Юрій Смелянський: Окупована територія Криму — це невід’ємна частина України
Дуже б хотілося щоб врешті-решт українська влада сформувала одну єдину позицію — передача (незалежно на яких умовах) прісної води або будь-якого іншого ресурсу на окуповану територію Кримського півострова допомагає окупантам зміцнювати Крим, розвивати створену на його території окупаційну військову базу, мінімізує існуючі можливості по деокупації та реінтеграції Криму в майбутньому, фактично буде визнанням окупованій території Криму територією Російської Федерації.
Одіозний лідер парламентських «слуг народу» Давид Арахамія запропонував пустити воду в Крим в обмін на Донбас. Голова монобільшості вже вибачився за свої висловлювання, утім, в інформаційному просторі України залишився неприємний осад. Може годі використовувати наші території як розмінні монети? А що як повернення в Україну Криму та Донбасу розглядати у комплексі? З цими питаннями i-ua.tv звернувся до експерта з питань повернення тимчасово окупованих територій Юрія Смелянського.
- Чи варто розглядати повернення Криму і Донбасу у комплексі?
— Так, з урахуванням всіх нюансів і особливостей кожної окупованій території. Протягом 6-ти років війни і окупації влада намагається переконати (і не безуспішно) суспільство в тому, що окупація Криму та окупація окремих районів Луганської та Донецької областей — це різні процеси. В першу чергу це робилося на догоду норм Мінських угод. Обґрунтування — в Мінських угодах немає Криму, без Мінських угод ми не зможемо домовитися з окупантами,"альтернативи Мінську немає". Як тимчасовий захід, який дав перепочинок Україні для мобілізації та підготовки до подальшої відсічі агресії, свою позитивну роль Мінські угоди давно зіграли.
Що маємо як тривалий результат сьогодні — домовитися так і не змогли, війна триває, Крим фактично випав з переговорного процесу. Виразної і послідовної політики по кримському питанню українською владою не сформовано. Російське керівництво категорично відмовляється вести будь-які переговори щодо Криму. У риториці окремих чиновників від влади час від часу проскакує сприйняття окупованій території Криму, як території яка не входить в Україну (території іншої держави). Таке ж ставлення до території окупованого Криму знайшло непряме віддзеркалення в окремих Законах України (наприклад, Закон про вільну економічну зону Крим). Як один з негативних результатів такої політики (створення хибних реальностей щодо окупованій території Кримського півострова) з’являються заяви представників влади про можливість за рахунок подачі дніпровської води в Крим вирішувати проблеми по окупованих територіях ОРДЛО.
Ще один негативний результат. Якщо в питанні Криму міжнародне співтовариство однозначно сприймає ситуацію — це «зовнішній збройний конфлікт». Те по території ОРДЛО такого однозначного сприйняття немає. Ситуація і процеси сприймаються двозначно: це і зовнішній збройний конфлікт, це і внутрішній, громадянський конфлікт. Таке неоднозначне сприйняття є невигідним, поганим для України.
Кілька слів про об’єднуючі фактори за всіма тимчасово окупованими територіями України.
По-перше. Один окупант — Російська Федерація.
По-друге, єдина політика колонізації окупованої території. Різниця лише в тому, що по Криму така політика проводиться відкрито. А по території ОРДЛО не так явно. Ознаки подібності: єдина валюта (російський рубль); роздача російського громадянства серед жителів окупованих територій; впровадження російських освітніх стандартів на окупованих територіях; реалізація політики мілітаризації свідомості дітей та молоді на окупованих територіях і інші.
Просто після факту окупації Крим практично одразу був оголошений частиною території Російської Федерації (спроба анексії). А по ОРДЛО таких заяв Росія поки не робила.
Відповідно, якщо всі частини суверенної території треба звільняти від одного окупанта (Російська Федерація) то цілком логічно, що і розглядати питання звільнення треба в комплексі. А от яка з територій буде деокупована раніше або всі території будуть деокуповані одночасно, покаже час і рівень нашої підготовки (створення умов) до факту деокупації цих територій.
Також в комплексі повинні розглядатися питання реінтеграції цих територій. З урахуванням всіх особливостей процесу реінтеграції. А її особливості будуть виявлятися не тільки для окремих районів Донецької області, окремих районів Луганської області, території Кримського півострова. Але і для окремих регіонів і навіть населених пунктів на цих територіях.
— Чи справді подавати воду в Крим так небезпечно?
— Мені здається, що слово «небезпечно» в питанні є не зовсім коректним. Взагалі-то, все залежить від стратегічного завдання. Якщо стратегічне завдання — деокупація, звільнення території Кримського півострова і його подальша реінтеграція — то це один підхід.
Якщо Крим розглядається як «розмінна монета» в переговорах з Росією по Донбасу — це зовсім інший підхід. І в такому підході питання подачі прісної води в Крим ніякої небезпеки не таїть.
Я буду говорити виходячи з позиції, що окупована територія Криму — це невід’ємна частина суверенної території України.
Так склалося за шість років війни, що крім аргументу або, якщо хочете, козиря «прісна дніпровська вода», Україна не створила поки ніяких інших вагомих і значущих умов для використання в можливому переговорному процесі по деокупації території Кримського півострова.
Я не буду довго цитувати міжнародне гуманітарне право по розділу право війни, в якому на окупанта лягає вся відповідальність за життєзабезпечення окупованій території.
Можна довго розповідати про підсумки реалізації політики окупантів — «заміна населення». Як аргумент для тих, хто намагається проявити в Україні псевдо-турботу про «наших людей в Криму».
Дуже б хотілося щоб врешті-решт українська влада сформувала одну єдину позицію — передача (незалежно на яких умовах) прісної води або будь-якого іншого ресурсу на окуповану територію Кримського півострова допомагає окупантам зміцнювати Крим, розвивати створену на його території окупаційну військову базу, мінімізує існуючі можливості по деокупації та реінтеграції Криму в майбутньому, фактично буде визнанням окупованій території Криму територією Російської Федерації.
Повернення до Криму дніпровської води можливе виключно після деокупації його території!
— Що влада має зробити для прискорення повернення в Україну обох окупованих територій?
— Дія перша — це об’єднання політик. Тобто зовнішня політика України в питаннях припинення війни і деокупації суверенної території повинна бути плавним продовженням внутрішньої політики з питань деокупації та реінтеграції цих територій. На жаль, поки що у нас не так.
Дія друга — це розробка і послідовна реалізація Стратегії або Стратегій деокупації та реінтеграції всіх окупованих територій України. Затвердження чіткого плану дій і мобілізація для досягнення поставлених стратегічних цілей всіх необхідних і доступних ресурсів.
Дія третя — максимально можлива прозорість дій.
Будь-яке прийняте рішення має враховувати ступінь впливу на формування умов майбутньої деокупації частини суверенної території України. Якщо говорити про основні умови, вони будуть виглядати наступним чином:
1. Україна розвивається як економічно сильна держава. Економічно сильна держава здатна мати ефективні збройні сили.
2. Збройні сили України здатні завдати противнику непоправної шкоди такого рівня, при якому подальша збройна агресія проти України втрачає будь-який сенс.
3. Кожен інститут державної влади України чітко розуміє своє місце і свої завдання в питаннях відновлення територіальної цілісності України. Ці завдання виконуються!
4. Українська політична нація має достатній рівень довіри до інститутів державної влади в Україні.
5. Україна готова відстояти свою незалежність і територіальну цілісність, а не сподівається на те, що ці питання за неї вирішить хтось інший.
— Коли Крим та Донбас повернуться в Україну?
— На сьогоднішній день, Україна стримує російську агресію на своєму східному фронті. Для того щоб говорити про деокупацію і повернення всіх окупованих територій нам треба мати зовсім іншу (більш потужну) ресурсну, законодавчу, ідеологічну базу. Це і технологічне забезпечення збройних сил України. Це і відновлення військово-морського флоту. Це наявність можливості реінтегрувати деокупувані території в український простір. До вирішення всього комплексу цих, дуже складних завдань ми не готові. На мій погляд, найстрашніше, що особливо і не готуємося.
Тобто, якщо, наприклад, так складуться обставини, що умовно завтра у нас з’явиться можливість приступити до деокупації Кримського півострова — то виявиться, що жоден інститут державної влади України не буде знати, що йому робити. Які алгоритми дій по дуже великому колу питань.
Протягом шести років війни влада повторювала мантру про те, що деокупація територій процес, розтягнутий у часі. І це правда. Ось тільки на практиці виявилося, що ця мантра повторювалася владою для самозаспокоєння. Для того, щоб можна було пояснити свою бездіяльність. Якщо так і буде тривати, то може виявитися, що до повернення окупованих територій Україна не буде готова ні в 2020, ні в 2025, ні в 2050 році.
Тому, давайте говорити не про дату повернення, а про те що зроблено або не зроблено, які умови створені, а які не створені для того щоб українські території були якомога швидше деокуповани та повернулися в Україну!