Манана Абашидзе: «Обираємо думати»

Байдужість і «моя хата з краю.» — це наш біч.

Видалити інформацію про Медведчука зі «Справи Василя Стуса» та заборонити розповсюдження тиражу книжки Вахтанга Кіпіані. Таке рішення прийняла суддя Дарницького суду Києва Марина Застава 19 жовтня, кілька днів тому. Що воно означає? Відбілювання адвоката, який свого часу зробив поетові ведмежу послугу? Ознака вседозволеності кума Путіна?

Про це i-ua.tv поспілкувався з громадською діячкою, кандидатом юридичних наук, журналісткою та телеведучою Мананою Абашидзе.

— Що, на Вашу думку, означає перемога в суді Віктора Медведчука?

—  «Если ты чувствуешь, что оставаться человеком стоит, ты все равно их победил». Це — знаменита фраза Джорджа Орвелла з «1984».

І вона актуальна в даному випадку.

Вахтанг — переміг! Це беззаперечний факт.

Моє ставлення до рішення суду і взагалі до судилища — звісно негативне. Це — гонг, набат для нас, всіх небайдужих і патріотично налаштованих. І якщо чесно — не здивована!

Згадайте, як нещодавно генпрокурорка проголосила радянський принцип — «кожен має право доводити свою невинуватість у суді»! І з цим принципом ми живемо в 20 роки ХХІ ст?! Це — більше, ніж дивно.

Звісно, наш совковий суд дійшов висновку, що інформація про Медведчука у книжці є недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права Медведчука на повагу до честі та гідності, а також недоторканності ділової репутації. Він зараз відчуває свою перевагу: — «Ти думаєш, ти маєш рацію? Але в моїй владі покарати тебе і я буду робити все що захочу, а ти не зможеш зупинити мене!»

Медведчук вляпався в історію (як казав класик), а його виправдовують і роблять «уніженным и оскорбльонним», він ненавидить все українське, а його обирають представляти народ України в ВР, він може відпочивати в окупованому Криму, їздити до путіна в гості — а СБУ «нічого не може з цим зробити»!

А «поставити на місце» автора книжки «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані — це для нього взагалі не труднощі. За одним сила влади і гроші, за іншим — історична правда!

— Чи не здається Вам, що рішення Дарницького суду — це наступ на історичну справедливість?

— Це дзеркало в якому відображаємось ми і наш уклад життя, і наша країна, яка за 30 років так і не стала сучасною, демократичною, прогресивною.

Нас хочуть позбавити історичної, колективної пам’яті, а її потрібно передати наступним поколінням. Теми репресій, Голодомору, терору, досвід спротиву радянській системі не повинні замовчуватися, у принципі. Вони тільки нещодавно почали виходити з «делікатної культури мовчання». Особливо це важливо під час війни. Гібридної війни — війни понять, симулякрів, нечітких формулювань.

29 років тому ніхто не думав, що минуле несподівано стане «мінним полем», де ми будемо битися за інтерпретацію Другої світової війни, Голодомору, Шухевича, Стуса тощо.

«Даже когда рот закрыт, вопрос остается открытым», як казав Станислав Єжи Лец.

Вірус — не найгірше, що з нами відбувається!

Суспільство також відповідальне за стан справ у державі.

Жахливо, але маса людей навіть і не уявляють про існування журналіста-письменника Вахтанга Кіпіані, та і про Василя Стуса десь колись в дитинстві читали в підручнику… Знаю людей, які вважають, що поет жив в 30-х роках ХХ ст. А скільки людей, які і досі не знають, чи не вірять, що Медведчук виступав у ролі адвоката Стуса на процесі в 1980р. Їм в 1980 запам’яталась лише Олімпіада з Мішкою. І в той же час, у нас дуже багато прекрасних активних людей, які й роблять добрі справи: письменників, видавців, музикантів і науковців.

— А, можливо, наші українські ЗМІ мало приділяють уваги темі просвітництва і натомість забагато розповідають про політику?

Звісно інформаційний потік 24/7 не робить нас обізнаними в політиці, навпаки, люди і країна цинічні і розгублені!

Якщо ми говоримо в контексті судової справи, то велику роль в формуванні свідомості грають ЗМІ. Наші медіа подають інформацію «чєго ізволіт» власник того чи іншого недійного ресурсу. Такі собі ретранслятори. Для прикладу, на медведчуківських ТБ-каналах розповідають про перемогу Медведчука над «недолугим» автором книги — Вахтангом Кіпіані. На інших кажуть: «…засуджуємо цей клятий суд …»! Медіа використовують як зброю.

От на цьому власне і все. І що далі, і як з цими 666 разів «реформованими» судами/суддями боротися?! І що робити з відверто проросійськими політиками, медіапропагандою?! Відповідей ціла купа, а на практиці — справи кепські.

Якою буде наша країні надалі, сказати важко. Повинна бути спільна мета, цілі, можливості. Прагматичне бачення майбутнього. А з цим поки — проблема. Також важливо знаходити правильні слова і розібратися, чому дикість про бандерівщину переважила раціо. Не повинно бути таких ганебних судових процесів, де забороняють відкривати історію! А то завтра зможуть заборонити взагалі згадувати ім’я Василя Стуса, Вахтанга Кіпіані та інших?! Загалом цей суд «Іменем України» — відвертий фарс.

— А як на рахунок самих українців? Чимало з них не бажають знати українську історію. Натомість вони залюбки ладні перекласти відповідальність за власне життя на когось іншого.

— Байдужість, небажання знати історію України і принцип «моя хата з краю» — це наша біда. А ще — не українська влада всі 30 років (йдеться не про етнічні ознаки) незалежності. Ми маємо суспільство споживання, яке озброюють міфами. Але для розвитку України потрібно хоча б взяти за приклад США, які побудували свою ідентичність на основі спільного майбутнього. А ідентичність і національна ідея — це основа основ для держави.

Тому — обираємо думати! Підтримувати один одного, щоб не розчинитися в історії і в світі. Більшість українців роблять Україну життєздатною, інтелектуальною і високорозвинутою державою.

Я переконана, що люди прочитають «Справу Василя Стуса». Жодні медведчуки не змусять нас змінити минуле і відмовитися від Правди Історії. Дякуємо авторові Вахтангові Кіпіані за чудову історичну книгу та копітку дослідницьку роботу.

— Дякую Вам за розмову.