Веніамін Тимошенко: Влада розраховує на гроші заробітчан

Найближчим часом Верховна Рада планує розглянути проєкт Закону Про Працю. Він має замінити Трудовий Кодекс. Документ передбачає наступ на профспілки та спрощення процедури звільнення найманих працівників. Чи є небезпечний новий Трудовий кодекс? Про це i-ua.tv запитав Голову Об’єднання незалежних профспілок авіапрацівників Веніаміна Тимошенка.

— Уряд критикує профспілки. Безперечно, «жовті» профспілки заслуговують на такий негатив. Чи не здається Вам, що влада збирається зробити наступ на всі профспілки, щоб знищити систему колективного захисту?

— Звісно, критика критикою, але профспілковий рух дійсно потребує оновлення і реформування. З одного боку, є незалежний, який перебуває в абсолютній меншості, при цьому на фоні обмежених ресурсів намагається фактично вигризати нормальні умови праці, а з іншого — «багатомільйонний» пострадянський, який заплив жиром і брудом.

Багато ганебних законопроєктів, на кшталт пенсійної реформи, підвищення тарифівчи жебрацьких зарплат і пенсій приймалися за абсолютно беззубої та мовчазної згоди останнього. Незалежні профспілки, на жаль, перебувають у меншості, вони не мають доступу до медіа, не мають достатніх фінансових ресурсів і не можуть мобілізувати кволе і байдуже суспільство.

Однак уряд, намагаючись боротися із «жовтими» профспілками, знищує весь профспілковий рух як такий та позбавляє працівників інструментів колективного захисту трудових прав. Такі кроки уряду на фоні тотального безправ’я та беззаконня можуть виштовхнути з України до Європи ще чимало працездатних людей. Тоді нові інвестори приватизують українські підприємства задешево і майже без працівників. Ось такою недолугою є політика уряду.

— Зараз влада взялася за профспілки, то наступними можуть стати роботодавці?

— Вони уже дісталися до роботодавців. Ви ж пам’ятаєте закопроєкти про «фіскалізацію» ФОПів та РРО, які покликані знищити спрощену систему оподаткування. Чимало малих підприємців такі зміни просто не потягнуть, адже потрібно не лише купити термінал, але й винаймати бухгалтера, який вестиме облік товарів. Тож чималій кількості підприємців це вийде не по кишені. А оскільки в Україні проблеми з якісними робочими місцями, вони будуть змушені виїхати закордон в пошуках спокійної і більш вигідної роботи.

— Чи не здається Вам, що влада взялася за знищення громадянського суспільства?

— Тут виникає інше питання. Вона називається — незрілість і низька якість українського громадянського суспільства. Подивіться, люди збуджуються на примітивні подразники і влаштовують цілі баталії на «Facebook». А ось щодо питань, які безпосередньо стосуються їх життя та добробуту, а це і податкова, і трудова реформа, тарифи, зарплати, пенсії, то вони вперто мовчать. А раз мовчать — значить вони згодні, значить все влаштовує. Ми виходимо на Майдани за метафізичні речі, при цьому щодо надважливих соціально-економічних питань — повнатиша.

— Якщо говорити про громадянське суспільство є громадянські організації, які фінансуються з-закордону. Їх іще називають «грантоїдами». Чи можна їх називати громадянським суспільством, якщо їм платить гроші іноземні структури?

— Дуже цікаве питання. Звичайно ж дивно, що якісь люди за закордонні кошти представляють якесь громадянське суспільство. А оскільки сама громадськість не проявляє жодної активності, то й виникає вакуум. Ось його і заповнюють «грантоїди». Хоча, у нас, як у суспільства, безперечно були позитивні приклади: волонтерський і добровольчий рух, які суспільство породило у час смертельної загрози, а ось у соціально-економічних питаннях воно кволе і безпорадне.

Та, як ви бачите, святе місце пустим не буває. Туди прийшли грантоїди і заповнили собою той вакуум. Роками через різні, в тому числі, і квазі-освітні програми, вони намагаються стати «своїми», стають «лідерами думок». А потім вони нав’язують Україні реформи, які вигідні лише спекулятивному капіталу, зокрема, швидкої приватизації, «реформи» трудового законодавства та спрощення звільнень. Наче як за Оруелом: «чорне- це біле» — соросята називають спрощення звільнень захистом прав працівників. А населення продовжує мовчати, тому «грантоїди» демонструють себе громадянським суспільством, яке нібито висловлює думку всього населення.

— Чому влада так поспішає з Трудовим кодексом, знищенням профспілок і спрощенням звільнень?

Думаю, уряд хоче передати на приватизацію великі промислові комплекси без «зайвих» людей. Інвестор навряд чи схоче купувати підприємство, де у працівників мільйонні заборгованості по заробітній платі та є набір соціально-економічних гарантій. Хоча борги по зарплаті і гарантії звучать якось дико разом. Новим рабовласникам потрібні активи без людей. По-перше, щоб задешевше купити підприємства, а по-друге, щоб не мати зобов’язань перед працівниками.

Друге — та ж Польща задекларувала бажання у 2020 році прийняти понад мільйон українських гастарбайтерів. За наявною інформацією, наші заробітчани перерахували своїм рідним понад 13,5 мільярдів доларів за 2019 рік. Ці кошти в рази перевищують кредити від МВФ чи міфічних «західних інвесторів». В рази!

Нашому уряду, схоже, такі плани поляків до вподоби. У поточному році уряд планує отримати від заробітчан вже 15 мільярдів доларів, тобто на 1,5 мільярди більше. Думаю, влада зовсім не проти, аби ще більше працездатних українців виїхали у пошуках кращої долі закордон, для цього потрібно лише штучно створити нестерпні умови життя.

І давайте нарешті подумаємо, чи так званим «міжнародним партнерам» потрібна Україна з конкурентною економікою? Потрібні в Європі наші меблі з нашого лісу, чи макарони з нашого зерна, чи може потрібні наші літаки чи автівки, які конкуруватимуть з їх продукцією? Відповідь очевидна — нас бачать виключно в якості сировинної колонії, в якій «міжнародні партнери» скуплять за безцінь землю, транспортну і транзитну інфраструктуру, залишки промисловості та зароблятимуть надприбутки за рахунок дармової, в порівнянні із західною, робочої сили.

Тому в політиці нинішнього уряду, як і всіх попередніх, абсолютно відсутні соціально-економічні інтереси населення України, політика уряду спрямована на швидкий розпродаж решток держмайна, землі та інфраструктури і виштовхування працездатного населення за кордон.

Правда і саме населення України не має ніяких соціально-економічних інтересів, не артикулює їх і не захищає, населення чекає на доброго царя, а тому ми й живемо в найбіднішій країні Європи і в подальшому ситуація тільки погіршиться.