ВеніамінТимошенко: Мене дратує бездіяльність суспільства
Саме воно дозволяє таке відношення до себе. Складається враження, ніби ми тільки й вміємо споживати ролики і гомоніти на Фейсбуці.
Життя пасажирів українського «Боїнгу», який збили в Ірані, застраховане на 250 тисяч СПЗ (Спеціальні права запозичення) — міжнародний резервний актив, створений Міжнародним валютним фондом, що по курсу на сьогодні складає 8,4 мільйонів гривень, а екіпажу літака — на 300 тисяч гривень. Чому така несправедливість? Чи отримають батьки та сім’ї жертв авіакатастрофи належні компенсації? Про це i-ua.tv запитав лідера Об’єднання незалежних профспілок авіапрацівників Веніаміна Тимошенка. Нагадаємо, вранці 8 січня літак Boeing 737−800"Міжнародних авіаліній України" збила іранська ракета. На його борту перебувало 176 осіб. Усі вони загинули. Із них -11 українців: дев'ять членів екіпажу та троє пасажирів.
— Чи отримають рідні загиблих в авіакатастрофі передбачені компенсації?
— Взагалі питання страхування регулюється Монреальською конвенцією з цивільної авіації, а також Постановою уряду України від 6 вересня 2017 року № 676 «Про затвердження Порядку і правил здійснення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації». За умовами цих документів, у випадку аварії, авіаперевізник, у будь-якому випадку, сплачує певну частину компенсації. Це, здається, 20тисяч доларів за кожного постраждалого пасажира. Коли ж завершиться розслідування, всі кошти мають стягнути з винуватої сторони. В нашому випадку — це Іран.
— А чи їх виплатять іранці?
— Авжеж. Бо за невиконання своїх обов’язків на Іран очікують такі санкції, що він сто разів пожалкує за проігноровані зобов’язання. Це йому обійдеться набагато дорожче. Інша справа, наскільки швидко рідні загиблих отримають гроші. Можливо потрібні судові процеси, однак поки незрозуміло завдяки яким державним інституціям позиватися до Ірану.
На мою думку, в даному випадку було би справедливо відшкодовувати за кожного пасажира та члена екіпажу не ті суми, що пропонуються, а мільйони доларів за кожне втрачене життя. Тобто, потрібно позиватися до міжнародних судових інституцій.
— А чому життя пасажирів застраховані дорожче, ніж членів екіпажу?
— Мене також хвилює це питання. Абсолютно ганебна історія, коли пасажирів застраховано на 8,4мільйонів гривень, а членів екіпажу — на 300 тисяч. Існують авіакомпанії, де через колективні договори і профспілки, сума страхування членів екіпажу дорівнює, скажімо, 50 тисячам євро, але і це несправедливо і замало. Існуюча норма, абсолютно дискримінаційна. Чому між пасажирами та членами екіпажу така велетенська різниця пояснити просто — економія коштів на страхування членів екіпажів авіакомпаніями та недолуга позиція держави.
— Іще таке питання по відношенню до виплат. Тобто, Україна має відшкодувати рідним загиблих 200 тисяч гривень, а Іран відповідно, пасажирам 8 мільйонів, а членам екіпажу — 300 тисяч?
— Не зовсім так. Озвучені 200 тисяч гривень входять до згаданих 8,4 мільйонів гривень та 300 тисяч гривень за членів екіпажу. Після виплати Іраном всієї суми, ці кошти повернуться регресом.
— На війні майже кожен день гинуть люди, а Верховна Рада не вшановує полеглих хвилиною мовчання. Чому така несправедливість? Щоб зустрітися з рідними загиблих у авіакатастрофи, Володимир Зеленський поїхав знімати ролик. Як можна піаритися на смертях? Чи це не лицемірство? Таке враження, ніби ми живемо у країні роликів.
— Скажу зараз не надто популярну річ. Я не бачу сенсу апелювати до будь-якої влади. Мене дратує бездіяльність і байдужість суспільства, бо саме воно дозволяє таке відношення до себе. Складається враження, ніби ми тільки й вміємо споживати ролики і гомоніти на Фейсбуці. Так триватиме допоки ми самі не навчимося поважати себе, допоки не згадаємо про власну гідність.
За що загинули люди на війні? За можливість дати цій країні поштовх до свободи. Натомість, подивіться що відбувається, більшість суспільства продовжує жити сірими нікчемними життями та тягне своє примітивне і навіть рабське існування. Наше суспільство не вміє належно оцінювати та реагувати на події в країні і світі, не формує запит на політику, тому влада робить те, на що є запит інших, або те, що сама схоче. Якщо немає запиту — немає реакції. Загиблі так загиблі, тут ролик, а там — взагалі нічого.
— Ви колись казали, що ми живемо за спадкоємиці людожерської, сталінської системи.
— Абсолютно вірно. Звісно, ми потроху рухаємося до цивілізації, але порядки в країні залишились ті самі, сталінські. В ХХІ сторіччі, коли відбуваються такі глобальні зміни в світі, а у нас все «заіржавіле» і «трухляве», то будь-які корисні ініціативи гинуть в суцільному болоті. Люди нічого не хочуть і не роблять, а влада навпаки — робить те, що хоче. Тому я нічому не дивуюся, я апелюю до суспільства, а не до влади. Якщо воно хоче змін на краще, то має проявити себе. Реагувати на події має не десяток чи сотня небайдужих громадян, це мають бути спонтанні зібрання у 100 — 200 тисяч осіб з чітко окресленими вимогами. Тільки тоді влада буде їх чути. А якщо суспільство спить — болото і розруха триватиме і надалі.