Юрій Смелянський: Майбутнє наше і наших нащадків залежить від нас

На електронних шпальтах i-ua.tv можна почитати прогнози України без Володимира Зеленського. Чи залежить її шлях розвитку від діючого президента, чи можливо питання полягає у погляді на будування держави? З цим питанням i-ua.tv звернувся до експерта «Майдану закордонних справ» Юрія Смелянського.

— Якою Ви бачите Україну після президенства Володимира Зеленського? Складається враження, що ми 28 років ходимо по колу і немає ніяких якісних змін.

— Багатоваріантність розвитку подій передбачає багато варіантів відповідей на Ваше питання.

Одна група варіантів. Президент видобуває свій термін до кінця каденції.

1. Війна не закінчена. Має мляво поточний характер. Економіка якимсь дивним чином працює. Існує певна ступінь соціальної напруги, але вона не виливається в дуже широкі протести. Партія влади навіть має деякі шанси отримати частку місць в наступному парламенті.

Тобто, модель олігархічного капіталізму, якимось дивом і стараннями певної групи людей змогла сама зберегтися в Україні. Розвитку ми не маємо. Україна залишається державою третього світу і все більше відстаючи від розвинутих країн, продовжує стояти в черзі за західною допомогою. Мета цієї допомоги — підтримка ілюзії стабільності. Основним експортним ресурсом є робоча сила. Чисельність населення систематично скорочується. Росія очікує, коли чисельність населення скоротитися до ситуації, при якій в ЗСУ забезпеченість особовим складом досягне негативних показників.

2. Укладено дуже крихкий мир. Жодна з окупованих територій не повернулася в Україну. З РФ розвиваються економічні, культурні та інші відносини. Ми продовжуємо залишатися технологічно і економічно відсталою державою. Розвиток відносин з РФ ліквідовує всі надії на розвиток. Чисельність населення постійно скорочується. Трудова міграція — одне з основних джерел забезпечення життя. Україна все більше стає державою несприятливою для життя.

3. Війна триває. Має мляво поточний характер. В процесі широкомасштабних протестів між владою і суспільством досягнутий крихкий тимчасовий консенсус. Збільшується глибина економічної кризи. Високий ступінь соціальної напруги. Аграрний бізнес приносить якийсь обсяг валюти. Зростає рівень державного боргу. Трудова міграція — одне з основних джерел виживання.

4. Війна в своєму уповільненому варіанті триває. Під тиском суспільства влада робить деякі кроки по трансформації системи відносин. У тому числі і в економіці. Їй вдається балансувати між прагненням зберегти олігархічну модель капіталізму і необхідністю побудови нової економічної моделі в Україні. Загалом якось живемо. Ні краще, не гірше.

Це тільки чотири варіанти розвитку подій. Їх, насправді, набагато більше. Чи існують більш оптимістичні варіанти — теоретично так. Але це залежить від політики, яку влада розроблятиме і реалізовуватиме. На жаль, оптимізму мало і меншає з кожним днем​​. За великим рахунком, зниження оптимізму і є падіння рейтингу влади.

Інша група варіантів розвитку подій. Президент подає у відставку до закінчення терміну своєї каденції. Теж щодо Кабінету міністрів і Верховної ради.

1. Чинна влада достроково йде у відставку. Нова влада сформована з антиукраїнських політичних груп. Програш у війні. Втрата суверенітету.

2. Чинна влада достроково йде у відставку. Нова влада сформована на користь якихось олігархічних груп. Затяжна війна триває. Ще один короткий цикл управління без реального розвитку України.

3. Соціальне напруження, масові виступи проти влади змушують її піти у відставку. Призначаються нові дострокові вибори. Подальший розвиток України залежить від вибору громадян України. Перерахування варіантів я на цьому зупиняю.

З приводу руху по колу. Існує частина українського суспільства, яка любить сьогодні порівнювати владу з цирком. І частково, на жаль, вони мають рацію. Але не в тому плані, що у владі клоуни. Просто в цирку кругла арена. І ось в процесі виставипо цьому колу конячки, слоники, жонглери, клоуни, собачки і так далі. І Ви праві, це і є українська дійсність протягом усіх 28 років незалежності. Яка б політична сила не приходила до влади. Які б прізвища ця влада не носила. Вона — влада вирішує завдання забезпечення власного добробуту. Так щоб довше і ні з ким не ділитися. З цієї причини, рішення, які необхідні для реального розвитку України, для забезпечення благополучного життя громадян, для того щоб Україна йшла до мети стати економічно і технологічно сильною державою — державою з конкурентною ринковою економікою, державою Західного типу не приймаються. Україна всі 28 років незалежності тупцює на місці. Ну, а війна тільки відкинула нас ще далі від бажаної мети для суспільства. Для суспільства — але не для влади.

— А може проблема не в персонах керівників? Можливо нам потрібна нова парадигма державного будівництва? І розбудови економіки, зокрема.

— Як тільки ми згадуємо про персоналії, маємо ризик піти до міркувань про роль особистості в історії. Певною мірою, ця роль існує. Але, на моє переконання, набагато більшу роль відіграє суспільство, громадяни, виборці.

В одному з інтерв’ю з Вами ми говорили вже про те, що для отримання бажаних змін (у відносинах влади і суспільства; якості свого життя; внутрішньої політики; зовнішньої політики і так далі) суспільство має навчитися формулювати своє замовлення та делегувати владні повноваження відповідно до нього. У делегування повноважень повинні бути присутніми і умови контролю за якістю виконання сформованого замовлення. У такому варіанті будуть виникати персоналії, які не обманюють передвиборчі очікування виборців.

Формуючи своє питання, Ви використовували термін «парадигма». Тобто систему понять і уявлень, які притаманні певному періоду розвитку науки, культури, цивілізації, держави.

Існує Західна цивілізація. Група держав, переважно, високо розвинених в економічному, технологічному, культурному і так далі планах. У них існує набір базових цінностей, принципів побудови системи відносин, стратегічних цільових установок. При цьому для кожної держави окремо вони скориговані під специфіку цієї держави. Історичну, ментальну, культурну і так далі.

Існує інша група держав, для яких систему понять і уявлень їх існування допустимо визначити як «командно-адміністративний капіталізм» або «пост совок». І у цих держав є свій набір цінностей, принципів і так далі.

Упевнений, що філософи скажуть, що сьогодні існують ще й інші цивілізаційні моделі.

Що, в першу чергу, повинні зробити ми — відповісти собі на питання: «Нам в який бік?». В сторону Західної цивілізації або в сторону командно-адміністративного капіталізму? В реальності на це питання в Україні за 28 років відповідь не сформована. Начебто ми вибрали європейський напрямок розвитку. При цьому, ми не розуміємо в який ЄС ми йдемо. І чи йдемо взагалі. Начебто ми заявили, що у командно-адміністративному капіталізмі нас не буде. У нас на підтвердження такого вибору пройшло вже дві Революції. Ллється кров у війні проти Росії. Але …

Продовжуємо на своїх демократичних виборах делегувати владні повноваження прихильникам командно-адміністративного капіталізму. А потім з щирим обуренням дивуємося, як так, ми голосували щоб краще жити, а відбувається все навпаки. Справа в тому, що парадигма командно-адміністративного капіталізму не передбачає підвищення якості життя, формування конкурентного ринку та інших умов, відповідних Західної цивілізації. В яку ми прагнемо.

Іншими словами, ми хочемо прийти, стати частиною Західної цивілізації вибираючи провідників, систему координат з іншої цивілізаційної моделі.

Наше майбутнє і майбутнє наших нащадків залежить від нас. Від того, чи навчимося, чи захочемо навчитися формувати свої бажання в передвиборчі замовлення які реалізуються і делегувати їх на виконання тим, хто готовий виконувати замовлення суспільства, а не реалізовувати свої інтереси і плани. Відповідно, крім готовності виконувати сформоване замовлення повинна існувати система контролю за виконанням та міра відповідальності за невиконання. І одне, і інше є показниками готовності виконувати замовлення.

Люди різні і погляди, природно, будуть різними. Все суспільство не зможе сформувати замовлення або не буде готове брати участь у цьому процесі. Відповідно, таке завдання стоїть перед найбільш активною частиною суспільства — тією частиною, яку ми називаємо громадянським суспільством. Вірніше, перед його групами. Адже і в громадянському суспільстві можуть бути різні погляди на вектор розвитку. Сформовані погляди-замовлення — пропонуються виборцям разом з кандидатами на виконання сформованого замовлення. У Західній цивілізації такі завдання виконують політичні сили (партії). На жаль, в нашій ситуації це поки неможливо. До тих пір, поки політичні сили формуватимуться як партія імені якоїсь персоналії або групи персоналій єдину ідеологію (незалежно від назви), яку зможуть такі політичні сили запропонувати суспільству — це ідеологія командно-адміністративної цивілізаційної моделі.

І ще один момент. Вибір цивілізаційного шляху, вибір шляху розвитку не означає, що вибрали і відірвавши листок календаря отримали що хотіли. Будь-який вибір передбачає прийняття на себе зустрічних зобов’язань і обмежень суспільством. Наприклад, якщо ми хочемо, щоб корупція не заважала нашому розвитку — повинні бути готові до відмови від «сірих» зарплат або «сірої» економіки. Ні великий, ні середній, ні малої.

Якщо ми хочемо, щоб наші споживчі можливості були набагато більшими — повинні бути готові до того, що обсяги соціального захисту стануть меншими.

Якщо ми хочемо, щоб всі ресурси України працювали на її розвиток — повинні визнати, що земля — ​​це товар. І так далі…

Кожен обраний вектор нашого розвитку передбачає певний алгоритм і умови. Якщо ми починаємо створювати виключення пояснюючи ці винятки особливим шляхом — ми відмовляємося від обраного вектора.

Загалом — все залежить від нас самих, нашого прагнення створювати нове, нашого вибору, нашої готовності.