Олександр Новохатський: Україні офіційній, чиновницькій, слід відмовитися від усвідомлення себе у якості частини російського геополітичного простору

Україно-російській війні вже виповнилося 7 років. А може бойові дії йдуть не лише за території, але й за цінності? Яка ментальна різниця між нами та нашими ворогами? Сьогодні Росія скупчує війська на кордоні з Україною. Наші громадяни не виключають, що Кремль планує зайти за прапорами на Донбас і висловлюють свої побоювання на «Facbook». Чи варто у складній ситуації розраховувати на допомогу від Сполучених Штатів Америки? Де знайти сили, щоб виграти війну? Відповідь на це питання дав для i-ua.tv філософ та політолог Олександр Новохатський.

— Можливо, варто подивитися на протистояння Україна — Московія з цивілізаційної точки зору?

— Московія активно грає проти нас на всіх можливих рівнях, і на наше велике лихо користується абсолютно іншими, планетарними рівнями мислення та геостратегією. Натомість, офіційна Україна мислить значно вужче. Конфліктна ситуація з окупантом сприймається лише, з точки зору, тактики та стратегії. Іншими словами, Україна веде боротьбу за якусь позицію, клапоть землі та лінію комунікації — вода у Крим. Усе.

У свідомості українських чиновників найвищого рангу та публічній суспільній рефлексії повністю відсутні питання щодо розуміння відмінності наших культур, цивілізаційно-світоглядних моделей існування, геостратегічного розташування українських земель. Усе це грає з нами злу гру. Ми чомусь сприймаємо дії Росії виключно в контексті її наміру відтяти Донбас. Чомусь ніхто не задається питаннями: «Для чого їм потрібен Донбас? Що вони отримають, створивши там заморожений конфлікт?». Відповіді на них не лежать у площині тактики. Вони знаходяться на рівні геостратегічних речей.

Увечері 13 квітня Байден та Путін говорили не про Донбас. Не про те, хто контролюватиме умовну Горлівку: росіяни, чи українці. Вони спілкувалися про інші речі. Байден та Путін говорили про товарно-транспортні коридори, про нові формати та реальності планетарної економіки, про стосунки з Китаєм, про нову конфігурацію економічних відносин Штатів, Росії та Європейського Союзу. України там не було. Розумієте? Ми, в першу чергу, — точка чуттєвості для Московії. Та якимось «дивним чином» і для Сполучених Штатів Америки. Тому, я б радив звернути увагу, насамперед, саме на це.

— Чи варто нам сподіватися на допомогу від Сполучених Штатів Америки та інших можливих союзників?

— Американський керманич вирішує не питання України, а Сполучених Штатів Америки. Справа в тому, що американські громадяни ніколи не дозволять, щоб їхні кровні гроші вкладали в іншу державу. Вони і так платять велетенські податки! То нащо їм фінансувати ще й «якусь-там» Україну!

Так вже влаштовані Сполучені Штати Америки. Це не Україна, де населення не питає у чиновників, куди вони діли його кошти. Американці зовсім інші. Вони розірвуть будь-якого демократа, чи республіканця, якщо вони не зможуть їм дати грамотний фінансовий звіт.

У найближчому майбутньому, Сполучені Штати не воюватимуть за Україну. Американські військовослужбовці не будуть воювати за Україну. Ми маємо воювати за себе самі. На жаль, усі «рожеві мрії» про американську військову допомогу, в уявленнях багатьох українців — це чиста нісенітниця. Звісно, підтримка з боку США можлива, але вона не виходитиме за межі державного бюджету Сполучених Штатів. Для того, щоб Україна отримала гроші від США, потрібно пройти крізь довгу та нудну бюрократичну процедуру: крізь слухання у комітетах, парламенті і т.д. Повірте мені, вона — дуже серйозна. І це знає Путін. Росія дуже класно вивчила США, а США так і не спромоглися зрозуміти Росію. Тому, Путін грає ними, як Зеленський на роялі. І рояль — це Україна.

Так вже історично склалися, що наші землі мають вигідне положення для обміну між державами товарами та послугами. Тому, Байдену, чи Ердогану, абсолютно байдуже, хто наводитиме порядок у нашому Балто-Чорноморському регіоні. Їм потрібні гарантій від сили, дійсно здатної тримати тут лад і забезпечувати головну функцію, яка цікава іншим країнам. Чи влаштовує це українців? Звісно, що ні.

— Ми знаходимося на стресі і бовтаємося в болоті, бо один рівень нашого цивілізаційного розвитку добіг свого кінця, а щоб перейти на інший потрібні болісні трансформації?

— Перш за все, нам слід відмовитися від Росії. Від проекту російського світосприйняття на рівні цивілізаційно-культурного розвитку. Потрібно усвідомити себе відмінними в культурних основах нашого життя. Допоки ми себе будемо ототожнювати з Росією, усі наші розмови про «Геть від Москви!» зводитимуться до фікції. На сьогоднішній день, суб’єкти міжнародних відносин, держави Україна та Росія ні чим між собою не відрізняються. У нас абсолютно однаковий культурний підхід до простору стосунків людина-держава. Ми маємо абсолютно ідентичні моральні підвалини спілкування чиновників і народу. Що там скотське ставлення до людини, що у нас.

Україна не відчуває ворожості на рівні структури Росія. Ви тільки подивіться на наших та їхніх чиновників найвищого рангу! Вони — близнюки. Ніби вийшли з однієї родини негідників та людожерів. Теперішня російсько-українська війна йде за проявлення іншої, людської світоглядної системи щодо організації колективного життя! А вже, якими інструментами, способами та сторонами вирішиться цей конфлікт - речі не визначальні. Танки та авіація на Донбасі — наслідки глибинної, світоглядної різниці світоустрою. Світ український та світ російський — різні у культурологічних та морально-етичних засадах побудови стосунків між людиною та державою.

Українці прагнуть поставити механізм держави на службу народу. А ось проект Росія, використовує людей для задоволення інтересів держави. У російській моделі колективного існування, держава є визначальною основою, яка структурує життя. Натомість, українці її бачать в ролі інструменту задоволення власних базових потреб. Розумієте різницю? Вона — тектонічна. І через це йде війна. Українці будь-якої національності, відчувають свою українськість через землю — свою світоглядну модель. Вони не можуть жити на правах рабів. Вони не здатні забезпечувати інтереси колективного узурпатора. Ним в Україні, на жаль, виступає держава. В Росії для цього є Путін.

— Путін — цар, Гундяєв — бог.

— Десь так. А в Китаї ця модель виражена комуністичною партією та її лідером. Зараз іде боротьба за те, чим є для людей механістичне утворення під назвою «держава». Яку воно виконує роль? Ось у цьому контексті йде наша війна. І якщо ми її розглядаємо виключно в режимі контролю над містами, ми з неї ніколи не виберемося. Це спеціально нав’язана стратегічна поведінка. Для того, аби втягнути українців вирішення завдань, створених для держави російського типу. Українського типу, на жаль, не сформована, бо не проявлена. Наразі йде постійний конфлікт між бажанням українців і існуючою системою державної організації людського простору.

Якщо ми визнаємо індивідуальність людини за головну цінність, то питання «всі» та «колектив» відпадають самі по собі. Критерій «всі» просто іде в небуття. Це кардинально різні форми організації соціального простору. Слова схожі, часто ті самі, а ось суть під ними тектонічно різна. Лідер в колективному проекті, на кшталт російського, це однозначно диктатор, цар, тиран. Лідер у світі вільних людей, це перший серед рівних, який тимчасово виконую роль першої особи.

Справа в тому, що сьогодні у нас в публічному, інформаційному, офіціально державному рівнях не існує спільного колективного уявлення, про те, що таке Україна. Навіть у Конституції, яка є технічним описом колективного простору співжиття, не написано, що це таке. То як ми можемо захищати те, чого немає?

Однак такий фактор дає можливість проявлятися підходу індивідуального сприйняття реальності світу. Те, що ваша Україна і моя різняться у проявах та подробицях — неймовірний плюс. Нас об’єднує справжня глибинна сутність цього питання. І вона полягає у щирій любові від всього серця. Не формальних проявах: варениках, чубах, чи шароварах. Нас об’єднують інші, неймовірно глибинні речі. Та ми ще не навчалися їх проявляти у механізмах єднання. Але вони, саме вони керують нашим щоденним життям. Єдність спільноти на підставі щирої любові до землі, чи формальної ознаки, скажімо, — вишиванки — абсолютно різне. Це тектонічно відмінні рівні розвитку людської істоти.

— Як нам українцям вийти з проекту Росія?

— Саме в цьому полягає суть нашої війни. Бойові дії на Донбасі, це не конфлікт між Державним механізмом України та Державним механізмом Росія. Вони однаковісінькі. Це конфлікт між старою, формальною Україною та Україною реальною. Тією, що в наших серцях. Тією, що є продовженням нашої світоглядної моделі та любові. Бо формально проявлена Україна — це натуральна Росія, тільки пофарбована у жовто-блакитні кольори. Якщо наших чиновників поставити поруч з російськими, не знаючи їх в обличчя, ми їх не відрізнимо. Вони — ніби одно-яйцеві близнюки. А якщо до купи поставити наших чиновників з європейськими — різниця буде очевидною. Я говорю про реалізацію внутрішнього світогляду України. І ми повільно, але вірно рухаємося у цьому напрямку.

Ми мусимо навчитись воювати за себе самі. Ми мусимо усвідомити свою ідентичність, відмінну від російського цивілізаційно-культурного проекту. Ми мусимо зрозуміти, що іншої дороги від Росії не існує, як тільки повна трансформація усього формату соціальних конструкції державного механізму. Тільки проявлення принципово інакших підходів до організації нашого життя дозволить відірватись від злиднів у купі із зовнішнім керуванням та набути справжню суб’єктність. І в цій війні, ми воюємо не стільки із Росією, скільки із російськими підходами до організації життя людей. В цій війні, нас може цікавити тільки перемога нашого світогляду. Все решта, це дорога назад до Росії.

- Перемога — це проявити саме українську автентичну державу?

— Звичайно. Це — наслідок усвідомлення того, що проекти державного утворення Україна та Росія претендують на один простір. Контроль над Балто-Чорноморським регіоном і є геополітичним завданням проекту. Держави не виникають на порожньому місці. Вони з’являються для колективного виконання людьми певної планетарної функції.

З точки зору геополітики, світові абсолютно байдуже, хто контролюватиме Балто-Чорноморський регіон. Головне, аби через цей географічний простір відбувався легкий та комфортний обмін товарами та матеріальними цінностями. Так вже влаштована людська цивілізація. А обмінюватися зручно через коридори, де немає перешкод. Тому, Україна, чи Росія? Для світу нема ніякого значення. Однак нам — українцям не байдуже. І це — наша світоглядна модель.

Тільки усвідомлення своєї планетарної, геостратегічної та геополітичної функції дає можливість шукати інструменти для її проявлення. Далі підтягується конфігурація системи. В Україні має бути сформована та проявлена група людей, яка продемонструє волю, знайде ресурси, реструктуризує цей простір і, спираючись на народ, візьме його під контроль.

Бо головна сила у будь-яких географічних просторах, це — люди. Економіка — створена для людей і містобудування так само. А ось геополітика — це вміння, залежно від географії, вибудовувати стосунки. Тому, живильне середовище українства має працювати на створення власної, комфортної середи для своїх громадян будь-якої національності. Однак таке усвідомлення є наслідком розуміння, чому ми зібралися в одній країні. Ось такі справи.