Сергій Кондрюк: Неможливо знищити те, чого немає

На другій сесії Верховної Ради ІХ скликання депутати планують розглянути проєкт закону Про працю. Документ передбачає утиски профспілок. На рівні владних спікерів так люблять говорити про розбудову громадянського суспільства. Його частиною є профспілки. Чи не є утиски проти них знищенням того самого омріяного громадянського суспільства? Про це i-ua.tv поцікавився у лідера громадської організація «Спілка вільних» Сергія Кондрюка.

— Чи не вважаєте Ви, що влада разом із наступом на профспілки бажає знищити громадянське суспільство?

— Останні події, які розгортаються навколо ініціатив представників нової влади стосовно мінімізації трудових і соціальних прав є серйозним тестом для українського суспільства і профспілок. Приклад Франції показує, що будь-які обмеження, завойовані тривалою боротьбою, викликають жорстку реакцію громадськості. Йдеться про об’єднання усіх правозахисних організації, суспільних рухів та профспілок. Усі вони стали на захист своїх громадянських, трудових і соціальних прав та отримали перемогу.

Однак в Україні ми маємо протилежну ситуацію. До подій в країні суспільство демонструє надзвичайну інертність. Це говорить про те, що ми як громадянське суспільство знаходимося у стані зародку. На жаль, ми не реагуємо на серйозні виклики від влади по відношенню до нас.

— Чому?

— Цьому є декілька пояснень. По-перше, на початку війни ми мали спалах розвитку волонтерських та патріотичних організацій. Однак за останні 5 -7 років відбувся надзвичайно негативний вплив владних структур щодо них. Решта старих і нових громадських інституцій демонстративно пливе за течією. Жодного гучного виграної справи в українських та міжнародних судах із системного захисту прав людини (окремі випадки є дійсно випадковими і підтверджують, що вони є виключенням із правила). Жодна соціально-трудова петиція на сайтах Парламенту чи Гаранта не набула належної підтримки ні громадян ні навіть мільйонної армії спілчан. Жодна громадська рада, куди входять громадські активісти та і не розродилась суспільно вагомими рішеннями.

У результаті, ми так і не побачили реального залучення громадськості до формування державницької політики. Ми можемо тільки чути про «грантоїдські» організації, створені людьми надзвичайно далекими від реальних інтересів суспільства. Подивіться тільки на дорадчі органи, засновані при Президентові та Прем’єр-міністрові! Ви там навряд чи знайдете пару трійку знайомих прізвищ, які особисто у вас викликатимуть довіру та повагу.

Подивіться, що відбувається з профспілками! Влада мала би через Національну тристоронню соціальну-економічну раду, як це визначено Законом, постійно консультуватися і проводити соціальний діалог з роботодавцями та профспілками. Однак її робота була паралізована за останні два роки президентства Порошенка. Наразі Зеленський геть не поспішає її реанімувати.

Але профспілки також винні. На превеликий жаль, переважна більшість їх та їхніх лідерів багато доклали зусиль, щоб танула повагу суспільства до профруху і профспілковий вплив на події ставав все менш помітний і потрібний. Можливо, демарш влади стосовно тотального ігнорування профспілкової думки при підготовці трудових і соціальних «реХформ», як раз і є результатом комфортного життя профбосів за останні два десятиріччя.

Більш серйозним викликом для суспільства є відсутність обіцяного проведення консультацій у вигляді референдумів і всіляких «стадіонів». Слова про них закінчилося одразу після обрання парламенту.

— Обіцянки — цяцянки.

— Ми так і не маємо закону про референдум. Влада не бажає виносити на загально національні обговорення усі кричущо важливі питання для країни та її майбутнього. Це говорить про те, що споконвічне прагнення нашого суспільства проводити свої віче і гетьманські збори, на жаль не реалізується.

Гляньте, що відбувається в парламенті! Це — єдиний орган, який мав би проводити масштабні політичні дискусії стосовно головних проблем сьогодення і формувати перспективи розвитку. Але, усі законопроєкти, що не подані представниками монобльшості «слуг», на 99% відправляються в смітних і на них не реагують. Турборежим діє за принципом фільтрації: «свій-чужий». Усе, що подане не ними, одразу набуває ярлика неприйнятності.

— Виходить, що влада не звертає увагу на ту частину суспільства, яка не сприймає Володимира Зеленського.

— Тут тема достатньо складна, але я хочу сказати, що виборці та обранці не повинні ототожнюватися. Значна частина обраних виявляються людьми, які крокують по лижні, прокладеній їхніми керівниками. Бо дискусії з багатьма представниками влади проводяться доволі складно. «Слуги» поводяться у стилі: «Нас більшість, і ми приймемо те рішення, яке вважаємо за необхідне».

Однак, не зважаючи на своє тотальне домінування і відверте нехтування думкою суспільних інституцій, представники влади бояться суспільства. Вони багато своїх ініціатив готують, у прямому сенсі, в закритих кабінетах. Доказом цього є і внесений Гончаруком від імені Кабінету міністрів законопроєкту «Про Працю», що готувався під таким секретом, наче то є велика військова таємниця. Також, я маю на увазі майже усі законопроекти, підготовлені на чолі з головою комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветерані Галиною Третяковою. Зокрема, йдеться про законопроєкти, пов’язані з «обов'язковим приватним пенсійним забезпеченням», і з інквізиторськими правками до законодавства про профспілки, і з нео-модними локаутами та страйками. Усі ці документи готувалися настільки утаємничено, що їх зміст став відомий лишень після їх реєстрації на сайті парламент, хоча за всіма канонами вони мали пройти масштабне публічне обговорення та вдосконалення через повноцінний соціальний діалог.

Не інакше як «новорічною подлянкою» вважаю те, що основну масу законопроєктів «нові обличчя» зареєстрували під самий Новий Рік. Обрали момент, коли починалися великі вихідні і їх текст тривалий час не був доступний громадськості. І вже на 15 січня вони готують рішення профільного комітету щодо включення їх ініціатив до порядку денного Верховної Ради. Нескладно передбачити, що парламент у своєму турборежимі прийме їх за основу, а потім — остаточно за скороченою процедурою. Таким чином, суспільство фізично не матиме належного часу на реагування.

Але якби суспільство було ідеологічно та інституційно сформовано, адекватна реакція могла бути і в короткі терміни. Наразі є надзвичайно висока ймовірність перетворення цих проєктів у закони і українцям доведеться жити за кардинально новими «секвестрово-дискримінаційними» правилами у сферах праці та соціального і пенсійного забезпечень. Звісно, якщо суспільство нарешті не прокинеться…