Сергій Дацюк: Якщо ви хочете, щось загубити, зробіть його державним

Президент України Володимир Зеленський пропонує надати державний статус святам різних конфесій. Зокрема, йдеться про ісламські Курбан-Байрам та Рамазан-Байрам, юдейські Песах, Рош-Гашана та Ханука, та католицький Великдень. З одного боку, така ініціатива є продуктивною, адже це — прояв поваги до кримських татар, які є представниками української політичної нації. Однак вона містить низку «але». Якщо вже в Україні надають державний статус ісламським, католицьким та юдейським святам, то нехай в умовних Туреччині, Франції та Ізраїлі святкують православні Різдво та Великдень. З іншого боку, мусульманська та юдейська громади становлять меншість населення України. З яким знаком треба оцінювати таку ініціативу Володимира Зеленського з «+», або з «-», i-ua.tv запитав у філософа Сергія Дацюка.

— Чи потрібно, на Вашу думку надавати ісламським та юдейським святам статус державних?

— Чесно кажучи, я погано ставлюся до будь-чого державного взагалі. Якщо ми хочемо, щось знищити, треба йому надати такий статус. За останні роки, держава спаплюжила усе, до чого вона доторкнулася: бізнес, культуру — все. Немає нічого, щоб вона зробила добре. До кінця ХХ сторіччя на державу ще можна було сподіватися. Хоча, якщо згадати Радянський Союз, вона виступила погано. А вже після Радянського Союзу, у добу цифрових технологій усе, до чого б вона не доторкнулася -спаплюжено. Державна релігія — погано. Державний бізнес — погано. І так — скрізь. Інтереси приватних осіб, великих компаній, олігархів замістили собою усе. У результаті, держава перетворилася на одного великого корупціонера. Тому, я думаю, що тут немає про що говорити. Якщо ви хочете, щось загубити, зробіть його державним.

— Чи не здається Вам, що надання мусульманським та юдейським святам статусу державного, може розколоти суспільство?

— Навряд. Це точно так само, як зробили українську мову державною. Хтось цього дотримується? Націоналісти ходять і всім кричать: «Дотримуйтеся закону про мову!». Невже від того стало легше? Невже кількість українського продукту збільшилася? Розумієте, це — шлях в нікуди. Має бути творча і креативна спрямованість. Туди, куди вона йде, йдуть і мова, і віра, і бізнес і армія. А там де цього немає, де є тільки примус — добра не буде.

— А в мусульманських та країнах та в Ізраїлі християнські свята мають статус державних?

— Справа не в тому. Не кожен народ вважає використання інструменту держави за необхідне. Десь, звичайно використовують, як, наприклад, у Франції. А ось Сполучені Штати Америки, Велика Британія і Японія — ні. Цей інструмент також більше використовують у Китаї та Росії. Це питання традицій та культури. Хтось любить такий інструмент, а хтось — ні.

Ми чомусь йдемо за азійськими традиціями, намагаючись його використовувати. Та інструмент держави у нас працює погано. Держава у нас завжди стає на бік завойовника. Зокрема, так робить еліта. Тому держава тут чужа і до неї немає довіри.

Я б радив дивитися не на конкретні народи, а на їх звички і традиції. У нас з державою ніколи нічого не виходило. Все, щоб вона не робила, було погано. Натомість, добрі справи і вчинки завжди робила громада. І нам саме на неї потрібно робити ставку. Куди громада — туди і розвиток. Натомість, ми чомусь намагаємося використати державу, і це не дуже добре. Тому, навряд чи нам треба дивитися на Китай, чи Ізраїль. Ми маємо з цим розбиратися самостійно. Ось така ось ситуація.