Сергій Кондрюк: Спотворення трудових прав продовжується

На нас всіх чекає жорстка боротьба між прихильниками продовження антиконституційної політики «дешевої рабсили» та патріотами, що прагнуть розбудови соціальної держави України, в якій є сенс працювати.

Міхеіл Саакашвілі вирішив взятися за реформування українського законодавства. До чого можуть призвести такі ініціативи голови Виконавчого комітету реформ, i-ua.tv розповів лідер громадської організації «Спілка Вільних» Сергій Кондрюк.

— Голова Виконавчого комітету реформ Міхеіл Саакашвілі нещодавно закликав спростити трудове законодавство. Це якась чергова реформа?

— Просто шокує, що головною проблемою в сфері ринку праці для наших реформаторів залишаються «надмірні» трудові права.

Акцентую, що теперішню владу турбує:

— не штучно занижена заробітна плата, через яку мільйони наших працівників просто тікають за кордом разом з сім’ями, а решта живе на межі злиднів;

— не ганебна ситуація з безпекою праці, через яку ми маємо найвищий в Європі рівень виробничого травматизму і профзахворюваності;

— не дискримінаційне оподаткування трудових доходів, через яке у працівників держава стягує податок в рази більший ніж з мільйонних дивідендів усіляких менеджерів і власників.

— і навіть не хронічна понад трьохмільярдна заборгованість із виплати заробітної плати, через яку сотні тисяч працівників і членів їх сімей позбавлені коштів на існування.

Щодо новаторства Саакашвілі. Дійсно на березневому засіданні Національної ради реформ, де головував президент Зеленський розглянули досить дивний вінегрет питань, а саме — щодо доступності безготівкових розрахунків, змін до трудового законодавства, нової моделі розмитнення автомобілів, а також щодо земельних відносин.

Дослівно на цьому засідання Міхеіл Саакашвілі сказав «Сьогодні ми обговорюємо питання спрощення трудового законодавства. 30 років української незалежності ніхто не додумався не лише його спростити, а навпаки — все більше ускладнювали його для бізнесу і все більше бюрократизували Трудовий кодекс 1971 року».

По-перше, голова Виконавчого комітету реформ мав би знати, що в Україні немає «Трудового кодексу 1971 року», а діє Кодекс законів про працю України.

По-друге, трудове законодавство апріорі націлене на захист саме трудових прав, а не для задоволення бізнесових апетитів. І це — головний принцип Міжнародної організації праці, членом якої є Україна

По-третє, спроба «спростити» робилася Гончаруком-Миловановим-Третьяковою і ганебно провалилася під тиском протестів профспілок і жорсткої критики експертів МОП.

По-четверте, у Верховній Раді зареєстровано Проект Кодексу України про працю (номер 2410−1, дата реєстрації від 08.11.2019) та Проект Трудового кодексу України (номер 2410, дата реєстрації від 08.11.2019).

— Так що власне пропонує «головний реформатор країни»?

— Досить дивний рецепт — зробити коротше і тонше…

У планах Міхеіла Николозовича таке: «Ми для малого і середнього бізнесу — для всіх підприємств, де менш як 250 працівників, забираємо… норми Трудового кодексу, які діють з радянських часів і які ще більше погіршилися в період незалежності України… Трудовий кодекс буде в 5 разів тоншим. Це означає, що малий і середній бізнес звільниться від великих обов’язків перед державними органами».

На сайті Президента «розжували» ці наміри так — спрощення трудового законодавства для малого та середнього бізнесу (з кількістю працівників до 250 осіб). Зокрема, пропонується запровадження договірного режиму відносин між роботодавцем і працівниками. Це полегшить роботодавцям ведення кадрових питань, адже більшість із них буде врегульована трудовим договором.

На думку «реформаторів» це сприятиме збільшенню гнучкості ринку праці та кількості офіційно працевлаштованих осіб і зменшенню «тіньової» зайнятості, підвищенню надходжень до бюджету завдяки легалізації праці та стійкому економічному зростанню. Вони ж очікують, що буде подолано корупцію під час перевірок бізнесу з питань трудових відносин.

-А що при такому розкладі буде з правами працівників?

— Відверта узаконена дискримінація за ознакою «розміру» їх роботодавця! Уявіть, що Ви працюєте на підприємстві, де у штаті нараховується 249 осіб. Поруч завод, на якому працює 251-n, і там держава вже гарантує зовсім інші трудові права! Таке собі попрання конституційних принципів недопущення дискримінації.

Вкрай небезпечним є й ініціатива «перенести» трудові права з площини закону до русла «договірних» відносин і прописування їх у трудовому договорі. В наших реаліях це означає, що роботодавець кластиме перед претендентом на роботу «короткий і тонкий» трудовий договір з правами і написаними дрібним шрифтом обов’язками (як це роблять банки при видачі кредитів). Далі ж почнуться «плідні рівноправні, але короткі переговори»… з наперед очікуваним результатом.

Власне очікуваними є і наслідки таких «спрощень» як для плинності кадрів, рівня безробіття і тіньової зайнятості, а також рівня конфліктності на підприємствах і суспільстві в цілому.

Як на мене — це буде суттєвим додатковим поштовхом до пошуку стабільної та захищеної роботи за кордоном.

— Але ж уряд Шмигаля нібито заявляє про його кроки на посилення трудових прав…

— Це, як на мене, ніщо інше як блюзнірство! Наразі і цей Уряд нічого не зробив для забезпечення чотирьох фундаментальних трудових прав, а саме права

= на працю;

= права заробляти на достатній рівень життя собі і членам сім’ї;

= право на вчасну оплату праці;

= право на безпечні і здорові умови праці.

Більш того, наявні законопроекти з цих питань Кабміном блокуються, а моно-більшість саботує їх розгляд. Як приклад «підвішений стан» з вже названими проектами кодексів про працю. А ще яскравим є відверте небажання моно-більшості розглядати законопроекти:

— 2378 від 05.11.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з реалізації вимог Конституції та міжнародного права щодо питань мінімальних гарантій в оплаті праці».

— 2438 від 14.11.2019 «Про внесення змін до Закону України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)».

 — 2650 від 20.12.2019 «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо посилення захисту конституційного права на вчасну оплату праці)».

— 2724 від 13.01.2020 «Про внесення змін до розділу VIІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування“ щодо реструктуризації заборгованості із сплати платежів з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»

— 3332 від 13.04.2020 «Про внесення змін до Закону України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 173 1992 року про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця» і цей список ще можна довго продовжувати.

— Але для об’єктивності — Кабмін 18 березня вніс до Парламенту законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав працівників»

— Дуже хороший приклад окозамилювання. В зазначеному законопроекті мова йде про окремі й не самі актуальні норми трудового права і навіть в них посилюються не права працівників, а розширюються можливості для роботодавців.

Кабміном зроблена спроба формалізувати виконання зобов’язань за Угодою про Асоціацію з ЄС в частині імплементації (зближення, гармонізації) українського трудового законодавства до трудових норм ЄС. Однак за понад шість років з дня підписання Угоди ні «попєрєдніками» ні цим Урядом так і не було зроблено повного і системного співставлення трудового права України та ЄС (реєстру невідповідностей) й не сформовано дорожньої карти (повної етапності) їх гармонізації.

Тому законопроект має головну ваду — він є фрагментарним, хаотичним (поєднує в собі різні теми) і «незрозумілим», з точки зору «етапності чи фінішу» виконання Угоди про Асоціацію.

— То що саме в цьому урядовому проекті не так?

— Кабмінівські бажання в проекті 5266 щодо посилення захисту працівників поєднуються з перекосом в бік інтересів роботодавців та з відвертим погіршення прав працівників.

Пропоновані урядом зміни з посилення недискримінації мають переважно «косметичний» характер, але водночас запроваджують «новації», які і можуть бути дискримінаційними (зокрема щодо переваг для окремих працівників юридичних осіб заснованих релігійними чи громадськими організаціями, чи то визначення обмежень через абстрактні «властиві певному» виду робіт обмеження).

Ще мають місце явно «пусті» норми щодо і так існуючого загального права звернутися до органів влади щодо факту дискримінації без визначення там же обов’язку «прискореного реагування», а це лише розмиває сутність змін.

Обнуляє «новацію» про недискримінацію інша «новела» щодо обґрунтування відмови, бо «роботодавець має право вільного вибору серед кандидатів на зайняття робочого місця (посади)», а тому «обґрунтування» вже передбачається самим законопроектом.

— Урядовці наполягали, що своїм проектом значно покращують можливості колективно-договірного регулювання!

—  Кабмінівська спроба «вдосконалити» питання колективно-трудових відносин знов таки є фрагментарною і не зачіпає головні проблеми вкрай низької ефективності колдоговорів.

При цьому робиться спроба обмежити дію колективних договорів та обов’язку початку колективних переговорів (зокрема при реструктуризації підприємств та зміні власника).

Головною проблемою колективно-договірних відносин є відверте небажання роботодавців укладати колективні договори та галузеві угоди — за експертними даними менше 10% юридичних осіб країни мають колективні договори, а галузеві угоди або охоплюють менше третини працюючих галузі (за рідким виключенням вузько-галузевих угод), або взагалі відсутні (окрім того є надпроблема штучної багатократної пролонгації «старих» галузевих угод з метою штучного недопущення «нових» профспілок до їх укладення. Ця ж проблема є актуальною і для колдоговорів на підприємствах).

Вкрай небезпечним є урядове «обґрунтування» щодо добровільності ведення колективних переговорів, а посилання при цьому на міжнародне законодавство є просто брехливим — за нормами МОП колективні переговори є обов’язковими, якщо вони ініціюються іншою стороною.

— А хто має представляти інтереси працівників у цих колективних переговорах?

— І тут урядовці віднайшли рецепт спрощення для роботодавця. Там де на підприємстві діє дві і більше профспілки має ними утворюватися спільний представницький орган (СПО) для ведення переговорів з укладення колдоговору. Однак заплановано примус для утворення СПО й для отримання від роботодавця всілякої інформації, зокрема щодо масового звільнення.

Проект містить інші дискримінаційні загрози для профспілок, зокрема

— додаються неоднозначні «новації» щодо ідентифікації профспілки типу «що ДІЄ на підприємстві» (хто буде суддею у визначенні «діє так, чи не так діє»?),

— щодо преференцій надання роботодавцем інформації лишень профспілці з найбільшою чисельністю,

—  щодо бути стороною переговорів профспілці «що об’єднують працівників фізичної особи» (всіх чи не обов’язково всіх?), а ще й «представляють інтереси працівників» (хто має встановити чи представляють інтереси працівників, всіх чи окремої групи?)

— Невже в цьому законопроекті немає жодної реальної новації?

Я знайшов лишень одну відносно позитивну «новелу» — це норма щодо можливості поширення положень галузевої угоди на всі підприємства галузі, а не тільки на підписантів. Але й тут не без пари ложок дьогтю. Паралельно передбачені обмеження умовами консенсусного прохання про поширення, право профільного Міністерства вибірковості щодо конкретних норм для поширення та затвердження Кабміном порядку застосування поширення, що робить дуже малоймовірним активне використання цієї норми.

— То що чекає трудові права в ближчій перспективі?

— На нас всіх чекає жорстка боротьба між прихильниками продовження антиконституційної політики «дешевої рабсили» та патріотами, що прагнуть розбудови соціальної держави України, в якій є сенс працювати!