Олена Скоморощенко: поведінка ЗЕкоманди нагадує розбещену дитину

Верховна Рада збирається розглянути законопроект про медіа. На думку громадськості, подібні ініціативи запустять процес згортання свободи слова в Україні. Наскільки вони є небезпечними? i-ua.tv вирішив поцікавитися думкою доктора філософії Олени Скоморощенко.

— Чим небезпечні медійні закони від монобільшості?

— Я б їх розглядала не як окремий закон, а як системну політику уряду та Верховної Ради нового скликання. Такий собі політичний курс. 75% депутатів — абсолютно нові люди. Це, абстрактно кажучи, — добре. За умови одного великого АЛЕ: їх надмірно низької якості.

Розумієте, Україна має одну одвічну проблему. Вона називається відсутністю еліт, які б дбали, думали та переживали за країну. Цій проблемі, мінімум 30 років. Старі еліти ми не любимо: вони нам остогиділи, бо грабували країну та зачищали будь-яку альтернативу собі. Тим не менш, у їх середині, містилася система рекрутингу кадрів. На посади помічників депутатів приходили нові люди. Вони знайомилися з парламентським середовищем, специфікою своєї професії і вивчали, що можна робити, а що ні. І ці люди точно розуміли, чого у жодному разі робити не можна. Принаймні, після авторитарного режиму Леоніда Кучми, навіть Янукович усвідомлював, що посягання на свободу слова є не лише неприйнятним, але й неможливим. Нормальній людині це не може навіть спасти на думку.

Зараз мрія про зміну еліти здійснилася. Та натомість, прийшли люди, які не лише непідготовлені, але не уявляють, куди вони потрапили. Вони не знають, що не можна робити і в чому полягає сутність їхньої праці. У принципі, те, що ми спостерігаємо, нагадує поведінку розбещеної дитини, яка отримала можливість робити все, що заманеться без будь-яких обмежень. Тому, проблема стосується не окремого закону. Це — системна політика. Неадекватність і нерозуміння що можна робити, а що — ні.

Більше того, ці люди руйнують державні інституції. Здійснювати свої функції, як ви вже зрозуміли, вони неспроможні. Просто вони з ними не знайомі. Натомість, вони їх розуміють у стилі: «що хочу, те і роблю». Тому, зараз ми спостерігаємо, за політикою руйнації державних інституцій. По-перше, за геть неприйнятним розведенням військ. Насправді, я навіть не знаю як його кваліфікувати…

— Здача позицій?

— Ні. Здавати позиції можуть професіонали, які приймають рішення. Тут ми маємо справу з дилетантами. Ми спостерігаємо за дітьми, які мають змогу робити все, що заманеться і хочуть комусь сподобатися.

Та, мабуть, найстрашніше не це. Влада взялася за скасування Трудового кодексу. І це значно гірше за руйнацію державних інституцій та урізання трудових прав. У результаті такого «нового курсу» ми матимемо спустошення країни. Усі притомні і більш-менш кваліфіковані люди просто виїдуть закордон.

— Поясніть.

— Після встановлення безвізового режиму з країнами ЄС, чимало кваліфікованих працівників шугонулона Захід. Там їм платять кращі зарплати та ставлятьсяз більшою повагою. Але це — тільки квіточки. Що буде зараз — важко уявити. Станеться масштабна катастрофа. Влада хоче зруйнувати не тільки трудові, але й виробничі відносини та залишки корпоративної економіки.

Усе це торкнеться кожного. Тільки громадяни поки цього не усвідомлюють. Вони настільки звикли до нормального європейського ставлення на роботі, що сприймають його як природній стан. Вони не уявляють, що усе можуть скасувати і натомість запровадити античне рабство. Тільки в останньому випадку хазяїн турбувався про своїх людей. Але нова система не передбачає навіть цього. До речі, влада її пропагує під соусом боротьби проти застарілих, архаїчних профспілок. Та добре, що у нас залишилися бодай вони. Можливо, хоча б профспілки зможуть донести до людей що відбувається.

— Чому Ви порівнюєте новий Трудовий кодекс із античним рабством?

— Уявіть собі: у нас скасовується нормований робочий день. Так-так, вам не почулося. Україна має ризик попрощатися з 8-годинним робочим днем. Це означає, що ви працюватимете стільки, скільки скаже роботодавець і в той час доби, коли йому зручно. Він зможе вас навіть викликати в ночі. Знаєте чому? Бо ваш трудовий договір укладатиметься на умовах роботодавця. Скасовується колективний захист. У вас не буде ніяких гарантій, а він матиме всі права. Я вже мовчу про те, що такі нововведення — шалений удар по міжнародному іміджу України. Соціальний пакет та восьмигодинний робочий день мають навіть африканські держави. А що після цього матимемо ми?

Тепер, стосовно громадянських прав. Позбавлення можливості вільно висловлювати думку — це навіть не назад у ХVІІ сторіччя. Це шлях у дрімучі Середні віки. Мені його дуже важко і болісно уявляти.

— Чим владі заважають профспілки?

— Вона хоче роздеребанити соціальний фонд, яким управляють профспілки. А мільярд доларів на дорозі не валяється. Ми ж з вами не маємо ілюзій щодо справжніх цілей цієї дитячої хвилі, яка прийшла зовсім не заради здійснення декларованих реформ. Правда ж? Вони роблять те, що робили старі еліти. Тільки набагато радикальніше і зухваліше. У них, на відміну від старих еліт, немає гальм взагалі. У них немає уявлень навіть не стільки про добре та погане, скільки про те, що можна робити, а що ні.

— Ви порівняли молоду ЗЕ-команду з маленькими дітьми. Але навіть діти розуміють, що таке добре, а що таке погано. Невже вони не знають, що позбавляти людей трудових прав — це погано; забороняти свободу на висловлення думки — це погано, а розводити війська і хамити добровольцям — це взагалі суцільне зло? Чи можливо те, що добре для нас — погано для них?

— Тут ми знову маємо справу з більш серйозною проблемою. За ці три десятиріччя у суспільній атмосфері насаджена лібертаріанська ідеологія. У підсумку, вона зводиться до наступного: «Крім мене — білої людини та моїх друзів і колег більше людей немає. А якщо люди тільки ми, з іншими можна робити все, що завгодно». Розумієте? Дитина має уявлення, бо вона хоч трохи вихована. Тут ми маємо справу з новим поколінням, яке сформувалося з світоглядів, без понять про добре і погане.

— У Верховній Раді сидять представники мого покоління. Мені майже 29 років. Але ж я приміром, знаю, що розводити війська і позбавляти людей права на власну думку — це зло.

— Це Ви. Але повторюся: проблема значно масштабніша. Зараз ми маємо справу з таким феноменом як прихід Масової людини-2. Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет написав працю «Бунт мас». У ній розповідалося про Масову людину, яка призвела до тоталітарних режимів. На думку Ортега-і-Гассета, завдяки досягненням індустріальної революції і появі корпорацій, виросло покоління людей, що не пройшло тяжкого життєвого шляху своїх батьків. Саме тому, воно не знає, яку велику ціну покладено за свободи. Завдяки багатосторічним філософським дискусіям ці люди змогли усвідомити невід’ємність своїх прав. Утім, ці покоління стали у позицію: «нам всі зобов’язані». Ортега-і-Гассет видав свою працю у 1927 році, але вона і досі не втратила актуальності.

Зараз ми маємо справу з пришестям Масової людини-2. Це більш складний і катастрофічний варіант. Україна отримала владу масової людини. Це не конкретно взятий громадянин, чи особа, це — натовп як соціальне явище. Він ірраціональний і має таке поняття як хвилі. Щоб не потрапити під їх владу, треба бути дуже сильною і сформованою особистістю.

— Це Ви у контексті перемоги «слуг»?

— Так. Після їх вражаючого результату на виборах і повалення набридлих нам попередніх еліт, ми зіткнулися з пришестям хвилі геть некомпетентних людей. Вони не мають ні досвіду, ні адекватного уявлення про життя і дуже часто, навіть освіти. Зараз вони відчули, що їм все можна. Це мені нагадує фразу із книжки Достоєвського «Злочин і кара»: «Я тварь дрожащая, или я право имею?». Так ось, перехід масової людини відбувається від «я тварь дрожащая» до «я право имею на все, даже на убийство старушки». Зараз ми зіткнулися саме з таким феноменом. Але, мабуть, він потрібен нашому суспільству.

— Щоб стати більш зрілими?

— Так. Ось ці 73%, які вважають, що зробили старі еліти, дуже скоро зрозуміють, що зробили себе самих. Звісно, для зрілості суспільства це дуже потрібно. Зрілість, до речі, визначається не окремими особистостями з високим розвитком свідомості. Визначення зрілості суспільства подібне до прибутковості сільського господарства. У останньому випадку беруть до уваги найбіднішу землю. Так і з суспільною зрілістю.

— І що робити Україні, аби не скотитися до Середньовіччя і не допустити соціальної катастрофи?

— Вирішення всіх цих речей — у гуртуванні та солідарності. Наступ на виробничі права має цікавити не тільки профспілки, а посягання на свободу слова — не лише журналістів. У іншому випадку, ми матимемо історію, подібну до ситуації з протестантським пастирем у концтаборі. Після звільнення його запитали, чому він опинився у такому закладі. На це пастор відповів: «Коли брали євреїв, я мовчав, бо я не єврей. Коли в’язали комуністів, я не заступився за них, бо я не комуніст. Коли розпочалися репресії проти католиків, я знову мовчав, бо я не католик. А коли по мене прийшли, не було кому за мене заступитися». Тому, давайте не будемо як цей протестантський пастир. Зараз потрібно об’єднуватися, а не стояти на сторожі лише своїх професійних питань. Владі зможе опонувати лише рішуча консолідована суспільна позиція. І ось це треба взяти за орієнтир.