Микола Голомша: 2020 рік — це рік втрачених можливостей

i-ua.tv продовжує підбивати підсумки, року що минає. Ми наші питання про коронавірус, війну на Донбасі, ошуканські тарифи та конституційну кризу поставили співголові Всеукраїнського громадського форуму «Українська альтернатива», почесному голові партії «Патріот», професору права Миколі Голомші.

— Яким для України був 2020 рік: зі знаком «+», чи «-»? Чого було більше: хорошого, чи поганого?

— Я б його найменував роком втрачених можливостей. Програмні зобов’язання влади і очікування людей мали величезний дисонанс. Громадяни бажали швидких кроків у боротьбі з корупцією, у зростанні економіки, у поступі в напрямку заможного життя, швидкого завершення війни на Сході України та повернення Криму. На жаль, через кадрові прорахунки, через нав’язану метушню старими політиками, цю програму так і не змогли досягти. На мій погляд, спрацювала стратегія малих тактик Путіна щодо утримання своїх позицій в Криму та на Донбасі. Даючи невеличкі поступки Україні для збереження своїх позицій, Путін зумів втримати те, за що він бореться.

У чому полягає позитив? Українська влада та український істеблішмент змогли побачити неперспективність обраних стратегій і тактик. Очевидно, вони зрозуміли, що ініціатива, принесена зарубіжними спеціалістами та їх «реалізаторами» не досягла своєї мети та не дає будь-якого позитивного ефекту. Практика підхоплювати усе, що нав’язують та втілювати це, насправді, дуже згубно діє і на економіку, і на сферу управління.

Тому, у мене напрошується дуже простий висновок: українська влада має опиратися на свій народ, на його моральні та духовні цінності і використовувати потенціал виключно наших громадян. Це витікає з Конституції України та Статуту ООН. За Основним Законом, ми — суверенна держава з широкими повноваженнями та правами. Статут ООН говорить про те, що жодна іноземна країна не може втручатися у справи іншої суверенної держави. Є надія, що з винесених уроків та нереалізованих бажань і планів зроблять правильні висновки. Як у зовнішній, так і у внутрішній політиці, керівництво держави має послуговуватися виключно Конституцією України, її законами, Статутом ООН та міжнародним законодавством. У жодному випадку неможна виставляти на міжнародний рівень людей, не готових до зовнішніх міждержавних зносин. У них мають брати участь особи з належними знаннями, досвідом і розумінням ситуації.

— Слово «коронавірус» стало головним лейтмотивом 2020 року. На скільки ефективні дії влади у боротьбі з COVID-19?

— У новітній історії не тільки Україна, але і весь світ зіткнулися з викликом під категорією пандемія. На жаль, до сьогоднішнього дня, світ так і не визначився, що собою являє коронавірус. Це річ рукотворна, чи природна? Більшість експертів схиляються до варіанту номер один. Якщо коронавірус — рукотворний, то це — теракт світового масштабу. Усі розробники та реалізатори хвороби мають нести відповідальність за цей злочин.

Україна, як і інші країни, виявилася неготовою до такого виклику. На жаль, десятиріччями в нашій країні відбувається знищення усього державного і корисного для людей. Натомість, у нас повністю відсутня стратегія для запровадження нового. Ми бачимо руйнування медицини, стратегічний напрямок, якої є нульовим. Українці стали свідками знищення санепідемстанцій. Ми маємо усвідомити, що у нас знищили хімічну, бактеріологічну, біологічну розвідку, відповідні лабораторії та хімічні війська. Хоча, у законі України окреслена пріоритетність цих напрямків. Держава Україна повинна визначити стратегічний рівень розвитку медицини, а не класти це завдання на плечі невігласів. Над ним треба працювати на державному рівні. Скажімо, на РНБО потрібно визначити авторитетну комісію, яка сформулює програмний стратегічний розвиток медицини з урахуванням конституційного принципу безоплатності надання послуг для громадян.

На мою думку, у зв’язку з непрофесійними діями окремих посадовців, ми не зуміли чітко, програмно розпочати боротьбу з пандемією та вивчити і зрозуміти необхідність двостороннього руху між владою та суспільством. Що ж стосується обрання пріоритетних програмних дій, то їх не повинно черпати з голів окремих чиновників, чи вихоплювати з пунктів запровадження в іноземних країнах. Натомість, потрібно було виходити із поточного стану справ та майнової забезпеченості держави та її громадян і тенденції поширення цих викликів. Я б рекомендував намалювати зрозумілий для всієї України план і чітко ним користатися. Суспільство має розуміти пропозиції влади, щоб їх виконувати. Так само, слід створити відповідальну комісія з найпотужніших у державі авторитетів, представників науки, практики та лікуючих медичних закладів. Ці люди здатні напрацювати програму дій і протоколи. Україна колись у виготовленні вакцини не пасла задніх, а займала місце серед передовиків. Тому, потрібно терміново нарощувати ці напрямки і виділяти на їх розвиток кошти. Думаю, слід діяти саме так.

— Навіщо відбулася конституційна криза? Це був чийсь злий умисел?

— Я вважаю, що вона є штучною. Ба більше того, тут без нашого північного сусіда не обійшлося. Росія чітко орієнтувалася на те, що попередня влада запроваджувала законодавчі ініціативи, ігноруючи принципи закладені в Конституції. Адже за Основним Законом, українець один раз на рік подає декларацію до податкової служби за місцем свого проживання. У Конституції нічого не вказано про його розходи, про родичів, близьких, знайомих і друзів. Тому такі положення закону суперечать вимогам Конституції. Крім того, там не вказано, що декларацію варто здавати до НАЗК. Її потрібно відправляти до податкової за місцем проживання, як це робиться у цивілізованих країнах. Тому, апріорі наші сусіди, маючи всередині України колаборантів (представників ОПЗЖ — ред.), зініціювали подання до КСУ. Наскільки це було свідомо, чи ні — інше питання. Ворог розраховував на міжнародний скандал, внутрішній конфлікт і дискредитацію України в очах міжнародної спільноти. Європа та США не розуміють і не можуть уявити, що у нас приймаються закони, які суперечать Конституції.

Я не вбачаю тут конституційної кризи. Хоча, криза дійсно є. І вона живе в головах людей, які не мають достатньої освіти та досвіду. Будь-які дії, мають чинитися на основі законів і Конституції. Я хотів би застерегти щодо неприпустимості подібного у майбутньому. Усе, що робиться має проходити оцінки експертів. Наскільки мені відомо, експерти Верховної Ради перед ухваленням законів про ДБР, НАЗК та НАБУ, вказували на невідповідність окремих положень конституційним нормам. Потрібно було це врахувати. Я завжди казав, що зі створенням цих органів ми отримали міну уповільненої дії. І вона обов’язково розірветься. У найвідповідальніші моменти ми бачитимемо, що це спрацьовуватиме знову і знову. Тому, це не можна залишати на поверхні.

Сьогодні, на базі Інституту стратегічних досліджень, РНБО, експертної комісії Верховної Ради, мали б відбутися слухання. З урахуваннями їх зауважень, треба розробити рекомендації, які б пояснили, що треба зробити, аби подібних конфліктних ситуацій не було у майбутньому.

— Навіщо влада підняла ціни на комуналку та зробила їх драконівськими? Хіба не можна було обійтися без зростання тарифів?

— Безперечно, найбільшою помилкою і прорахунком влади є безвідповідальне відношення до природних ресурсів та власної економіки. Ми не бачимо ніякої стратегії розвитку держави уже протягом 30 років. Хоча, вона потрібна. Дуже потрібна. І писати її слід, охоплюючи період не менший, ніж 50 років. Скажімо, Японія дивиться поступом на тисячоріччя. У нас, на жаль, все по-іншому.

Таке утворення як НАК «Нафтогаз» є повністю антиконституційним. Акціонувати і де-факто віддавати національні прибутки окремим людям, нарощувати власне самозбагачення є злочином. Наразі, єдиною законною структурою у цій сфері є державне підприємство «УкрГазВидобування». Воно видобуває без оподаткування одну тисячу кубометрів газу. Її вартість — 680 грн. Зараз нам спеціалісти з іноземною освітою, але без досвіду і розуміння законних засад про розпорядження природним ресурсом в Україні, нав’язують точку зору, що все потрібно класти на ринок. Однак на який ринок? На нього можна класти тільки тоді, коли ти маєш зайве. Утім, наразі український народ потребує забезпечення. Тому, природні ресурси мають працювати на українця. За часів комуністичного режиму, у 70-х роках, з України викачували до 80 мільярдів кубометрів газу. Сьогодні ми бачимо падіння його видобутку. Однак керівництво «Нафтогазу» розповідає про свою просунутість та ефективність. Натомість, я б радив їх гнати брудною мітлою. Кудись далеко та назавжди.

Чиновники НАК хизуються знижкою від Росії на газ. Утім, енергоресурси не стали більш доступним для українців. Замість цього у НАК підняли тарифи. Тому, у мене назріли запитання: «Хто нестиме за це відповідальність? Яка державна структура не виконує свої обов’язки по контролю за підвищенням тарифів?»

Український газ не повинен фіктивно продаватися на міжнародному рівні і повертатися нам як імпортний. Максимально його ціну можна збільшити до 110 доларів. Таким чином, українці б мали свій газ. І цієї суми вистачало би для розвитку галузі. Утім, ми маємо перешкоду, Вона називається НАК «Нафтогаз». Таке зайве та злочинне утворення є абсолютно непотрібним. Воно жирує на всенародному добрі, усупереч Конституції. Саме тому, його потрібно ліквідувати. Натомість, державні органи мали б подбати, аби газ забезпечував потреби українців. Таким чином, ми б ліквідували велетенську корупційну складову, яка живе десятиріччями. У іншому випадку, ми слухатимемо байки від псевдоспеціалістів, які розповідатимуть нам про світовий ринок. Не варто забувати, що ці люди отримували освіту закордоном і вони орієнтуються на іноземні постулати. Однак вони повинні згадати, що Україна — найбідніша держава в Європі. Допоки ми не станемо на ноги, не піднімемо свою економіку, не зруйнуємо корупційну офшорну складову, ми тупцюватимемо на місці.

На мою думку, ми повинні позбутися кредитів МВФ. Натомість, потрібно закотити рукава і плідно працювати. Також я б не радив агітувати про сумнівний розпродаж усього державного ресурсу. Було б за краще, якби хтось запропонував проаналізувати чотири хвилі приватизації. Тільки потім можна раціонально та розумно підійти до господарювання і продати непотрібний для держави ресурс.

— А як бути з війною на Донбасі? Ось вже 6 років вирішення цього палаючого конфлікту відкладається у кошик з табличкою «на потім». Утім, коли настане це довгоочікуване «потім» невідомо і досі.

— Це можна образно порівняти зі школярем. Він приходить до класу, вирішує завдання виключно шляхом логічного мислення і отримує двійки. Саме тому, йому радять вивчити правила і рівняння та закони математики. Ми зараз говорили про дитину. Однак державі також потрібні посадовці, які володіють знаннями. Такі люди мають орієнтуватися на Конституцію України, закони нашої держави, Статут ООН та міжнародне законодавство. Тоді фахівець, який матиме ту чи іншу дотичність до конфлікту на Донбасі, пропонуватиме законні методи його розв’язання і діятиме у правильний спосіб, в інтересах України та національної безпеки.

Що я маю на увазі? У статті 4 Закону України «Про оборону» написано наступне. Якщо ворог перетинає кордон, уся держава має захищатися, оборонятися і стріляти. Системою захисту від агресора є оголошення воєнного стану на відповідних територіях. І це — дуже важливо. Слова, на кшталт, АТО, чи ООС не мають жодного значення для пересічного громадянина. Наші люди і так розуміють, що на Донбасі гаряче і там йде війна. Зовсім інша справа — світ. Якщо введено воєнний стан, має зібратися позачергова сесія Радбезу ООН. Вона може вжити санкції та згадати про Будапештський меморандум, поставити його на відповідальний рівень, надати Україні летальну зброю у якості компенсації за втрату ядерної парасольки. Окрім іншого, Радбез ООН здатен запустити до дії Міжнародний кримінальний суд, який би міг покарати за воєнні злочини і злочини проти людяності. Більше того, за Статутом ООН із країною-агресоркою розриваються дипломатичні та інші стосунки, які шкодять національній безпеці держави, аж до врегулювання конфлікту. Думаю, в такому випадку не було б жодних питань на тему: чи потрібно розривати виробничі стосунки з Росією та перекривати кордон. Будь-які виправдання, на кшталт, «ми очікували вибори» законом не передбачені.

Жодні вибори не здатні виправдати невиконання статті 4 Закону України «Про оборону». Не виключно, що усі винні у зволіканні колись отримають свою кримінальну відповідальність. Станом на сьогодні, ця вимога Закону не виконана. Якщо ми, будучи жертвою нападу, починаємо плакати і ледь не закохуємося у ворога, то це — прямий прояв стокгольмського синдрому. Ми чомусь і далі терпимо колаборантів всередині країни. Ці люди продукують ворожий контент, що розповсюджують телеканали власників-апологетів країни-агресора. Такі ЗМІ поширюють фейки, які спотворюють уяву про війну на теренах «ОРДЛо» і в Криму.

На мою думку, державні органи працюють незадовільно. Не варто забувати про статтю 111 Кримінального Кодексу. Вона передбачає відповідальність за інформаційну політику на користь країни-агресора.

Наші народні депутати цілеспрямовано і чітко, від імені парламенту, їдуть в Росію. Однак жодному з них Верховна Рада не давала ні такого права, ні повноважень. Я не розумію, чому проти них немає кримінальних проваджень, а ВР і досі не прийняла закон про боротьбу з колабораціонізмом. Натомість, Росія жорстко карає за будь-яку українську символіку, або слово на захист українського Криму. Тобто, країна-агресор, яка мріє про знищення нашої держави, нав’язує Україні свою терористичну інформаційну політику.

Варто патріотові підтримати українську мову — його назвуть нацистом. Тільки-но він захищатиме вітчизняну духовність — з нього зроблять націоналіста. Якщо ж він запропонує боротися з колаборантами — на нього надягнуть ярлик неонациста. Натомість, країна-агресор, є нацистським рейхом. Вона руйнує у будь-якій країні світу державність. Росія — це країна-терорист № 1.Її брудні лапи можна знайти ледь не у кожній точці на мапі світу: в Іраку, або Ірані, в Чехії, або у Франції, в Італії, або в Німеччині. Цей перелік можна продовжувати… Однак Ерефію поки не зупинили. Вона просто віднайшла метод глобального гібридного тероризму і прекрасно його втілює у життя.

Саме тому, я радив би називати речі своїми іменами. Наприклад, оголосити воєнний стан. Він не є тотожнім оголошенню війни Росії. Воєнний стан дозволить взяти під контроль інформаційну сферу у темі конфлікту і не дозволяти нікому перекручувати інформацію про події на лінії вогню та окупованих територіях. Крім того, економіка працюватиме на нашу перемогу. Олігархам доведеться левову частину своїх прибутків перерахувати на фронт. Підсумовую: дії щодо ситуації на окупованих територіях повинні базувати на Конституції, Статуті ООН та міжнародному законодавстві.