Андрій Капустін — журналіст, публіцист про людей і вакцинацію, про владу і «бла-бла-бла», метелика і свічку.

Всі 30 років всі влади, і сьогоднішня не виключення — це приховане справжнє обличчя, що ховається під масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними додатковими механізмами і схемами управління, а шафи їх завжди були переповнені потаємними скелетами, яких чим далі, тим більше, і які ось-ось виваляться на світ Божий.

Спробуємо витягнути скелети з шаф разом з легендарним українським журналістом Андрієм Капустіним, який зараз живе і працює в Ізраїлі.

Пане Андрію, на ваш погляд, які 2−3 ключові події відбулись в Україні зі знаком «+» в цьому році .

На рахунок України казати щось дуже важка, я би сказав, якщо б не було корони, то картинка не змінилась. З позитиву (то позитив не завдяки, а всупереч) я можу назвати поки суспільну думку, що нормально працює. Коливань якої влада боїться і не рідко йде на поступки. Тобто не зважаючи на намагання надіти хомут на соцмережи та ЗМІ, поки у команди ЗЕ це не вийшло, на щастя. Не дивлячись на дурнувати потуги протягнути законопроекти, якими могли б закрити рота всім, хто їх критикує. Вони бояться суспільного вибуху, тому мабуть і закони ці не прийняли.

Журналіст проти системи. Це приклад боротьби за правду. Це великий плюс.

Давайте згадаємо історію пов’язаною з пропозицією від МО Юрію Бутусову, Головному редактору видання «Цензор.НЕТ». Його спочатку запросили, а він людина відповідальна, системна, людина, яка знає що відбувається на фронті і в системі МО, він запропонував свою програму, а МО зробило дивний «фінт», оголосили, що у Юрія Бутусова дивні амбіції і для нього немає вакансії з «його розмахом». І склалось таке враження, що Юра ходив під МО з плакатом «Дайте мені роботу!!!». В підсумку, після того що відбулось, цей скандал перетворився на загальнонаціональний, ситуація була доведена до повного абсурду, і тут міністр оборони сказав що готовий зустрітися з Бутусовим для того щоб «розставити точки над «і». В підсумку чергове фіаско отримав Офіс Президента, Юра зустрівся з міністром. Бутусов працюватиме позаштатним радником міністра оборони на громадських засадах.

Це вже позитив. На цьому, власне, всі позитиви закінчуються. Якщо можна назвати це позитивами.

Україна закінчує 2020 рік зі ще більшим, так би мовити, негативом та розчаруванням стосовно команди президента, ніж це було в 2019 році, про що кажуть дослідження суспільної думки. Свого додає і пандемія, яка ще більше опустила рейтинги команди Зеленського.

Всі наші Президенти України — це перевірка на міцність і витримку людей і країни. Політика — це наука. Політиці потрібно вчитися — інакше неминуче програєш. Наш президент програє на всіх фронтах, і він теж нас випробує на міцність… Покаяння, вибачення будуть? Мовляв обіцяли, але не змогли, не вистачило знань, тощо…

Звісно що ніякого каяття та вибачень не буде. Коли Зеленнський балотувався на посаду президента, він отримав величезну довіру, не буду повторювати, всі про це ще пам’ятають, всі пам’ятали/знали, що він дилетант у всіх сферах держуправління, як внутрішнього так і міжнародного, досвіду — нуль, а розрахунок був на те що новий лідер приведе за собою нову команду профі, переможе корупцію, бла-бла-бла про «цінності». В підсумку привів за собою команду дилетантів, яких достатньо швидко почав перетасовувати, але при цьому він дуже швидко «відчув смак» перебування при владі. Це такий собі «Криворожстайл», це уява хлопчиська про те, що таке влада. Ані він, ані його команда кабінети полишати не збираються, мало того, пару місяців тому почались розмови про те, що одного президентського строку вкрай не вистачає. Для того щоб остаточно спотворити країну йому потрібен ще другий термін… З одного боку це особисто Зеленський, з іншого — команда, яка дорвалася до влади, абсолютно не маючи уявлення як надалі «розрулювати» всі проблеми, не кажу вже про війну на Сході.

Команда Зеленського і досі зациклена на яскравій перемозі свого лідера, який зібрав щедрі відсотки на президентських виборах. Потім була імітація парламентських виборів, які стали продовженням президентських. Їх обирали всліпу, тому така сильна фрустрація у народу, чи не так?

Так! Всі ці продюсери, актори, всі майстри грати на клавішних, їх дуже швидко обклали з усіх сторін ті, кого у нас називають олігархами. Частину включили в схеми, частину — просто поставили в залежність. Це свідчить, що правила гри в принципі влаштовують всіх! Я маю на увазі олігархат. Вони на цю «бригаду» не витрачають багато грошей, прикормлюють, а ті цьому раді. Тому ні про яке каяття і мови не може бути. Подивиться на відосики ЗЕ, де він кайфує від того, що у нього є така можливість фамільярнічати і розповідати, «як космічні кораблі бороздят Большой театр».

Особливо це весело виглядало, коли Зеленський свої відеошедеври записував з Феофанії, коли він там лікувався від ковіду. Неймовірно весело було дивитися на два прапори позаду нього — все нагадувало його президентський кабінет. Не знаю, чи носили за ним ці прапори в сортир, але сам факт цієї убогості вражає, а його це абсолютно не засмучує і він продовжує озвучувати ті тексти, що пише його оточення, яким керує пан Подоляк. Ну якщо б це був тролінг Зе, тоді було б зрозуміло, але оскільки мова йде про офіційні заяви глави держави — це катастрофа.

Мені здається, що в цій ситуації принизливо те, що ми, громадяни, з тривогою чекаємо, що президент може «ляпнути». Ніколи не знаєш, хто він зараз — Голобородько, Наполеон, Чапаєв, або ще хтось.

Цікава заява Зеленського про локдаун. В країні, абсолютно не підготовленій до пандемії, в країні, яку викинули на узбіччя світу, я кажу про те, що Україна отримає вакцину в останню чергу, так от, він заявляє, що спецслужби працюють над тим, як здобути вакцину для України. На фоні економіки, що не працюює, на фоні скандалів з Конституційним судом, з Татаровим, якого звинувачують в корупції, коли приходять з обшуками в ОП, Зе розповідає кореспонденту «The New York Times», що він мріє побудувати в Україні Діснейленд! Звісно, бо дороги вже побудовані, високий економічний рівень, залишилось лише побудувати Голлівуд з Діснейлендом. Це дуже показова ілюстрація підходу, рівня, бачення його і його команди. «The New York Times» — газета дуже серйозна, і я не думаю, що хтось там в Нью-Йорку буде аплодувати Зе і кричати йому «Гарний хлопчик, молодчинка!», а в Україну поїдуть одразу Де Ніро з Крузом.

Немає у нього виразних прагнень і бажань, адекватних масштабу країни. На жаль!

На жаль!

Всі 30 років від всіх «нових-старих» влад чуємо одне і теж саме: «Суттєво підвищити добробут народу». Це стало традиційною мантрою, яка народу подобається? Чи це вже українська традиція, яка всіх влаштовує?

На рахунок 30-річних обіцянок про «добробут народу» і не виконання — це нормальна практика для популістів. В країнах зі стійкою демократією популісти, які не виконують свої обіцянки та передвиборчі програми, достатньо швидко сходять з політичної арени, тому що обмануті виборці на наступних виборах просто їх будуть ігнорувати. В Україні ця історія дещо інша, тому що не було випадків, колі хоча б один політик (президент) виконав свої обіцянки хоча на 5%. Тому я не думаю, що він у цьому «новий», хоча знов таки були дуже великі очікування. Підсумком є дуже швидке падіння рейтингу.

Україна найбідніша країна в центрі Європи, в якій дуже слабкий президент. Зеленський своєю жахливою некомпетентністю загнав у кут і себе, і Україну. Але ж він і досі залишається в лідерах, як і його «слуги». Чому?

Він залишається в лідерах тому, що немає альтернативної політичної фігури, яка б могла показати якісь інші шляхи виходу з кризи. За великим рахунком заслуга Зеленського в тому, що він остаточно дискредитував президентський пост. Після нього навіть уявити себе не можна, хто міг би стати конкурентом Зе у обіцянках «витягнути країну» та популізмі. Якщо б Зе зробив добру справу — оголосив, що він скасовує пост президента, чи скоротив би свої повноваження до рівня президента, наприклад, Ізраїля, тоді, я думаю, йому були би вдячні, але наші милі схемники швиденько переорієнтувались і намагалися б створити нові правила гри парламентської держави, на це пішов би час, а за цей час вдалося б розбурхати політичну ситуацію і прибрати шкідливий для країни інститут президента. Але це не можливо і не буде можливо, бо цим хлоп’ятам потрібен президент, слабкий президент. Згадайте ті дифірамби, які співають йому всі, починаючи з дівчинки Мендель і закінчуючи Арахамією і рештою «слуг».

Пророкують позачергові вибори, тобто заміну старих народних на «нових». СН за рік перетворилися в геморой. Так виходить, що кожні вибори — день бабака нон-стоп. Можливо народу подобається саме той час, коли починається передвиборча компанія — час надій на найкраще?

Це один з українських феноменів. Народ підтримує того хто йому симпатичний, зі словами «Ти нам подобаєшся, ми тебе обрали, давай нам все роби…» Але ж електорат не відрізняє, де «зерно», а де «кукіль», тому влада цим користується і хоче максимально провести обдурення електорату, і це їй вдається всі 30 років. Чекати, що найближчим часом ми отримаємо не електоральну боротьбу особистостей, а боротьбу електоральних програм, скоріш за все марно. Це буде сорокарічний шлях України по пустелі для того, щоб остаточно зникла пам’ять — люди, які жили при фараоні. Але і тут тупикова ситуація, оскільки за 30 років ми навчились лише ходити по колу, для пустелі немає навичок.

Країна шість років знаходиться в стані війні з росією, а ми маємо по опитуваннях суспільної думки 14% українців, що нормально ставляться до Путіна. 54% виступають за добрі відносини з РФ. Наголошую путінською РФ!

Підтримка ОПЗЖ зростає — бачимо їх успіхи на місцевих виборах, а до того вони пройшли у ВРУ, не зважаючи на постійні відвідини Медведчуком росії, і так само було при Порошенко, ніхто не заважав куму Путіна робити все що заманеться. СБУ теж не вважала за потрібним звернути на це увагу, а це значить, що є певні домовленості.

А Зеленський в згаданому вище інтерв’ю газеті «The New York Times» заявляв, що не бажає співпрацювати з олігархом Порошенко, при цьому жодним словом не згадує про загрозу Україні в особі Медведчука і всієї проросійської компанії ОПЗЖистів. А вони роблять все, щоб ослабити Україну і повернути в обійми Кремля. І ось тут питання до електорату.

Якщо б на сьогодні пройшли б президентські, позачергові парламентські вибори, маловірогідно, що ОПЗЖ і їх дрібні сателіти отримали б перші місця, але ріст їх рейтингу показує, що друге місце їм гарантовано. А на фоні падіння рейтингу Зе — це реально катастрофічна загроза. При тому, що сам президент і ОП, силові структури не роблять нічого, щоб цю ситуацію змінити.

Ваші враження від пана Шмигаля. Такого безлікого Прем’єр міністра Україна ще не бачила. Складається враження, що він абсолютно ні на що не впливає, до того ж він людина Ахметова, а це значить — представник «тіньової партії Ахметова» так домовити.

Шмигаль — дуже забавний персонаж, він фактично ніякий… Я не пам’ятаю, щоб в країні був такий «безбарвний» Прем’єр, навіть Пустовойтенко був на фоні Шмигаля більш харизматичним. Хоча Пустовойтенко складно назвати харизматом. Шмигаль, як казали Ільф і Петров, «сірий як штани пожежника», він ні на що не впливає, не приймає самостійно ніяких рішень, він зручний кишеньковий прем’єр для Зе і може бути комунікативним ланцюгом між президентом і Ахметовим, з яким у нього дуже теплі стосунки, як і з іншими олігархами.

Зеленський втілює в собі все те, до чого привчала себе Україна за роки незалежності: ліберальний популізм, кумівство, брехня, купа обіцянок. За правилами політики існує лідер, репутація членів партії, історія партії. Яка у нас партійна модель?

По перше, в Україні не існує ніяких правил, ніяких моделей у нас немає, є формальний лідер, партій немає, бо партія СН — це симулякр, а її члени — це ті, хто побіг під зелений прапор, одні як ідеалісти, другі як жорсткі прагматики, решта — це чиновники, що перевзулися на ходу, яким не звикати перефарбовувати нижню білизну в ті кольори, які знаходяться при владі .Ми можемо згадати, як мігрували і дрейфували чиновники часів Кучми, Ющенка, як потім ця маса перетекла до Януковича, Порошенко, а зараз вони прибилися до берега Зе. Тому слово «партія» краще не згадувати, тому що немає у нас партій в класичному розумінні.

Ок, «високий» приклад — республіканці, демократи в США. Там є дійсно є серйозна партійна система. Я був в Америці під час президентських виборів, коли боролись Буш і Гор, і треба сказати, що в штатах немає такої неймовірної агітації, як в Україні, немає бордів на кожному кроці тощо, але все побудовано таким чином, що зрозуміло, хто за кого буде голосувати (наприклад двори біля будинків були прикрашені прапорами чи республіканців, чи демократів). Одразу видно, як люди підтримують ту чи іншу партію.

А в Україні людина підтримує сьогодні партію ЄС, завтра СН, післязавтра партію-довгожитель Батьківщину… Хоча партія Юлії Тимошенко достатньо маргиналізована. Тому про партійну модель в українських реаліях казати складно. Це все нагадує бордель, де все час від час змінюють табличку з назвою.

Роль медіа в формуванні суспільної думки в Україні. За роки тріумфу всілякої реклами ми втратили експертне середовище. В країні майже не залишилося людей, здатних оцінити політичні та споживчі товари. Той, хто продає, той їх і характеризує ?

В Україні існує специфічна історія ЗМІ. Можна казати в класичному її вигляді: печатні медіа, електронні медіа, інтернет. Зараз можна відкинути печатні медіа, які фактично зійшли нанівець в силу технічного прогресу і не є фактором формування суспільної думки. Стосовно ТБ — кнопки розділені між олігархами, між якими йде конкурентна боротьба. Більш реальним і більш читаними все ж таки залишаються інтернет ЗМІ, соцмережі, куди влада поки що не може дотягнути свої пустотливі ручки. Хоча спроби постійно є. А ми як журналісти, які працюємо більше з електронними ЗМІ, тримаємо оборону. І сподіваюсь, що ми протримаємось ще довго. Тому навіть при великому бажанні спроби накинути на журналістів хомут закінчується поразкою для влади і вони звісно ж відступають. Але бажання нікуди не діваються, бо вони бачать, що навіть самий маленький скандал, помилка від влади повертається для них хайпом в соцмережах.

Владні чини і самі в соцмережах «пасуться», вони там накручують собі «лайки» і при цьому публікують на своїх ФБ сторінках дурниці, бо думають, що формують громадську думку. А дивлячись на відверто заангажовані ТБ-канали, пісне телебачення, стає сумно. Але ж це хтось дивиться, дивляться ці сумні, нікчемні ток-шоу, куди приходять одні й ті ж самі обличчя і несуть одну й ту ж саму «пургу». Це не сучасний формат, це калька з росТБ, маргіинальна… Я думаю що майбутнє все ж таки за інтернет-ЗМІ, тобто за тими джерелами інформації, які не можуть бути під впливом цензури, де не буде «темників». А це значить, що в Україні, де велика кількість незаангажованих журналістів, якім більше цікаве ремесло, а не «танці на задніх лапах», сподіваюсь, це буде в пріоритеті.

Головна задача в інтернет-ЗМІ — не допускати так званих «фінансистів-спонсорів» з боку олігархів, якім потрібно все під себе налаштовувати в змусити на себе працювати.

Є «ботоферми», є «ферми тролів» — в цьому «мистецтві» теж закладені великі ресурси, але це світова практика. Зрозуміло, що той же Подоляк про якого я казав вище, вербує популярних блогерів під прапори Зе, робить начебто незалежний майданчик, але це по перше «осетрина другої свіжості», тому що ми це все проходили, коли з’явилось міністерство під керівництвом Юрія Стеця, тоді були створені такі собі порошенківські інформаційні війська. По друге, на сьогодні у журналістів, саме журналістів, а не «співробітників ЗМІ», дуже високий індекс гидливості для того, щоб падати в обійми чергового політика і псувати собі кар’єру.

Влада повинна комунікувати з народом, чи під час війни, пандемії — ставити людей перед фактом? Мовляв на благо народу!

Потрібна комунікація завжди, влада не може не комунікувати з народом. Правильними і виваженими рішення повинні бути такими, які ставлять перед фактом! Це дуже важливо. Це ті рішення які не викликають негативної реакції.

З війною взагалі окрема ситуація. Таке відчуття, коли дивишся на інформаційні стрічки, що війни немає, чи вона давно закінчилась, тобто є там якась лінія зіткнення і все. Те, що війна відведена на другий план і головним оповідачем є той же Зе, це дуже погано, тому що він на себе перетягнув ковдру з розповідями, як він буде досягати миру. При цьому ми, народ, повинні довго шукати інформацію, що ж там насправді відбувається, тому що знаємо, як усі ці колискові від влади закінчуються Іловайськами, Дебальцевими та іншими подібними катастрофами для армії і держави.

Що стосується пандемії — Україна опинилась в дуже важкій ситуації серед відносно розвинутих країн, НЕ серед розвинутих, на жаль. За 10 місяців з початку оголошення карантину, українська влада зробила все, щоб НЕ підготуватися до найскладнішого розвитку подій. Деякі країни вже пройшли другий локдаун, вводять третій, Англія вводить четвертий, жорсткіший, додайте сюди неможливість розвинутих країн отримати доступ до вакцини, сюди ж додайте кампанію, яку розвернув Медведчук з російської вакциною. Весь світовий вірусологічний світ шокований тим, що зробила РФ, немає випробувань, немає підтвердженої документації безпеки вакцини, як це було наприклад з Pfizer. Я вже не кажу про катастрофічну нестачу кисню в лікарнях, відверту маніпуляцію статистикою яку подає МОЗ — видно не озброєним оком що вона регулюється. З квітня влада, особливо МОЗ, дуже неохоче показує число тестів. Я цю історію моніторю з квітня, кожного дня записую скільки тестів зроблено за добу, я можу це назвати «кримінальним чтивом», це відверта маніпуляція.

На сьогодні, коли було потрібно виправдати карантин вихідного дня — статистику занижували, показували «як класно ми це обкатали». До моменту коли буде вводитись карантин 8 січня… Це тема окремої розмови… Степанов почне лякати статистикою, особливо на фоні протестів ФОПів, але все одно будуть нарощувати статистику, показуючи необхідність введеня локдауну, абсолютно нічим не підтвердженою.

Ця тема повинна бути окремо розслідувана і вивчена. Особливо на місцях, в опорних лікарнях, тут багато роботи у журналістів. Ще раз можу сказати, що влада провалила боротьбу з ковідом, війну з пандемією програють. Борони боже якщо це все вистрілить так як хочеться ковіду, а не міністру Степанову разом з Зеленським .

На рахунок локдауну додам, у всіх європейських країнах, практично у всіх, у 20-х числах січня вводиться, при набагато менших показниках нових випадків зараження вводиться жорсткий карантин з відміною різдвяних свят. Це робиться в ім’я спасіння людей і держав. В Україні Зеленський місяці три тому робить заяву, що мовляв будемо вводити нокдаун, коли у нас буде 15 тис на добу, потім Степанов каже ні, 30 тис. на добу захворілих, через п’ять днів йшла мова вже про 35 тис. При таких підходах до смертельної небезпеки можна говорити, що локдаун ніколи не буде введений, тому що виявити 35 тис за добу, потрібно робити 90 тис тестів. А за останні півтора місяці тільки один єдиний раз число тестів перебільшило 50 тис. Але казати «ми будемо вводити карантин», при тому що пройшло вже багато часу і йде збільшення заражень… Не зрозуміло чим влада керується. Я вважаю що це — злочин проти людей і держави !

Додам, що гордість Путіна і Медведчука російська вакцина «Супутник V» — не змогла пройти ліцензовані процедури через не відповідність GLP (належній лабораторній практиці), вона не отримала схвалення ВООЗ. Тому буде мати проблеми з ліцензуванням у всьому світі.

Вакцинація по українські — це коли по світах шукають надлишки вакцин?

Дії нашої влади реально наводять на думку про злий намір або неадекватності на медичному рівні. Тому що вона діє настільки безглуздо, що люди в здоровому розумі на це не здатні.

Вакцинація по українські — це міф! Своєї вакцини немає і не буде, хоча на неї з бюджету виділяють гроші. Розпилюють гроші на «розробку» вакцини, про яку ніхто нічого не знає. Це теж злочин! Потрібно було з самого початку бігти в чергу за Pfizer в США. А що робить Зе? Він каже «ми шукаємо країни, які будуть мати надлишок вакцини». Про які надлишки йдеться, ніхто не знає як буде проявляти себе, мутувати ковід в подальшому. А ще як буде працювати ця вакцина — головне питання.

Зе дає старт вакцинації в січні, але ж це він так хоче. Шмигаль каже — в березні. Я вважаю що є ще один злочин за який повинні понести відповідальність перші особи країни — це те що було озвучено, хто буде перший вакцинуватися безкоштовно, а хто на комерційній основі.

Тобто платникам податків ще потрібно буде заплатити другий раз за вакцину, окрім того що вони утримують держапарат. Як можна призначати тих, хто буде безкоштовно вакцинуватися, а хто за гроші? Я не розумію цієї логіки. Це ж і зараз відбувається, коли роблять платні тести.

Коли я читаю цю інформацію, виникає єдине запитання, чому ці люди нічого не бояться? Це ж для них може закінчитися дуже сумно.

Розкажіть про вакцинацію в Ізраїлі .

Вона почалась, як було і заплановано, 19 грудня ввечері, коли в прямому етері зробили щеплення Прем’єр-міністру і міністру ОЗ. Після цього були вакциновані 50 лікарів лікарні ШИБА, а з 20 числа почали вакцинувати населення. Перша група, звісно, це лікарі, люди яким за 60 років. До середини березня в Ізраїлі планують закінчити вакцинацію. Наголошую — безкоштовно.

Тим, хто не хочуть робити вакцинацію, можливо заборонять літати літаками, відвідувати культурні заходи, тощо. Тобто якщо хочеш жити повноцінним життям — вакцинуйся!

Ізраїльські медіа, для яких не існує жодної «священної корови», будуть під мікроскопом вивчати відхилення від норми самої вакцини, слідкувати за станом всіх хто був вакцинований. Нагадаю що, Pfizer і Модерна будуть використовувати в Ізраїлі. При цьому людей будуть продовжувати інтенсивно тестувати! В Ізраїлі з 9-мільйонним населенням роблять 80 тис тестів за добу.

Україні вже пора почати вивчати досвід країн, які почали вакцинацію, і цей досвід повинен мати практичне використання.

Інтерв’ю підготувала кандидатка юридичних наук, журналістка Манана Абашидзе.