Сергій Кондрюк: Корона-криза: чи є шанс і сенс видужувати?

Короновірусну хворобу єдиною проблемою 2020 року можна назвати навряд. Існує ще принаймні одна, не менша важлива. Проблема, яка так хвилює громадян і про, яку політики люблять говорити під час виборчих компаній. Та варто їм стати можновладцями — і вони часто-густо про неї забувають, або перекладають у кошик «на потім». Ця проблема називається гідна зарплата. Безперечно, ми рухаємося до Європи. Саме тому, хотілося б аби праця українців була гідно оцінена. Своїми роздумами про заробітну плату в Україні і не тільки, з i-ua.tv поділився лідер громадської організації «Спілка вільних» Сергій Кондрюк.

«Давайте спробуємо про складне людською мовою. Спочатку декілька нериторичних питань: а чи хворі в нас економіка і соціалка?

Ну, напевно, хворі з того, що ми чули з вуст не тільки опозиції, а і самої влади. А чим і наскільки? Чому в нас вперто ігноруються потреби чесної діагностики?

Підкреслюю чесної, підкреслюю діагностики.

Давайте спробуємо задати собі питання не виключно бізнесові, а і стосовно соціальної проблематики.
Давайте спробуємо почати називати чесно головний показник здоров’я суспільства — а саме який у нас рівень, масштаби і глибина бідності в Україні (в динаміці по рокам, в порівняні з ближніми й дальніми сусідами, у співвідношенні змін доходів пересічних українців з прибутками «бізнес-еліт» та зарплатами «топ-чиновників»).

Я хочу закцентувати, що ми не можемо це зробити «юридично», тому що в чергове з грубим порушенням Конституції і закону України про державні стандарти і гарантії Уряд подав, а Верховна Рада затвердила штучно спотворену вартісну величину державного стандарту прожиткового мінімуму.

Напевно ви знаєте, що в Державному бюджеті юридично встановлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2021 року буде у розмірі — 2189 гривень, з 1 липня — 2294 гривні, з 1 грудня — 2393 гривні, а для працездатних осіб: з 1 січня 2021 року — 2270 гривень, з 1 липня — 2379 гривень, з 1 грудня — 2481 гривня.

Хто з економістів, юристів, демографів, медиків, філософів і політиків чи комерсантів дасть відповідь, чому для працездатної особи прожитковий мінімум саме 2270 грн… Чому не 2267, 23 грн чи не 13147,16 грн?
А я хочу підкреслити, що мова про прожитковий мінімум, який є конституційним державним стандартом!
І всі розмови, що це через всілякі безкінечні кризи — відверто від лукавого.
Навіть в умовах пандемії стандарт метра має бути 100 сантиметрів, а один кілограм українського сала таки має бути 1000 г., а не 322 грами.

Я розумію, що в економіці (через потурання державою корупції, продажній митниці, офшорникам і тіньовикам…) є проблема із забезпеченням гарантій, скажімо мінімальної заробітної плати, чи мінімальної пенсії, але це не привід спотворювати стандарти. Маю нагадати, що визначено в Україні держстандарт прожиткового мінімуму у голодному 2000-му році і вже 20 років один жодним Урядом не виконувався, а лишень у антиконституційний спосіб спотворювався .
Увага — навіть на сайті Міністерства соціальної політики визначено, що прожитковий мінімум для працездатної особи аж ніяк не 2270 грн., а вже в цінах листопада цього року має становити 5 058,55 грн. (за нашими розрахунками і ця цифра має бути збільшена у 1,7 рази). То чому український Уряд так грубо бреше і «узаконює» разом з нардепами брехню в Державному бюджеті?

Може ті урядовці, що складали присягу на дотримання Конституції, стидаються визнати, що не здатні виконувати свої обов’язки?

Занижені соціальні стандарти призводять до спотворення оцінки масштабів реальності бідності і те, що ми показуємо всередині країни і зовні це є, м’яко кажучи, економічною неправдою.

Звідси витікає абсурдна мінімальна заробітна плата, яка є втричі меншою, ніж та, що мала б бути розрахована для того, щоб праця була рентабельною, а не тільки «підігравати» рентабельності бізнесу!

Якщо праця не буде рентабельною, то ніколи нічого в нашій країні не детінізується. Жодної реформа не буде успішною, бо людина не зможе сплатити зі свого доходу будь що з послуг/товарів «реформованого» і врешті-решт просто покине цю країну, або піде «в тінь», або піде в кримінальний світ, або почне готуватись до нових соціальних майданів.
Створено фантастичну ситуацію, коли працююча людина є генератором бідності. Де ще в цивілізованому світі є таке щоб працююча людина була бідною і апріорі стояла з протягнутою рукою до держави: дайте нам субсидію чи дайте допомогу по малозабезпеченості. Це є економічний і соціальний абсурд (а як на мене — антиконституційний злочин).

В статистиці сукупних доходів українців сьогодні заробітна плата є меншою, ніж їх «доходи» від пенсій, субсидій, дотацій… Тому працювати в Україні на сьогодні є просто недоцільним. Принаймні при нинішній ситуації.

Окрім того це багатомільярдні недонадходження до державного бюджету. Давайте нарешті почнемо говорити правду — Державний бюджет наповнюють не бізнеси, а саме пересічні українці як кінцеві споживачі. Кінцевий споживач — він спочатку платить податок із своєї заробітної плати, потім саме він платить ПДВ (закладено в ціну продукції), саме він же сплачує всі види соціальних внесків (роботодавці і їх закладають у собівартість продукції), і купляючи товари і послуги, саме він все сплачує — і ці кошти йдуть до бюджету або пенсійного фонду.

То наскільки країна хвора бідністю? Чому хвора і яке потрібне лікування?

Наступне питання — а що зі станом здоров’я ринку праці?

Злиденний рівень реальної заробітної плати — це штучно мінімізована платоспроможність кінцевого споживача. А що таке падіння платоспроможності кінцевого споживача? Це відсутність попиту на вітчизняні товари та послуги: на послуги ЖКГ, на послуги хлібопекаря…

І це обвал внутрішнього ринку. Напевно, можна безкінечно говорити про реформи. Можна навіть ці реформи проводити, але доки ми не перестанемо говорити, що заробітна плата це «проїдання», а не інвестиції в розвиток платоспроможного внутрішнього ринку, ми будемо й далі мати ситуацію, коли оця ганебна політика дешевої робочої сили продовжуватиме домінувати і знищувати у корінні всі позитивні зміни. І не прийде в Україну з інвестиційного бізнесу ніхто окрім спекулянтів, поки він буде знати, що тут немає навіть перспектив платоспроможного попиту, а ще постійно тліє порохова бочка соціального вибуху!

Значно погіршує стан антисоціальна суцільна хвороба заборгованості із заробітної плати.

Як можна пояснити, що у нас постійно мільярдні борги по заробітної платі? Чому влада (від правоохоронців і нардепів до Гаранта Конституції) майже нічого не роблять з подолання цієї антиконституційної інфекції?
І це далеко не повний перелік соціально-економічних хвороб, які теперішня влада отримала у спадок від попєредніків і як попєрєдніки навіть не проявляє бажання їх лікувати.
То чи такі потрібні нашій країні політичні й бізнесові лікарі?