На Дніпропетровщині відкрили меморіальну дошку Сергієві Ткаченку

У бійця було бажання закінчити строкову службу і підписати контракт.

На Дніпропетровщині відкрили меморіальну дошку Сергієві Ткаченку

— Дивись! Це — справжні солдати, — звернувся до свого друга учень школи у селі Зоря, на Дніпропетровщині. 26 травня до навчального закладу завітали військові. Цього дня, полеглому на війні з Росією Сергієві Ткаченку урочисто відкривали меморіальну дошку. Кам’яний знак розмістили на приміщенні школи. У пам’яті вчителів Сергій закарбувався чесним, чемним та відповідальним хлопчиком.

поки що невідкрита
поки що невідкрита

Коротка біографія полеглого воїна виглядає так. Сергій Ткаченко народився 5 березня 1977 року у селі Зоря, Дніпровського району, Дніпропетровщини. Навчався у сільській школі. У дитинстві колекціонував трактори, автомобілі та інші іграшки. З батьком і друзями ходив на рибалку. Йому вельми подобалося куховарити і вигадувати нові смаколики. Надзвичайно любив дітей. Пішов на строкову службу у 1995 році, а потім працював в охоронних структурах. 14 серпня 2014 року був мобілізований на війну. Проходив службу у 3-й бригаді оперативного призначення. Загинув від вогнепального поранення, під час виконання бойового завдання у селищі міського типу Врубівка, Попаснянського району, Луганської області.

У бійця залишилася мама Валентина Миколаївна, дружина Наталка, син Андрій, доня Поліна та сестра Тетяна.

— Сергій пішов на війну, бо не хотів, в очах сина виглядати дезертиром. Коли він вдруге повернувся з ротації, склалося враження, ніби бойові дії йому додали зайвих рис дорослості. «Синку, що трапилося? Ти так змінився і не схожий на себе» — запитала я в Сергія. —  «Мам там заходиш в туалет і не завжди можеш вийти. Такі страшні обстріли», — згадала сина Валентина Миколаївна.

Донька Героя Поляна тримає рожеву квітку. Її мама Наталя має букет з волошками, а бабуся Валя - червоні гвоздики.
Донька Героя Поляна тримає рожеву квітку. Її мама Наталя має букет з волошками, а бабуся Валя - червоні гвоздики.

— Коли йому принесли повістку, я була проти, — згадує чоловіка Наталя Ткаченко. — Я не давала йому ручки, щоб він її підписав. Ми навіть трохи поскандалили. Та зрозумійте мене, будь-ласка, правильно. Я боялася залишитися з двома дітьми сама. Утім, Сергій знайшов ручку і поставив підпис. На другий день пішов у військкомат, пройшов комісію і поїхав на війну. Потім я його підтримувала. У нього було бажання закінчити строкову службу і підписати контракт. Якби він вижив, він би не сидів вдома. Останні слова, які він сказав побратимам були такими: «Я не встиг підняти своїх дітей». Тепер я намагаюся здійснити все те, що він прагнув зробити до нас.

На пам’ятний захід прийшли учні та вчителі школи і сільські мешканці. Меморіальну дошку відкрила десятилітня Поліна.

Поліна відкриває дошку
Поліна відкриває дошку

Опісля, священик ПЦУ отець Віталій помолився за душу воїна

Святий отець читає молитву
Святий отець читає молитву

Підтримати рідних Сергія Ткаченка приїхали близькі люди інших полеглих бійців. Зокрема, представники організації «Родинне Коло загиблих Героїв Дніпропетровщини».

— Найвищий подвиг і героїзм — це віддати за свою країну власне життя. У нас зараз стало немодно захищати Україну. По досягненню 18 років, хлопці намагаються відкосити від армії та виїхати на заробітки за кордон. Та я скажу одне: наша країна потрібна тільки нам. Я розповім дуже коротко свою історію. Мій чоловік загинув взимку 2016 році, а влітку не стало друга його юності. Тільки мій Андрій поліг в бою, захищаючи Україну і вбивши достатньо ворогів, а його однокласник загинув в лікарні, бо багато бухав. Я пишаюся своїм чоловіком і рада, що він прожив гідне життя. Я виховаю наших дітей так, щоб ми жили у заможній та квітучій Україні, — сказала Ганна Счасна — дружина полеглого Андрія Широкова.

Ганна Счасна
Ганна Счасна

— Діти, я хочу вам сказати одне. Куди приходить «рускій мір», там немає життя. У вашій школі є чудова футбольна секція і вам є за кого грати, бо є Україна. І хто знає, може ось ці хлоп’ята приєднаються до національної збірної. А що б було, якби у 2014 році фашистська Російська Федерація створила на землях нашої області Криворізько-Дніпровську республіку? Думаю, діти тут би не ганяли м’яч. Ми несказанно вдячні Сергієві за його подвиг. Він не злякався і захистив Україну, — сказав голова «Родинного кола загиблих Героїв Дніпропетровщини» Сергій Ніконов. Його син — боєць 25 ОПДБр Павло загинув під час катастрофи ІЛ76.

Ведуча заходу Наталія Гейман та Сергій Ніконов
Ведуча заходу Наталія Гейман та Сергій Ніконов

Пам’ять Сергія вшанували хвилиною мовчання. А коли грав гімн України, військові зробили кілька залпів.

Наталя та Поліна
Наталя та Поліна

По завершенню заходу, до меморіальної дошки поклали квіти.