безгрошів’ї та інформаційному вакуумі Батуринський палац. Помпезному відкриттю 7 травня 2016 р. за участю Президента України пам’ятника І. Мазепі у Полтаві, за християнським звичаєм, мав би передувати хоча б Великодній поминальний молебень у Глухові, де відважний гетьман був підданий чужинській «анафемі». Втім, сталося інакше: напередодні «події загальнонаціонального значення» (вислів П. Порошенка) зловмисники підклали вибухівку під постамент, а вже 2 червня заплямували фарбою кремезну скульптуру — найновіший символ Українського спротиву Росії… З когось спитали за це, чи, як ведеться, «проїхали»?

Зрештою, історичні паралелі вкотре доводять, що «мазепинська ідея» не була персоніфікованою випадковістю свого часу, а є органічним вибором цілого народу, вистражданим упродовж століть.

***

Про актуальність європейського вибору України та українців Глухів востаннє гучно нагадав наприкінці жовтня 2015 р., коли на дочасних муніципальних виборах мером міста був обраний народжений у Франції нащадок династії вітчизняних цукрозаводчиків і меценатів Мішель Терещенко. У першому ж турі він тріумфально набрав біля 66% голосів містян.
Цьому передувала інша непересічна подія в житті М. Терещенка: у березні того ж року із рук Президента П. Порошенка він урочисто отримав паспорт громадянина України, наголосивши, що в драматичні часи, які переживає його «пра-Батьківщина», вважає за обов’язок внести свою лепту у відродження її економіки, культури та духовності.

Тим більше, що М. Терещенко з 2003 р. постійно мешкає в Україні, на теренах Глухівщини спільно з французькими агроінвесторами займається вирощуванням і переробкою льону та ненаркотичних сортів конопель, має у оренді значні земельні угіддя (до 3,5 тис. га), організує експортоорієнтоване виробництво на базі місцевих ТОВ «Лінен оф Десна» та «Десналенд».

Загалом, запорукою успіху громадського позиціонування і, як підсумок, виборчої кампанії М. Терещенка стали грамотно і багатообіцяюче сформульовані гасла: відродження ряду виробничих об’єктів (м'ясо- і хлібокомбінат, плодоконсервний завод, суконна фабрика й ін.), сприяння малому бізнесу, відтак, створення за 4 роки 4 тисячі нових робочих місць, укріплення військово-прикордонної зони для відсічі можливої російської агресії, боротьба з корупцією, розвиток комунального господарства і соціальної сфери Глухова, створення територіального туристично-дозвіллєвого центру тощо. Тож, за словами М. Терещенка, забуте Богом і попередньою владою, занурене в депресію місто має перетворитися на «вітрину всієї країни». Позиціонуючи себе лише як «людину П. Порошенка», М. Терещенко неодноразово наголошував, що вже через рік зможе запросити Президента України до «оновленого» Глухова.

Найпримітніше, що в умовах тотального розчарування людей у партіях і політиках усіх штибів, в літописі місцевого самоврядування України стався виключний за 25 років Незалежності прецедент — народ консенсусом делегував «знизу» владні повноваження учорашньому іноземцеві, апріорі носію європейських цивілізаційних цінностей і поборнику прозорих ринкових бізнес-відносин.

«Глухівський феномен» не вписався й у соціологічну картину переважного несприйняття населенням офіційної тактики залучення до урядових, контролюючих інституцій держави т.зв. «туристів» із Прибалтики, Грузії, Польщі, високопоставлених радників із країн ЄС та США.

Підтриманню атмосфери високих очікувань суспільних перетворень у Глухові сприяла також серія журналістських публікацій, інтерв’ю з новобраним міським головою Глухова, що наприкінці 2015 — на початку 2016 р.р. розійшлися по шпальтах впливових друкованих та інтернет-видань («День», «Українська правда», радіо ВВС в Україні, «Новое время» тощо).

Особисто М. Терещенко теж доклав чимало зусиль для підтримання власного реформаторського іміджу, регулярно відвідуючи міжнародні бізнес-форуми, виставки, наукові конференції, прийоми у дипмісіях іноземних держав у м. Києві тощо.

Однак у буденному житті райцентру невдовзі запідозрили: з інноваціями щось «іде не так» і по формі, і по змісту.
Не «по-європейськи» для пересічних глухів’ян, не збалуваних розмаїттям місцевої журналістики, виглядає пресинг з особистої подачі М. Терещенка редакцій і творчих колективів газет — комунальної «Народна трибуна» і незалежної «Неделя», у формі припинення фінансування з міського бюджету, позбавлення приміщення, оргтехніки, блокування зв’язків з органами самоврядування та депутатським корпусом. Скандальним став епізод силового видворення самим М. Терещенком «неугодних» йому репортерів з сесійної зали Глухівської міськради, поточну роботу якої ті мали намір висвітлювати.

3 травня ц.р., у Всесвітній день свободи преси, Національна спілка журналістів України оприлюднила список посадовців-ворогів преси, що протидіють роздержавленню, згідно Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». До «номінантів» потрапив у т.ч. й «європейський» мер Глухова, який усе списує на підступи опонентів з числа місцевих «екс-регіоналів», підконтрольних, з його слів, «дійсному хазяїну області» народному депутату України Андрію Деркачу.

В цілому, простежується схильність мера та його команди (сформованої, переважно, з делегованих менеджерів ТОВ «Лінен оф Десна» та «Десналенд») списувати будь-яку крику у власний бік на цього ж нардепа: «Наш народный депутат Андрей Деркач уже 18 лет контролирует всё в области и влияет на всё, что может. Он был за Кучму, за Ющенко, за Януковича, сейчас говорит, что он за Порошенко. Но он за себя и своих людей. Глава района, который попал под люстрацию, потому что отправлял „титушек“ на антимайдан, сейчас опять глава района… Андрей Деркач — старый „регионал“, он использовал всю грязную технику, отправил против меня тонны чёрного пиара» (http://www.idealist.media/index.php/video/mishel-tereschenko-o-razvitii-goroda-gluhova/, з інтерв’ю М. Терещенка мультимедійному проекту IDEALIST, січень 2016 р.).

Між тим, навіть на завідомо незаангажованих публічних площадках, де за останній час бував присутній і виступав М. Терещенко, з його вуст не пролунало ані конкретних «історій успіху» в очолюваному місті, ні жодних реальних прикладів залучення європейських інвестицій, створення стартапів, започаткування соціально-гуманітарних ініціатив… На жаль, прикладів достатньо.

Так, у січні ц.р. в план-графік Львівської бізнес-школи Українського католицького університету була включена робоча панель з М. Терещенком під назвою «Соціальна відповідальність бізнесу: як перетворити провінційне місто в кейс для всієї країни?»; в березні ц.р. на базі Української академії банківської справи (м.Суми) пройшла щорічна т.зв. Зимова школа, на якій М. Терещенко прочитав лекцію «Цінності в економіці і бизнесі»; в травні ц.р. на базі Сумського національного аграрного університету під егідою Міжнародної Торгової Палати ICC Ukraine пройшов українсько-польський форум «Сумщина Invest — 2016. Інвестиції. Розвиток. Партнерство», де Глухівський мер отримав ексклюзивний час для виступу; у травні ж ц.р. під патронатом Сумської ОДА та регіональної торгово-промислової палати, у рамках Днів Європи в Україні, у м. Суми відбувся бізнес-форум «Слобожанський міст — 2016», за участю представників підприємницьких кіл і дипмісій в Україні Великої Британії, Словаччини, Македонії, Чорногорії, Білорусі тощо, який М. Терещенко, попри офіційні запрошення, взагалі проігнорував.

Виступаючи ж, усюди сипав демагогічними фразами про непрофесійну вертикаль влади, тотальну корупцію, занедбані виробництва, злочинну протидію його реформаторським проектам, російську воєнну загрозу тощо. Паралельно, кожен виступ здобрював сімейними переказами про втрачені казкові багатства (брильянти, картини, яхти) та описами численних об’єктів нерухомості, якими володіли Терещенки у Києві та Глухові й які збереглися до наших днів.

А про власні успіхи градоначальника і менеджера з європейським досвідом — ні пари з вуст. На сайті Глухівської міськради, звісно, присутні окремі інвестпроекти, вочевидь далекі від рівня передвиборчих обіцянок Мішеля (ремонти дорожнього покриття і монтаж економного освітлення на ряді вулиць, сезонний ремонт двох шкіл тощо). І нічого — про обіцяні глухів’янам «фішки», на кшталт зведення заводу з виробництва біогазу (увесь Глухів може, за твердженням М. Терещенка, бути енергонезалежним завдяки цьому), або впровадження проекту державно-приватного партнерства «Глухів — столиця українського туризму».

З огляду на складні соціально-економічні реалії сьогодення, справжню тривогу викликає безпорадність команди і байдужість особисто мера до комплексної підготовки міста до зимового опалювального періоду. Означені роботи віддані на відкуп напівприватним обслуговуючим конторам, афілійованим із близьким оточенням і ставлениками М. Терещенка у міськвиконкомі.

Імовірно, на догоду цим же комунальним монополістам, у місті призупинені всі спроби створення ОСББ, а чималі кошти з міського бюджету, заздалегідь передбачені на капремонт і паспортизацію багатоквартирних будинків, прибудинкових територій, пущені на непов’язані цілі.

Порядок денний, рішення сесій міськради та їх проекти, розпорядження мера не оприлюднюються у обов’язковому порядку на офіційному сайті Глухівської міськради, що, у контексті норм Закону України «Про доступ до публічної інформації», ставить під сумнів їх легітимність. Та й сам мер на спілкування з громадою не йде: про діяльність протягом 7 місяців на виборній посаді жодного разу не звітував.

Нонсенсом є ухиляння мера та міськвиконкому від проведення чергових сесій, не дивлячись на накопичення невідкладних робочих питань.
З цих, зокрема, причин глухівські депутати упродовж квітня-червня ц.р. не можуть спрямувати на потреби виборців свої депутатські кошти. Так, лише сесія повноважна внести зміни до цьогорічної Програми соціально-економічного розвитку міста, після чого буде надана субвенція з обласного бюджету до міського на потреби охорони здоров’я та освітніх закладів, а це — близько 200 тис. грн.

Утім, сесія Глухівської міськради раз за разом переноситься: за словами місцевих депутатів, на заваді стають чвари в депутатському корпусі, а також позиція міського голови, який побоюється, що може постати руба питання про оголошення йому недовіри.

У такій неоднозначній ситуації не працюють й громадські експертні комісії, як постійні консультативно-дорадчі органи міської влади, уповноважені виражати інтереси спільноти і контролювати ефективність роботи постійних профільних комісій Глухівської міськради.
Отже, ізольованість депутатів, журналістів і активних членів територіальної громади від життєзабезпечення міста — це як у Європі?

З останніх ідей міського очільника — нав’язливе лобіювання розквартирування у Глухові військової частини, нібито, для убезпечення від військового вторгнення з теренів РФ, а також пожвавлення місцевої сфери послуг (кафе, магазини, готелі), що, мовляв, забезпечить для містян до 500 нових робочих місць. У цьому зв’язку згадується 58-ма окрема мотопіхотна бригада ЗСУ, сформована на Сумщині (м.Конотоп), нині перебуваюча на захисних рубежах України в зоні АТО.

Водночас, як повідомила ще у березні 2016 р. прес-служба Конотопської міської ради, на державному рівні вдалося досягнути рішення про присутність означеної бригади саме в цьому стратегічно-транспортному вузлі, адже для міської громади це у т.ч. 2,8 млн. грн. надходжень податків у місцевий бюджет. За рахунок цих коштів планується зведення нових казарм на вже відведеній земельній ділянці.

Місцеві підприємці, котрим мер запропонував фінансово підтримати ініціативу щодо розміщення і облаштування «своєї» військової частини, виявляють розуміння і згоду. Втім, не можуть отримати відповідей на прості запитання: що це буде за формування, чим займатиметься на Глухівщині, якої конкретної допомоги потребуватиме від територіальної громади (ремонт чи придбання техніки, екіпірування, харчів тощо). Звідси точаться чутки, що Мішель має певні домовленості не з командуванням штатного підрозділу Збройних Сил України (де тоді наказ про передислокацію, виконання завдань в Глухові?), а з одним із розформованих добробатів «поза законом», підпорядкованих «олігарху-банкіру». Що «хлопці у камуфляжі і балаклавах» потрібні Мішелю у якості своєї ручної «армії», для тиску на політичних конкурентів і «віджиму» чужих бизнесів.

Означене не сприяє внутрішній злагоді в регіоні на кордоні з РФ, звідки походять реальні загрози.

Цікаво, що регіональна влада, на чолі із пропрезидентським губернатором Миколою Клочком, від початку зайняла й дотримується відстороненої позиції щодо ситуації у Глухові під орудою новообраного євромера. Аналогічно, не втручаються у суть процесів, як би вони не йшли, контролюючі і силові органи (прокуратура, СБУ, поліція, податкова інспекція).

Хоча офіційні натяки на стан і якість роботи глухівського новатора все ж пробиваються назовні. Так, за повідомленням веб-порталу Сумської ОДА, 31 травня ц.р. відбулася робоча зустріч губернатора М. Клочка з мером райцентра М.Терещенком. На ній розглядалися проблеми і перспективи медичної галузі в м. Глухів «та інші питання». Сам по собі такий формат означає, що мер був запрошений (викликаний?) до «першої приймальні» області, адже усілякі «позитиви» зазвичай демонструють на місці трудових звершень, а не на «килимку».

Далі без коментарів цитата з прес-релізу Сумської ОДА: «За словами М. Клочка, робота облдержадміністрації спрямована на те, щоб усі райони і міста області розвивалися динамічно. «Коли немає політичних ігор, усі наради проходять у звичайному режимі, — підкреслив М. Клочко, говорячи про взаєморозуміння між владою області та міста Глухів. — Наша позиція така: поменше політичних гасел — побільше реальної роботи на благо людей» (http://sm.gov.ua/ru/arkhiv1/10729-mykola-klochko-nasha-pozytsiya-menshe-politychnykh-hasel-bilshe-realnoyi-roboty-na-blaho-lyudey.html).

Можливо, далися взнаки сигнали «знизу», від тієї самої територіальної громади, що законно сподівалася на партнерство зі справжнім патріотом і європейцем-реформатором, а наразилася на черговий демократичний симулякр? Адже за півроку, згідно з місцевим соцопитуванням, Мішель втратив прихильність половини людей, що за нього голосували: його рейтинг просів до 22% від загального числа мешканців Глухова та 33% - від тих, що прийшли на дільниці. Народ дедалі частіше реагує у властивій йому манері розчарування: склеїли і пустили в обіг кличку «Мермішель», як маркер імпотентності в управлінні містом.

В стратегічному ж плані, повисло у повітрі й наразі не знаходить своєї логічної відповіді питання: хто ж він такий, Мішель Терещенко — свій чи чужий, і навіщо узявся за Глухівський гуж?..

Принаймні, одне зрозуміло: жодних візитів Президента і його почту до старої Гетьманської столиці у найближчій і середньостроковій перспективі не відбудеться.

Дивитися ні на що. Ні на чому піаритися. Сказати людям — нічого.

***

«Приехал Жрец
(Знаменитый бомбейский брамин-йог) сын Крепыша
Любимец Рабиндраната Тагора ИОКАНААН МАРУСИДЗЕ (Заслуженный артист союзных республик)
Номера по опыту Шерлока Холмса. Индийский факир. Курочка невидимка.
Свечи с Атлантиды. Адская палатка.
Пророк Самуил отвечает на вопросы публики.
Материализация духов и раздача слонов.
Входные билеты от 50 к. до 2 р.» И. Ильф и Е. Петров, «Золотой телёнок», глава 6

Експертно-політологічне резюме. Cui prodest?

Глухівський «експеримент» настільки штучно-показовий, що був би нездійсненним без погодження його сценарію на вищому державно-політичному рівні України.

Вбачається вірогідним, що він є лише одним із пазлів Великої Теренової Гри під назвою «Іноземці у владі», правила якої писалися навіть не у Києві, а в офісах іноземних мозкових центрів та глобалістських структур, що взяли на себе інтелектуальний супровід і всі накладні витрати у зв’язку із трансформаційними процесами в Україні після Євромайдану і Революції гідності.

Прикладні цілі означеної Гри, зокрема, включають: безпосереднє тестування спектру й ступенів прийнятності радикалізовано-ліберальних рецептів Заходу для України (держапарат, ключові міністерства, відомства, галузі економіки, бюджетно-соціальна сфера, ідеологія і духовність тощо); визначення суспільних «реперних точок» і відповідних типажів «нових лідерів», з огляду на триваючу підготовку до повного пост-олігархічного перезавантаження України; організаційну підготовку і правову легітимацію сталих плацдармів для заходу на національні терени транснаціональних корпорацій; сформування правлячого громадсько-політичного пулу, готового реалізувати будь-які українсько-російські сценарії, вигідні зовнішнім операторам, незалежно від думки націонал-патріотичної спільноти України тощо.

Креативно-унікальна й ставка саме на фігуру Мішеля Терещенка як кандидата на роль «народного мера-іноземця»: в задумі переплетені і символічні історія та сьогодення Глухова на кордоні з Росією, і звитяжні долі козацьких отаманів, які ще три століття тому намагалися вирватися з-під імперського ярма, і імениті предки — капіталісти й філантропи, чий спадок є національним надбанням України, і «природня» укоріненість персонажа на регіональних теренах, завдяки успішному аграрному бізнесу, побудованому на французьких банківських інвестиціях…

Що немаловажно, враховані особистісні риси і корисливі мотиви Мішеля: марнославство, претензії на велич предків, а водночас — сподівання на повернення у приватну власність частини їх багатств (у разі початку в Україні процесів реституції, як це відбулося у Польщі та ін. посткомуністичних країнах ЄС), розрахунок на запуск вільного ринку земель сільгосппризначення в Україні, завдяки чому він має всі шанси стати латифундистом за європейськими мірками тощо.

В цьому контексті, мимоволі влучив «у десятку» пересічний коментатор перебування М. Терещенка на посту мера Глухова: «Не знаю, хто за ним стоїть, але рекламним агентом у нього — Петро Порошенко».

Надання українського громадянства і достатніх переваг для гарантованого обіймання М. Терещенком посади мера м. Глухова — суто технічна робота, до якої результативно долучився й об’єкт постійної критики Мішеля, а насправді, його «хрещений батько» в українській політиці, народний депутат Андрій Деркач. Президент сказав: «Так треба!» — нардеп відповів: «Єсть!». Причини толерантності обласної влади і правоохоронців криються у тій же негласній угоді.

Слід зазначити, що одним із побічних ефектів Гри «Іноземці у владі», за позитивним сценарієм її розвитку, мало би бути розгортання потужної PR-кампанії з переобрання П. Порошенка на другий президентський термін. Але на сьогодні ця сторінка, вочевидь, остаточно перегорнута. Десь пишуться інші сценарії під інших форвардів української політики.

Що ж до неблагополучної, потенційно конфліктогенної ситуації, що нині складається у територіальній громаді м. Глухова, то насправді вона мало кого цікавить як у обласних, так і вищих ешелонах влади. «Не вийшло» ж не лише у «Мермішеля» — «застопорилося» і у Михайла Саакашвілі, і у Айвараса Абромявичуса, і у Саші Боровика, і в Екі Згуладзе, і у Давида Сакварелідзе… У поглинаючу воронку тенденції, напевне, затягне й Мішеля Терещенка.

Питання лише в тому, як грамотно вивести невдаху з ігри. За вітчизняною традицією, «збитий льотчик» не завжди падає на грішну землю, а інколи злітає увись. Зокрема, за непоодинокими свідченнями осіб з близького оточення М. Терещенка, він вбачає Глухів вже «пройденим» для себе етапом і має наміри обиратися до Верховної Ради (альтернативно, готовий очолити Міністерство аграрної політики та продовольства України).

Прогноз для місцевої спільноти Глухова — антипатріотичний, проросійський ідеологічний крен, на тлі дальшого занепаду реального сектору економіки і соціальної сфери, згортання підприємництва, поглиблення техногенної кризи у комунальному господарстві, процвітання контрабандного бізнесу з РФ як засобу виживання безробітної частини населення.

Навряд чи зазначені перипетії залишаться непоміченими у мас-медіа сусідньої держави, які сповна поексплуатують зручні інформприводи для дискредитації євроінтеграційного вектору України.

Так кому оце все вигідно, шановні?