Святослав Стеценко: Іти у майбутнє — це примус бути іншими

Володимир Зеленський при владі знаходиться вже півроку, але це не вплинуло ні на зміну системи, ні на підвищення рівня життя громадян. То можливо нам потрібна нова парадигма державного розвитку? Якою залишиться Україна після закінчення президентства Володимира Зеленського? У минулому матеріалі, ми шукали відповіді на ці питання з філософом Сергієм Дацюком. Тепер пропонуємо вашій увазі точку зору полковника запасу Святослава Стеценка.

— Якою буде Україна після президентства Володимира Зеленського?

— Насамперед, я думаю, про те, в якому стані після нього залишимося ми.

— Слушна думка.

— Від того залежатиме наше майбутнє. Спостерігаючи за словами, роботою і складом Зекоманди, складається враження, що їхня мета — утилізація залишків України. Звісно, можливе формальне збереження державної незалежності, але руйнування економічної та соціальної інфраструктур нам не уникнути. Ймовірно, Україну контролюватимуть навіть не іноземні держави, а великі фінансові корпорації.

— Це ще гірше ніж, контроль інших держав?

— Контроль інших держав не завжди погано. Відомо чимало позитивних історичних прикладів, коли він впорядковував життя і давав слабшим країнам потужний розвиток. Чого лише варті Західна Німеччина, Японія та Південна Корея? Це — яскраві приклади того, що зовнішній контроль не завжди означає негатив. Країну бере під крило могутня прогресивна держава, яка за неї несе, хоча б моральну відповідальність.

Але аналогічне про світові фінансові корпорації сказати не можна. Вони ні за що і не перед ким не відповідають. І ми маємо ризик потрапити від них у повну залежність. Ймовірно, з населення, яке залишиться в Україні (а на той час, його буде значно менше), доведеться перезасновувати країну. Будуть територія, люди і формальна державність. Нам доведеться створювати інституційну країну як суб’єкт.

— І що далі?

— Усе залежатиме від достатньої кількості людей, які погодяться взяти на себе відповідальність за перезаснування країни. Я зараз маю на увазі не палкі промови та популярні дописи на Facebook. Відповідальність має бути у вигляді жорсткої організаційної діяльності та лідерства у боротьбі за створення нового і, можливо, навіть у війні. Ось в чому полягає питання.

А стосовно бачення майбутнього, в Україні достатньо візіонерів — людей, які намагаються його спрогнозувати. Зокрема, я маю на увазі Сергія Дацюка та Дмитра Стуса. Звісно, існують різні методичні апарати та підходи для визначення майбутнього, але все ж таки найголовніше — це люди. Дієві особистості, здатні чітко формулювати майбутнє і примушувати інших до нього йти. На жаль, добровільно не піде ніхто. Людина вже так влаштована, що занадто полюбляє комфорт. Йти у майбутнє — це відмовлятися від тогою, що є. До цього не готова абсолютна більшість людей.

У якості аргументу хочу навести біблійний приклад. Для того, щоб привести євреїв до Ізраїлю, Мойсей водив їх примусово по пустелі 40 років.

— Поки не померли всі, хто знав єгипетську неволю.

— Так. Іти у майбутнє — це примус бути іншими. Людина самостійно здатна докорінно змінитися лише у випадку смертельної загрози. Тоді приходить усвідомлення: зміни, або смерть. Та навіть за таких умов, значна частина обирає другу альтернативу. І це — об’єктивна природа людей.

Зараз нам дуже важливо чесно відповісти на наступні питання: «Куди йти? Що будувати? Які сенси вкладати?». Бо тими, хто стоять, рухає ідеологія, вона тримає їх на місці. А ось ті, хто йдуть попереду, керуються сенсами.

Нам слід думати не від кого йти, а якими ми будемо самі. Для того, щоб зараз вижила нація і країна в Європі, потрібно вже не крокувати, а бігти. І рухатися бажано швидше, ніж інші. Звісно, якщо ти хочеш досягти успіху.

На жаль, без докорінних революційних змін у суспільному і громадському житті та економіці, Україна не має перспектив залишитися державою. Відкриті західні кордони. Чимало молодих людей ладні вирватися з цього болота і поїхати геть. Тому, нам слід ретельно працювати. Зайнятися революційними змінами та розробкою ідей та практик. В іншому випадку, не буде України.