Точка зору. Відомий білоруський історик, письменник, кандидат історических наук Ігор Мельніков: «Революція не захищена, поки що!».

На весні 2020 р. в очах людей авторитарний режим вперше за довгий час виглядав слабким, а Лукашенко мимоволі допоміг консолідувати протестний електорат.

Складно уявити в історії незалежної Білорусі рік більш складний і насичений, ніж 2020р. В Білорусі відбулась тотальна політизація населення.

Лукашенко обіцяв у листопаді, що буде скликано Всебілоруські народні збори! А «його люди» неодноразово повторювали, що діалогу з вулицею, протестної масою не дочекаються, тому «можете ходити, можете не ходити, але з вами переговорів ніхто вести не буде».

Зараз, у 2021р., час працює не на Лукашенка, а на прихильників радикальних змін.

Мужнім білорусам, які продовжують, незважаючи ні на що, боротьбу, треба розуміти головне: мирний протест вже переміг. Тому що саме мирний протест змусив режим скотитися до дна — реальної сталінщини! На жаль, диктаторські режими так просто не здаються.

Підведемо підсумки року 2020 проаналізуємо майбутнє разом відомим білоруським істориком, автором п’ятнадцяти книжок, кандидатом історических наук — Ігорем Мельніковим.

Пане Ігоре, в кінці року все частіше були меседжі про те що, «білоруси втомились», «люди видохлись», «все було марно»…

Я думаю, що ті, хто думає, що білоруський протест «видихався», трагічно помиляються. Білоруський протест по-справжньому ще й не починався.

В цьому році Білорусь потрапила в новинні стрічки багатьох світових видань. Пов’язано це, перш за все, з подіями навколо виборів президента. Втомлені від коронавіруса, від важкого зовнішнього і внутрішнього фону жителі Білорусі вирішили, нарешті, змінити політичну ситуацію в країні. Втім, вже з початку передвиборної кампанії мене особисто, як історика, та й просто громадянина насторожило, що один з ключових альтернативних кандидатів дуже обережно висловлювався про можливість повернення білоруської національної символіки і поширення білоруської мови.

При цьому білоруське суспільство в цілому приділяло мало уваги цим питанням і перспективам їх вирішення. «Є більш важливі проблеми» — стверджували як політики, так і активні члени громадянського суспільства Білорусі.

Після того, як білоруська влада заарештували найбільш сильних альтернативних політиків, штаби В. Бабарико та В. Цепкало об’єдналися навколо дружини одного з відсторонених кандидатів С. Тихановської. І знову питання відродження білоруського національної самосвідомості штабом «єдиного кандидата» не розглядалося. Білоруська мова «проскакував» фоном.

Революція не знищена. Вона спочатку була «сплеском емоцій». Тепер прийшов час глибокого аналізу. І виступ проти системи повинно перейти в стадію боротьби, в хорошому сенсі цього слова, за національний розвиток білоруського суспільства. Пройшовши цей шлях, білоруси зможуть побудувати демократичну систему влади. Люди прийшли до висновку, що масовий протест — це все ж єдиний шлях до змін в країні.

Була озвучена інформація, що кандидату в президенти Дмитру Бабарико пропонували вийти з в’язниці в обмін на те, що він поїде з країни на Кіпр.

Пані Тихановська зараз знаходиться в за межами країни, її вважають (і в Україні також), номером один на пост Президента країна. На ваш погляд відповідає вона очікуванням частини білоруського народу, чи може вона стати лідером нації?

Тихановска ніколи не була лідером нації і так ним і не стала. Такою її вважає частина незалежних медіа і деяка частина протестувальників. Вона в певному сенсі об’єднала людей, будучи в статусі «єдиного кандидата». Однак вона була «технічним кандидатом». Ніхто серйозно її не розглядає як політика. Після виборів її роль завершилася. Однак не для всіх. Частина протестувальників, на жаль, продовжують чекати від неї «рятівних заходів», але, не маючи повноважень і, головне повній підтримки білоруського народу, ця «нова опозиція» не може реалізувати свої сценарії.

І це добре, бо білоруський народ має можливість проаналізувати ситуацію і зробити потрібні висновки на майбутнє. Білорусі потрібні нові пробілоруські політики. І їх потрібно формувати не на емоціях, а на прагматиці і серйозному національному фундаменті.

Більшість білорусів вірять в «лідерів-визволителів» таких як Тихановська, Путін, Байден, які позбавлять їх від диктатора Лукашенка.

Машина пропаганди, «стабільності», диктатури — зламалася і далі їде тільки по інерції, з єдиною перспективою — повної зупинки. Тому що не можна відремонтувати механізм, у якому вийшло з ладу все, що його рухало, а ще додати сюди історичну складову… Чи не так?

Так. Події серпня 2020 року показали, що білоруський народ все ж зберігає в собі частинки національної самосвідомості. Це проявилося в повсюдному використанні білоруськими громадянами під час протестів білоруської національної символіки — біло-червоно-білого прапора і герба «Погоні». Якщо останній визнаний владою історико-культурною цінністю, то перший діюча система стійко асоціювала з періодом Другої світової війни і нацистської окупації Білорусі, коли співпрацювали з нацистами білоруські колабораціоністи використовували цю символіку. Втім, біло-червоно-білий прапор з’явився не під час Другої світової війни. Ці кольори були взяті з національного білоруського герба «Погоня», який має багатовікову історію. Більш того, в період з 1991 по 1995 р біло-червоно-білий прапор був державним прапором Республіки Білорусь і президент Олександр Лукашенко приймав під ним присягу. У відповідь на поширення національного символу в середовищі протестувальників, влада Білорусі почали розширювати використання державного червоно-зеленого прапора, основою якого став прапор БРСР. Більш того, силові структури жорстоко припиняють спроби використання національного біло-червоно-білого прапора як під час протестів, так і в повсякденному житті.

Пам’ятаю шикарний вислів Олександра Григоровича: — «Ради сохранения спокойствия в стране я готов пожертвовать собственным разумом.»

Лукашенко вірив, а можливо і зараз вірить, що в’язницями можна всіх придушити, всіх переписати, і він тисне, він не розуміє, що настрої у суспільстві «абсолютно не ті»?

По телебаченню, в газетах і державних електронних ЗМІ проводитися кампанія «очорнення» патріотизму, білоруської національної символіки, яка зводитися до повторення радянських кліше про «фашистських прислужників, які одягали біло-червоно-білі пов’язки і розстрілювали під цією символікою євреїв, радянських партизан і мирних білоруських селян». При цьому білоруське суспільство штучно розділене на кілька груп: на прихильників діючої влади, на тих, хто виступає за «екскандідата» Тихановську, на тих хто тримається осторонь і «хоче спокою» і на частину білоруської інтелігенції, яка стоїть на національних позиціях.

З чим пов’язаний цей розкол і розмежування в білоруському суспільстві? У Лукашенка залишилося якась вагома кількість прихильників серед населення?

Все просто. Лукашенко — це продукт Білорусі, народжений в 1990-і роки Білоруссю. Всі 26 років жителі Білорусі, в своїй більшості, які не звертали увагу на жалюгідний стан рівня національної самосвідомості в Білорусі. А навіщо? Стабільність є, машини купуються, квартири будуються. Яка різниця, який прапор? А «мову» вашу ми не розуміємо.

А навіть якщо розуміємо, то по-російськи простіше і легше. І так важливий час, за яке могло статися становлення білоруської нації, було упущено. Перший дзвіночок пролунав в 2014 році, коли Росія окупувала Крим і розв’язала війну на Донбасі. Тоді жителі Білорусі вперше за довгий час почали замислюватися про те, що у нас, в тихій і спокійній країні, може статися те ж саме, причому не по донбаському, а саме по кримському сценарієм. І слава білорусам, які за допомогою освітніх проектів, культурно-мистецьких заходів підтримували в цей період в жителях Білорусі національну ідею, яка проявилася в підтримці національної символіки під час протестів 2020 року. Я думаю, що 25−30% прихильників він має. Це багато, але це явно не більшість, тому що ці люди сидять вдома, дивляться білоруське телебачення, але не збираються його захищати. Вони орієнтовані просто на те, що влада їх підтримує. Це ті люди, які не з податків отримають соціальну допомогу, заробітну плату, а «безпосередньо від влади».

В грудні 2023 року повинні відбутися парламентські вибори. Демократичні вибори в Білорусі можливі, на ваш погляд, Лукашенко і Ко здасть позиції? Взагалі народ готовий боротися за своє майбутнє без диктатора на виборах?

В Україні не цінують виборність… Давайте «Нульового» а там як карта ляже, а зараз «Давайте змінювати «на нових»… В підсумку через рік повна фрустрація.

Втім, певна частина тих, хто сьогодні протестує проти діючої влади, діє за принципом «будь-хто, тільки не цей» або «мені все одно який прапор, головне поміняти владу». Таким товаришам хочеться нагадати, що в 1994 році білоруси проголосували за принципом «будь-хто, тільки не Кебич», і в результаті, отримали те, що маємо 26 років. Хочеться запитати таких «протестуючих»: «Якщо завтра на заміну чинної влади перейде проросійський умовний «товариш Іванов «ви будите його радісно зустрічати?». Мабуть так, але так не піде. Тоді це кінець білоруської держави. Щоб цього не сталося і потрібна органічна робота національних білоруських еліт з суспільством.

Його, суспільство, в багатьох випадках з нуля потрібно вчити білоруської історії, культурі, традиціям. Тільки суспільство, яке впевнено стоїть на національних позиціях, здатне захистити незалежність країни, відстояти свої погляди і переконання, побудувати дійсно демократичну систему влади. І робиться це не за кілька місяців. Раз білоруси не дбали про це в попередні десятиліття, то повинні, ні, просто зобов’язані, зайнятися цим саме зараз. І усвідомлювати, що попереду довга дорога, яку наші північні і західні сусіди з країн Балтії і Польщі пройшли в 1990-ті, а Україна проходить зараз.

Що стосується парламентських виборів при Лукашенко, то ніякого сенсу в них немає. Сьогоднішній білоруський парламент — маріонетка в руках влади. Тому потрібно прагнути до створення нової парламентської системи влади.

Хвиля мобілізації і політизації суспільства стала результатом безпрецедентного насильства проти протестуючих і масових тортур затриманих. Лукашенко, ймовірно, хотів повторити сценарій 2010 роки?

Зараз ситуація була іншою не тільки кількісно, але і якісно. Лукашенко планував як тоді, так і зараз, залякати суспільство настільки, щоб воно ще довго не думало про протести. У 2020 році мова не йшла про міжсобойчик опозиції і влади. А про остаточну ставку на тотальний терор проти народу. І терор набув небачених масштабів!

(Більше 30 тисяч затриманих в адміністративному порядку, більше 900 чоловік потрапили під кримінальне переслідування у зв’язку з протестами (з них 169 вже визнані політв’язнями), сотні людей пройшли через тортури, не менше 10 були вбиті. (примітка автора М.А.))!

В даний момент в білоруському суспільстві сильні почуття образи і ненависті до влади за те, що сталося в серпні 2020 року, за жорстокість з боку силовиків, за арешти і «добу», на які зараз відправляють активістів. У РВВС люди стояли по 8−10 годин обличчям до стіни, руки поклавши на стінку, це катування.

Ця злість і ненависть зрозуміла. Але на них майбутнє не побудуєш. Його можна побудувати на любові до національної білоруської ідентичності, до історії і культурі. Коли навіть людина без історичної та іншої вищої освіти зможе аргументовано захистити від нападок державної ідеології національний білоруський біло-червоно-білий прапор, коли будь-який житель Білорусі буде усвідомлювати, що «білоруська мова» — це найкраща гарантія незалежності Білорусі і найкращий антидот від перспективи русифікації та інкорпорації нашої країни до складу Росії. Тільки суспільство, що впевнено стоїть на цих, національних позиціях, здатне побудувати сильну країну.

Путін щиро симпатизує будь-якому диктатору, а Лукашенко для нього «свій сучий син». Путін дуже добре розуміє — в найближчі роки Білорусь не зможе відв’язатися від Росії.

Це пов’язано, і з тим, що Білорусь закредитована, ви винні Росії дуже великі гроші, в тому числі за побудовану, введену в дію і абсолютно безглузду з точки зору економіки атомну електростанцію, оскільки вироблену білоруською АЕС електроенергію ніхто з балтійських держав, на що був розрахунок, купувати не збирається.

Дуже важливо не допустити втручання Росії в білоруські справи і це під силу лише самим громадянам нашої країни, які повинні завершити еволюцію зі стану «homo soveticus» в стан справжнього білоруського патріота, що стоїть на міцному національному фундаменті. Цьому повинні допомагати представники білоруської національної інтелігенції, як ті, хто живе в Білорусі, так і ті, хто зараз з різних причин перебувають за кордоном. Білоруси повинні пройти свій шлях від радянського до білоруського. Так, згоден, що ми вийшли на цю дорогу пізніше інших. Але краще пізно, ніж ніколи.

В майбутньому білорусам треба прагнути відмовитися від інституту президентства і перейти до парламентської республіки, як це було на початку 1990-х.

На поступки в питаннях покарання за насильство він не пішов, а для поліпшення ситуації в економічній сфері немає ресурсів і, з урахуванням нелегітимності режиму, на міжнародному рівні взяти їх просто ніде. Замість цього в 2021 році очікується введення нових податків, що може тільки погіршити електоральну ситуацію для режиму.

Лукашенко і влада створює для себе повний вакуум і веде суспільство до ситуації, коли більшості в буквальному сенсі стане нічого втрачати, і це буде зовсім інша історія.

Інтерв"ю підготувала Манана Абашидзе кандидатка юридичних наук, журналістка.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Точка зору. Відомий білоруський історик, письменник, кандидат історических наук Ігор Мельніков: «Революція не захищена, поки що!».