Олександр Новохатський: Епоха пограбувань та насильства людей державою добігає кінця

Ми мусимо прагнути щастя. Тим паче, українці на нього вже дуже давно заслуговують. Але щастя — це стан, який походить з наших дій.

Олександр Новохатський: Епоха пограбувань та насильства людей державою добігає кінця

i-ua.tv продовжує займатися футуристичними прогнозами і шукати відповідь на питання: «Якою буде Україна після Зеленського»? А можливо, справа зовсім не в персоналіях, а в способі мислення та парадигмі розбудови держави? Ми поцікавилися думкою Директора аналітичних програм соціологічної служби «Український Барометр» Олександра Новохатського.

— Можливо, українцям, для досягнення успіху, потрібно змінити парадигму мислення та розвитку держави? Дати відповідь на питання: «Хто ми є?». Такуточку зору запропонувалинашіінші експерти. Якою є Ваша?

— Вони, «наші інші експерти» (сміється), усе правильно сказали. Утім, я маю своє застереження. Інформаційний простір перенасичений закликами розібратися, «хто ми є» «та чого ми прагнемо» але, за фактом, цього ніхто не робить. Експерти ставлять питання, але не шукають відповідей. Або дуже мало говорять про свої думки та знахідки з цього приводу. Сюди ж, я б додав іще одне питання:"А, що ми будемо їсти? Що має стати джерелом нашої незалежності?". Ці питання, на мою думку, дозволять віднайти відповідь, якою має стати економіка України. Бо політика є продовженням економіки. А саме економіка формує людську спільноту у державну формацію.

Усі ми, понад усе, хочемо досягтистану добробуту. Принаймні, саме про це говорять дані більшості соціологічних досліджень. У тому числі й «Українського Барометру». Понад 90% людей, що живуть в Україні, більш за все у житті, прагнуть добробуту, безпеки і справедливості. Тому, експертам необхідно прислухатись та зрозуміти що завдання для України виходить з народних вуст. Це добробут, безпека і справедливість. Потрібно тільки дослухатися.

— Нагадує одне добре відоме гасло.

— Так, це гасло родом з часів Великої французької революції. «Свобода! Рівність! Братерство!». А ось «Добробут! Безпека! Справедливість!» — його українська версія. Це досить ретельне описання бажаного українського світу, гаслом якого є «Добробут кожному!»

— Що Ви маєте на увазі під словом «добробут»?

— Виявилось що Добробут — це звичайнісінький набір «сухих» економічних параметрів: високий рівень зарплат закладений у ВВП, рівень внутрішнього споживання з великим асортиментом продукції, індустрія останнього покоління тощо. Забезпечити це здатна чітко продумана модель «Економіки загального добробуту». Добробут — це стан життя, у якому людина має можливість накопичувати кошти. Отже, добробут — це певний стан (російською — состояние). А стан завжди має набір простих параметрів, що його визначають. Отже цей стан можливо спроектувати. І відтворити, якщо є до того бажання.

Розумієте, економіка не висить в повітрі. Вона — є похідною від бажань та мрій соціуму. Тобто, для початку, нам у своїх головах потрібно утворити «Суспільство загального добробуту». Суспільство, яке понад усе прагне досягти, створити, розбудувати собі та своїм дітям певний стан життя.

Як наслідок наших мрій та прагнень, політики мали б поставити питання про створення «Всеукраїнської Програми з досягнення параметрів Загального добробуту». Мали б визначити пріоритетом своєї діяльності розбудувати «Економіку загального добробуту». Але я поки що не зустрічав жодної людини-політика, яка б поставила це питання чітко, акцентовано та послідовно.

Наступним рівнем на шляху до добробуту є держава. На сьогодні, саме держава — найвища форма організації життя спільноти. «Держава загального добробуту» є повністю похідною від «Суспільства загального добробуту». Держава — як механізм ефективної реалізації планів спільноти щодо побудови, втілення програмних положень моделі «Економіки загального добробуту». Інститути держави спрямовані нарозбудову економіки, захист простору життя та регуляцію стосунків — і ми отримуємо омріяні добробут, безпеку і справедливість.

—  Звучить досить обнадійливо та оптимістично …

— Тепер підемо у своїх логічних міркуваннях ще далі. Що таке держава? Це — геополітичний суб’єкт відносин з такими ж самими суб’єктами. Якщо ми будуємо «Державу загального добробуту», потрібно визначитися: «Як ми це робитимемо?» і «Хто наші друзі і хто вороги на міжнародній арені?». Звідсіля виникають інші питання:"Де на Земній кулі знаходиться Україна?" і"Чи можемо ми прагнути добробуту, знаходячись у наших географічних реаліях?". Нам під силу змінити будь-що у своєму житті, але тільки не географічне розташування України.

— Якою буде Україна після Зеленського

— Сподіваюся, що за природною логікою подій до влади прийде той, та політична сила, хто поставить ці питання, вибудує їх у відповідності до дорожньої карти простого шляху набуття Україною благополуччя.

Володимир Зеленський покликаний зробити дуже важливу, важку і відповідальну місію. На мою думку, він з нею справляється, як ніхто інший. Зеленський мусить демонтувати, спаплюжити і скомпрометувати існуючу «систему негідників та людожерів», спрямовану на імітацію соціального простору, державності, суспільного життя, а також імітацію життя засобів масової інформації. У цьому відношенні, він — просто найкращий. Саме в цьому він «умнічка». Завдяки його роботі, сподіваюсь, люди зрозуміють усю бутафорську сутність існуючих сьогодні державних інститутів, які виконують лише функції власного збагачення.

— А якою, на Вашу думку, Україна є зараз?

— На сьогодні, реальні дослідники соціального простору бачать Україну «бульйоном» без чітко виражених домінуючих порядків (структурних утворень). Його інгредієнти — різні соціальні конструкції та їх уламки, окремі особи і групи, ідеї та потенціал. Усе це перемішано в одній каструлі під назвою України. Усе це має шалений надпотужний потенціал народити нові соціальні порядки.

Але потенціал — це здатність утворювати. Можна будувати лише там, де нічого нема, чи не так? Ви ж нічого не побудуєте, наприклад ущільнихміських кварталах? Саме президент Зеленський розчищає простір для нового будівництва. Він певним чином сміттяр, руйнівник та умовний кіллер того, що не здатне до життя в новому світі. Він, такий собі, криголам-міксер, що подрібнює уламки «совка» в усіх формалізованих просторах соціуму та готує середовище для виникнення нових структур. Але він не зможе жити (в політичному сенсі) в тому середовищі, яке наробить своїми щирими діями.

Тому до влади в Україні, зі своєю командою прийшов Володимир Зеленський. Вони неймовірно вчасно потрапили на очі українцям, які бачать одне, а роблять зовсім інше. Напевно, ще однією місією Зеленського є через свої дії змусити людей навчитися думати. ЗЕ-команда — це останній видих «совка», завершення епохи радянського типу мислення, кінець «радянського» устрою суспільних відносин і підходів до організації та планування життя людей. Це кінець тієї епохи, коли люди служать державі, а не держава служить людям.

— Складається враження, що ця людина не розуміє, що робить.

— Він й не повинен ніц розуміти. Він розуміє реальність виключно з позицій власного досвіду та набутих за життя знань. Пан Сергій Дацюк нещодавно дуже вірно визначив суть команди менеджерів. Команди менеджерів, подібні за своєю суттю до ЗЕ-команди. Вони мають секторальне мислення, а нам потрібне глобальне та геополітичне.

Наступним політичним проєктом, що має домінувати в політичному та соціальному просторі життя українців має стати проєкт усвідомлення глобального місця України. Проєкт реалізації головних запитів населення, громадян, людей, які обрали для себе за долю життя на «землях українських». Україна — це не просто слово, а природна держава. Наші терена простягаються у межах природних кордонів. На півночі розташовані болота, на південному заході — гори Карпати, на півдні — Чорне та Азовське моря. На сході знаходиться великий степ, який веде аж до Китаю. Більше того, Україна розташована на перетині кількох шляхів обміну товарами: «із варяг у греки», «великого шовкового»,"середземноморського" та «британського». Ось це наш простір та місце на перетині цих «коридорів переміщення» цінностей і можливостей.

Тим не менш, ми не відстоюємо свої інтереси. Ми не розуміємо своїх інтересів, глобальної ролі та своїх можливостей. І це традиційно для нашого політикуму. Так було закладено нашу модель державності у 90-ті, при створенні України.

На одному з YouТube-каналів, я дивився інтерв’ю, причетного до підписання Будапештського меморандуму, Олександра Чалого. Із його слів я зробив висновок, що Україна, на початку 90-х років, взяла на себе зобов’язання, які унеможливлюють її розвиток. Пообіцяла бути нейтральною територією. Територією, яка буде залежати від волі та бажань інших держав. Це з нами й відбувається.

Тож, українці повинні поставити перед собою, мабуть, найголовніші питання: «А що ми робимо в одній країні?», «Для чого ми існуємо?». Без відповідей на них, з України виїде ще більше людей, а економіка зазнає остаточного занепаду. Але все може рухатися до певної межі. Руйнування соціальних зв’язків, фіктивного формату ґатунку 90-х, підійшло до свого логічного завершення.

— Але ж ми не можемо бути нейтральними. Ми ж не Швейцарія.

— Ну яка ж вона нейтральна? Звісно, Швейцарія не переміщує свої танки зі сходу на захід. Утім вона займає чітке місце у шляхах переміщення грошей. Яке місце у обміні коштами має посідати Україна? Моя відповідь — одне із провідних.

Я проілюструю свою думку на прикладі корчмарів. Чому саме вони були носіями та набувачами коштів? Бо ставили свої корчми на перехресті, біля доріг. Добробут — це здатність мислити відповідним чином і накопичувати кошти. Гроші відкладаються, коли повз тебе ходить товар та сприяєш тому ходженню. Але на сьогоднішній момент, Україна відрізана від глобальних шляхів ходження фінансів і товарів. Сусіди, з усіх боків, намагаються обмежити її в участі у глобальних обмінних процесах. Однак ми маємо союзників. Їх просто не може не бути.

— Ви маєте на увазі держави Балтики?

— Так. Балто-чорноморський союз, у тому числі. Але що ми робимо у тому напрямку? Нічого. Більше того, у географії є поняття «природної країни». Тобто, території, обрамленої природними кордонами. Продовженням нашої є Казахстан. Чому ми з ним не співпрацюємо? Те ж саме стосується і середземноморських держав. Яка у нас з ними робота? Дорога від Одеси на Румунію, Болгарію і Грецію знаходиться у просто паскудному стані. А по головній транспортній артерії України — річці Дніпро, плавають тільки кавунові баржі одного з колишніх прем’єрів. Усе це — жахливі речі, які не сприяють накопиченню грошей на теренах України. А ще «братній сусід» відрізає нас війною від напрямків економічного співробітництва з Казахстаном та Китаєм. І ми з цим ніц не робимо, не плануємо навіть робити …

Крім держав Балтики, Середземномор’я, Казахстану ми маємо потужного геополітичного союзника — США. Доречи, саме США реалізували в 30-ті роки минулого сторіччя програму «Держава загального добробуту».

У взаємодії з цими прибічниками нашого добробуту ми можемо і повинні влаштовувати свій світ. Замість того ми рефлексуємо та ностальгуємо за «радянськими часами» та морозивом по 20 копійок.

— Так, звучить як парадокс.

— Україна повинна бути тільки «Державою загального соціального добробуту». Країною, яка спрямовує усі свої можливості на забезпечення рівню життя своїх громадян. Забезпеченню того істинного тіла, субстанції, з якої складаються держави. Люди — тіло держави. Епоха пограбувань та насильства людей державами добігла кінця. Епоха нового світоустрою народжується саме у нас, в Україні.

У світі є чимало позитивних прикладів такого функціонування держав. На сьогоднішній день, подібні держави, що реалізували прагнення своїх громадян до простих рецептів щастя, саме становлять «золотий мільярд». Це я вам даю «затравочку» для мислення. Бо слід прагнути простих, матеріальних і, головне, досяжних речей. Усі цілі треба підкріпляти вибудуваним шляхом, теорією та філософським розумінням. Іншого не дано. Бо мотивація — це наші відчуття.

Ми мусимо прагнути щастя. Тим паче, українці на нього вже дуже давно заслуговують. Але щастя — це стан, який походить з наших дій. Бути собою — також велике щастя. І Україна мусить це досягти. Україна мусить стати на своє природнє місце у Світі. Люди будуть щасливими тільки тоді, коли знаходитимуться на своєму місці та зможуть бути самими собою.