Микола Голомша: «Реформи, мають бути чіткими, зрозумілими та послідовними»

Який шлях Україна пройшла за 29 років незалежностіє? Що вона отримала: здобутки, чи втрати? Якою вона буде на своє п’ятдесятиріччя? Ці та інші питання i-ua.tv запитав у державного діяча Миколи Голомши.

— Що, на Вашу думку, є найбільшим здобутком за Українську Незалежність і найбільшою втратою?

— Найбільшим здобутком є об’єднання людей заради Незалежності. Україна показала, що вона є спільнотою і політичною нацією. Піднесення і ланцюг єднання потрібно було використати дуже інтенсивно і правильно. Я б радив одразу підготувати стратегію розвитку країни. В ідеалі, вона мала би охоплювати період мінімум на 50 років. Потрібно було використати синергію людей для творення спільноти, політичної сили та добробуту громадян. Однак, на превеликий жаль, наші керманичі цього зробити не зуміли. На додачу працювала п’ята колона та почалися політичні чвари, які роз’єднували органи влади. Народ потихеньку охолонув. Громадянська спільнота збавляла інтенсивність, політична сила ламалася, а на добробут людини взагалі ніхто не звертав уваги.

Натомість, влада захопилася незаконною та безсистемною приватизацією. Потім вона вилилася у білі зони. Ті, хто при владі отримували все, а народ, навпаки, все втрачав. Головним лейтмотивом приватизації стало бажання роздробити державні монополії, які функціонували за часів СРСР. Та не так сталося як гадалося. Приватизація утворила ще більші монополії, але натомість вони стали приватними. Усі забули, що вона мала слугувати створенню ринку, забезпечення добробуту та сервісу зручного громадянства. До сьогоднішнього дня ніхто з влади не поставив питання щодо аналізу її чотирьох хвиль. Зараз, продовжується ініціатива бездумної, безсистемної і безвідповідальної приватизації.

При тому всі грантоїди — люди, які не уявляють, що таке економіка. Коли ти подивишся їх послужний, у них за плечима немає жодного року роботи, досвіду, а є тільки цілі, які перед ними ставлять світові монополісти. Останні зацікавлені у розвалі української економіки, в небажанні творити ринок та системно підіймати розвиток держави. За їхньою логікою, усе зводиться до того, що ми повинні виготовляти зубні щітки та пасту і комусь прислуговувати.

— Як за 29 років змінився український народ?

— Я би сказав про велике розчарування у політичному менеджменті. Він не зумів і не може зараз об’єднатися заради творення політичної спільноти, ідеологічної сили та добробуту людини. Розчаруванням є те, що така багатюща країна має бюджет завбільшки з естонський. І це — мало. Щонайменше 5 бюджетів України знаходяться в тіні. Нам заважать олігархи. На превеликий жаль, в Україні великі потужні фінансові монополії, або так звані олігархи проникли в усі сфери владного управління. Вони розставляють кадри і у виконавчій владі, і в законодавчій, і в правоохоронних відомствах, і в установах, і в правоохоронних органах і окрім іншого, все це пов’язано ще й з криміналітетом. Таким чином, це підпадає під чітке визначення конкретної, щ найяскравішої мафії.

Пройшовши кілька революцій за втрачені права, за гідність, українці потихеньку стають політичною нацією. Є надія, що змужнілий від обману народ об’єднається у велику спільноту. Бо закони пишуться олігархами, їхніми структурами і сферами впливу. Для народу робиться мізер. Та програма порятунку є. Її має політична партія «Патріот». Ця програма передбачає творення спільноти, партії і добробуту. Іменується це об’єднання громадське і є республіканським політичним клубом українців.

Воно закликає кожного українця до формування за свої внески партії і до використання синергетичного об’єднання народу для створення національного капіталу. Тільки так, щоб виконати Конституцію, народ зможе взяти владу в свої руки. Та оскільки ми вже зуміли об’єднатися у клуб і замахнутися на формування спільноти, то програма створення такого республіканського клубу передбачає об’єднання більше, ніж 12 мільйонів населення.

Україна змінилася. Українці почали розуміти, що ті 500 гривень за політику, які вони беруть від олігархів та кланів не вистачає на 5 років життя. Тому голосувати потрібно осмислено, але тільки синергетичне об’єднання дасть результат.

— Що не так було з революціями по-українськи: ми втрачали, чи здобували?

— Революції починалися дуже правильно, з вірними гаслами, але завершувалися взяттям влади людьми, які фактично управляли політичним бомондом. Тобто, завжди на верхівці революцій виходили ті ж сам олігархи. Вони знову дурили людей, не дорожили професійними кадрами і знімали з посадових кабінетів інколи фахових професіоналів. Ці люди рухалися хаотично і зводили рахунки з попередниками. Саме тому, відсутність стратегічного мислення і нульова стратегія країни ніколи не даватимуть результату.

— Чому в Україні не працюють реформи?

— Вони відсутні. Реформа — це докорінна зміна суспільних відносин. Покажіть мені, в якій із запропонованих реформ це є? Що повинно бути в реформі? Ми потребуємо змін, які б послабили діяльність бюрократичного апарату та посилення громадянського контролю за діяльністю влади, зокрема і обрання суддів та поліцейських, на місцевому рівні. Реформа повинна дати таку систему противаг, яка б унеможливила централізоване свавілля. Мова йде про призначення та грошове забезпечення.

Саме тому реформа має бути нехаотичню. ЇЇ не можна віддавати в руки невігласів, які не мають ні фаху, ні досвіду. В Україні має бути чітка зрозуміла стела реформ: адміністративно-територіальна реформа, створення на її основі органів влади: правоохоронних і контролюючих. А коли приходить новий керівник МВС, не має досвіду і проводить реформи, складається враження, що він хоче нашкодити. Це не реформа, а злочин — який має каратися законом.

Саме тому реформи, мають бути чіткими, зрозумілими та послідовними. При тому, якщо змінюється влада, то їх просування повинно бути послідовним та непорушним. Ми потребуємо стратегії розвитку України на 50 років і ніяка зміна влади не має права відступати від неї.

— Якою Ви бачите Україну на її 50-тиріччя Незалежності?

— Якщо буде втілена в життя програма політичної сили «Патріот», Україна буде високорозвиненою, політично свідомою і двопартійною державою. Де українець є основною цінністю для держави, де працює демократія і є зрозуміла формула господарювання, де працюють закони, підготовлені заради людей, де є чіткі правила, яких дотримуються всі, де є турбота про людину та її здоров’я, де держава використовує природний ресурс на благо громадян. Я бачу Україну, де людина відчуває, що влада — це зручний та комфортний сервіс. Ось такою я бачу нашу державу на її п’ятдесятиріччя незалежності.