Андрій Кочуков: Серед моїх знайомих білорусів надзвичайно мало тих, які не відсиділи хоча б 15 діб

Путін розглядає Білорусь виключно як свій задній двір. Це — його особиста юрисдикція та територія, де він нікого не хоче бачити.

Андрій Кочуков: Серед моїх знайомих білорусів надзвичайно мало тих, які не відсиділи хоча б 15 діб

Чи потрібно Україні робити висновки з придушення опозиції в Білорусі? Хто зацікавлений у такому грандіозному арешті блогера Романа Протасевича? Відповіді на ці та інші питання i-ua.tv шукав разом із політологом Андрієм Кочуковим. Свого часу він викладав у Білоруському державному університеті у Мінську.

— Кому потрібен арешт Романа Протасевича? Лукашенко був таким деспотом від початку?

— Я дуже добре пам’ятаю, як Лукашенко прийшов до влади. Тоді панувала суцільна ейфорія. Справа в тому, що до «Бацька» країна, фактично, не розвивалася і перебувала у стані повного застою. Після розпаду СРСР, Лукашенко став першим президентом Білорусі. До нього влада належала голові Верховної Ради республіки.

«Бацька» обрали на всенародних виборах. Він підкорив серця білорусів молодістю та активністю. Найсмішніше, що в нього на голові зараз більше волосся, ніж під час початку кар’єри. Він прийшов на дуже сильній хвилі популізму і пропонував все повернути назад. За Радянського Союзу, Олександр Лукашенко був директором радгоспу. Не довго думаючи, він вирішив перетворити Білорусь на один великий радгосп. А ще людям подобалася його жорсткість. «Бацько» пересаджав кілька своїх урядів у повному складі. Він міг прийти до митниці і дати наказ ув’язнити її директора. Його питали: «А за що?» — «Знайдемо потім», — безапеляційно відповідав він.

— Так це — протизаконно, адже постраждати могла абсолютно невинна людина.

— Я кажу про точку зору людей, які у своєму розвитку недалеко відійшли від «совку». Вони раді цареві, спроможному всім «вломити» і всіх «поставити на місця». Тому, Лукашенко почав відроджувати у країні колгоспи та повертати всю цю радянську історію з державними підприємствами. Білоруси дивилися і думали: «Ну нічого собі!». На першій хвилі виробництва, він зміг підняти заробітні плати. На той момент, українці отримували в середньому 75 — 80 доларів, а білоруси — 100 та більше. Лукашенко оголосив, що Білорусь — соціально орієнтована держава. Тому, на початку президентства у нього була величезна підтримка. Утім, жодних серйозних перетворень «Бацько» не запровадив. Потім промайнули десятиліття — і люди почали дивитися на нього під іншим кутом зору. У Білорусі навіть з’явилася досить сильна опозиція. Та вона проіснувала лише деякий час.

— У 2006 році, після президентських виборів, на яких вкотре «переміг» Лукашенко, білоруси навіть зробили спробу організувати свій Майдан.

— Опозицію він просто перестріляв. Одна половина загинула, а інша — зникла безвісти. Та, чесно кажучи, у 2006 році як такого протистояння не було. На мітинги у Мінську збиралося десь по сотні людей. І це вважалося, на хвилиночку, масовими заходами! Після того, як Лукашенко вибив справжню опозицію, він вирішив піти за російським сценарієм і зробити реєстрову. Як ото з Жириновським в Московії. Зрештою, Лукашенко почесав лисе чоло і не схотів собі ускладнювати життя.

Та після минулих президентських виборів білоруси зажадали змін. Люди мені казали: «Він вже нас задовбав! Влада має змінювати хоч якось! Бодай на рівні тандему! На чергуванні облич!». Наразі Лукашенко перетворився із кумира мільйонів на посміховисько. Одного разу він проводив військовий парад, і замість танків по плацу їздили трактори. Зараз у Білорусі дуже багато прикольних історій.

Під час останньої президентської виборчої компанії, білоруси організовували так звані пікети. Вони виходили на вулицю, прихопивши з собою столики та стільці і збирали підписи за кандидатів. Один мій знайомий брав активну участь у пікетах на користь голови правління «Белгазпромбанку» Віктора Баберико. Мій товариш сподівався на зміни та перемогу когось з опозиціонерів, але я не розділяв його оптимізму. «Ти розумієш, що ваш Лука — перший і єдиний президент Білорусі за 30 років? Як він віддасть владу? Диктатор ніколи не йде по-доброму. Чи готові ваші люди піти до кінця?», — запитував я у мого знайомого. — «Я впевнений, що так. Наші люди задовбалися і готові до рішучих дій», — відповів він.

Утім, після виборів у лідерів опозиції змінилися настрої. Вони заявили: «Ми підемо миром давити Луку. (Колись було гасло: „Луку — на мук!“) А ще ми робитимемо це без Майданів і революцій». Та «Бацько» зажадав помсти. Він же диктатор. Першим посадили Баберико. До нього додому приїхали міліціонери, пов’язали його разом із сином і впаяли їм обом підозру про викрадення картин з офісу «Белгазпромбанку». Наразі вони обоє коротають час у тюрмі. До Баберико та інших «неугодних» арештантів якось приходив «на переговори» сам Лукашенко. Усі політв’язні ледь не заглядали диктаторові до рота і не записували його слова у записничок. Хіба так можна ставитися до свого ката? Інший опозиційний кандидат в президенти втік до Росії, а потім до нього під’їхала його дружина. Історію зі Світланою Тихановською ви пам’ятаєте. Спочатку вона перемістилася до Литви і просила її не чіпати, бо в неї сім’я. У Польщі Тихановська назвала себе президентом.

Щоб подавити протисти «Бацько» не посоромився звернутися до «старшого брата». Існує багато відео та фотографій, де по теренах Білорусі роз’їжджають російськогвардійські БТРи. Та попри це, білоруська опозиція вирішила, що їй більше до лиця «біле пальто», ніж обладунки воїна. Спочатку, вони прикрашали одяг білими стрічками, потім з’явилися національні біло-червоно-білі коментарі. Згодом на страйк вийшли працівники кількох підприємств: заводу колісних тягачів, «Білорускалію», та Мінського тракторного заводу. Так було допоки не почали звільняти людей.

— Я не розумію білорусів. Чому вони своїм катам дарують квіти?

— Квіти дарувалися і на українському Майдані. Щоправда, це тривало недовго. Та на відміну від українців, білоруси щиро вірили у свою перемогу методом мирних акцій. Спочатку вони ходили центральним вулицям Мінська. Так було допоки їх не відлупцювала міліція. Аби вчергове уникнути конфлікту та не наражатися на небезпеку, протестанти збиралися на окраїнах міста. Та противник виявився підступнішим. Міліціонери заганяли людей в двори і били зі скаженою люттю. Утім, це не схилило білорусів до більш рішучих дій. Вони вирішили збиратися у дворах, щоб поговорити і випити стаканчик гарячого чаю. Та режимові Лукашенка не подобалися навіть настільки камерні акції. Протестантів знаходили люди у штатському та безжально гамселили дубинками.

Підставою для ув’язнення міг стати національний біло-червоно-білий прапор. За нього один мій знайомий отримав місячний арешт. Він повертався ввечері додому і нікого не чіпав. Та «правоохоронці» помітили в його кишені національний стяг. Мій товариш одразу був схоплений і відправлений до СІЗО. У тюрмі йому довелося пройти крізь побиття та жити у камері на 15 осіб. Ліжок на всіх не вистачало, бо приміщення розраховувалося на 4 — 6 в’язнів. Хлопцям доводилося спати по черзі, інколи вони потерпали від спраги, бо не мали води. З метою профілактики, їх виводили на вулицю і били дубинками по п’ятах.

Людей довели до відчаю. Ще в серпні минулого року, один хлопець роздавав дівчатам квіти біля центрального Комаровського ринку. Потім, його схопила міліція. Людині банально не пощастило жити у дворику, який прозвали Площею свободи. Історія почалася десь так. Одного разу туди завітали художники і на трансформаторній будці намалювали гарний мурал. Митці зобразили двох діджеїв, які на одному з опозиційних мітингів ввімкнули музику Цоя. Потім художників загребли і впаяли по 15 діб кожному. Та мешканці будинку не погодилися з арештом митців і вивісили, з дев’ятого по перший поверх свого помешкання, гігантський біло-червоно-білий прапор. Вони регулярно збиралися на чаювання.

Чутки про «таке неподобство» дійшли до мінської мерії. Чиновники видали розпорядження прибрати біло-червоно-білі прапори та іншу, недержавну символіку. Коли до Площі свободи приїхали комунальники, на захист стягу вийшли четверо хлопців. «Славна» білоруська міліція не розгубилася і загребла протестувальників до буцегарні. Далі — все по-путінські. Міліція в квартирі та обшуки. Хлопець, який роздавав дівчатам квіти, мав фірму з догляду за деревами. У нього в помешканні віднайшли гербіциди і звинуватили у тому, що він ними збирався отруїти міліцію. Нещасного посадили до тюрми на два місяці. Пару днів назад, під час судового засідання, він став на лавку і почав собі різати горло. На щастя, його вдалося врятувати. Хлопця відвезли до лікарні і зробили операцію. Ви тільки уявіть, до чого влада Лукашенка довела людей! І ця історія непоодинока.

Минулого літа на початку осені, я намагався білорусам вкотре пояснити ситуацію: «Ви не є унікальною державою і не зможете перевернути диктатуру, водячи козу по плацу. Ваш головний ворог не Лукашенко, а Путін. Якби не він, режим „Батька“ давно би упав». Насправді, економіка Білорусі вже кілька років сидить на дотаціях. Росія дає Білорусі до третини її бюджету та ВВП. І ці кредити не передбачають будь-якого повернення. Про газ я взагалі мовчу. Саме тому, Білорусь готова виконати замовлення Путіна. Зараз на кордонах цієї держави, сидять працівники ФСБ.

Історія з Протасевичем є демонстрацією навіженості Лукашенка. Що смикнуло диктатора на таку спецоперацію? У колишнього директора радгоспу поїхав дах. Його роздратували пацани, які дозволили собі над ним сміятися. Лукашенко вчепився у ту нещасну Білорусь, неначе кліщ. Зараз люди втомилися від терору та бідності і пакують валізи на еміграцію.

Та виїхати з Білорусі не так вже і легко. Дуже важко перетнути кордон за будь-яким наземним сполученням. Вони не можуть виїхати ні в Україну, ні в Польщу, ні в Литву. Виняток, здається, становить тільки Росія.

— Лукашенко планував об’єднатися з Росією у єдину державу.

— На сьогоднішній день, на папері існують всі її структури: від прокуратури до єдиного парламенту. Під документом залишилося лише поставити підпис. Його планували завізувати у вересні 2020 року. Та на заваді стали люди, які вийшли на протест. Путінові це не сподобалося і він попросив Лукашенка вгамувати «своїх». «Бацького» залюбки послухався свого колегу, до того ж, йому на руку зіграла нерішуча опозиція. Вона відмовилася від подальшої боротьби і вирішила діяти за правилами, які для подолання диктатури просто непридатні. «Ми не хочемо, щоб постраждали люди», — заявляли провідні політики з опозиційного флангу. Вони навіть не уявляли, що завдяки таким заявам зародився терор. У мене серед знайомих дуже багато білорусів. Утім, серед них надзвичайно мало тих, які не відсиділи, хоча б 15 діб.

Який висновок треба зробити Україні з ситуації у Білорусі? Деякі люди починають стогнати: «Якби не Майдан, не було б війни». Голубчики, ви помиляєтеся. Якби не Майдан, українців майже кожен день лупцювала б міліція. Воно вам треба? Будь-яка революція, що не закінчується бодай якимось логічним висновком, викликає реакцію. І вона — значно страшніша, ніж наслідки революції. Диктатори ніколи не дозволяють собі показати слабину. Це — їхній менталітет.

— Як ця ситуація вплине на Україну?

— Наша країна оточена з трьох сторін: з Росії, з окупованого Криму, з Білорусі. Хоча, не такий страшний чорт як його малюють. Росія дихає на ладан, а Путін боїться санкцій. У Московії існують великі дірки в бюджеті, є велика нестача коштів, в тому числі і на армію. Наразі вони не здатні воювати. Щоб не вякали пропагандисти, але ці хлопці не витримають війни. Повертаючись до України, ми маємо винести урок. За свободу треба боротися самотужки. В іншому випадку, тебе закують в кайдани. Якщо ти не йдеш до кінця, до кінця доведуть тебе.

— Яких нам варто очікувати геополітичних перспектив?

— Уся геополітика давно визначена. Путін розглядає Білорусь виключно як свій задній двір. Це — його особиста юрисдикція та територія, де він нікого не хоче бачити. Утім, існує один дуже цікавий момент. Якби не історія з Протасевичем, Європейському Союзові було б байдуже, чи є Білорусь. ЄС, за винятком Польщі та Литви, не розуміє, що це — окрема держава. Звісно, Лукашенко час од часу намагається нагадати про свій статус останнього диктатора Європи. Однак Захід з нього сміється і дивиться на нього як на дивака.

Чим це загрожує України? На мою думку, Путіну є чим зайнятися. Для нього на часі — перетравлення Білорусі та переформатування РФ. У Росії існують серйозні проблеми з економікою. Ринки, з якими вона грається, насправді глобалізовані. Я маю на увазі нафту та газ. Безперечно, від них певною мірою залежить Європа. Та я б розставив акценти трохи по-іншому. Можливо, це Росія залежить від Європи? Можливо, сучасній Імперії Зла більше нікуди постачати свій природній ресурс? Ми маємо справу з беззубим собакою. Він оскаженілий і намагався відтворювати «Радянський Союз 2.0».

Ви подивіться, як вони себе поводять! У Росії відбувається повна зачистка політичного поля та придушення будь-якої конкуренції. Опозиція, що залишилася, включаючи Навального, виглядає абсолютно беззубою. Останнього посадили за ґрати та оголосили його рух екстремістською організацією. А всі ті, хто підтримував цей двіж та бодай робив репости в соціальних мережах, стали у будь-яких політичних процесах персонами нон-ґрата. Номінальна опозиція Росії — це божевільний Жиріновський.

— У Білорусі реальної опозиції зараз немає також.

— Я дивився інтерв’ю з Протасевичем і побачив там кілька моментів. Перший — заздалегідь відпрацьовані запитання та зазубрені відповіді. Людина явно відповідала, навіть не замислюючись. Протасевич просто гнав потрібні слова у етер. Другий момент — його погляд у очі візаві. Чомусь прийнято вважати, що коли людина дивиться у бік, чи вниз — вона говорить неправду. Насправді, цей феномен працює з точністю до навпаки. Протасевич дивився на свого інтерв’юера, як кролик на удава. Він навіть не моргав. Потім — було штучне розчулення.

Роман Протасевич сказав правду лише раз. Тоді, коли відповідав на питання про внутрішні суперечки у білоруській опозиції. Мабуть, цей блок додали в інтерв’ю, щоб воно виглядало більш невимушено та правдоподібно. А ще там був один момент, на який я би дуже радив звернути увагу. Посередині інтерв’ю, Протасевич почав розповідати про історію конкуруючої компанії, яка знаходиться біля Уралу і випадково сказав слово «калій».

Десь тиждень тому я проводив онлайн-лекції. У мене було троє хлопців-білорусів: два з Мінська і один з Березівки — Пермський край, де знаходиться виробництво калію. Воно належить росіянам. Наразі починається історія з санкціями проти ВАТ «Бєларуськалію» — підприємства, яке виробляє 30% калію в Білорусі. Протасевич розповідав, як у першого засновника «Nexta» на рахунках з’явилися дуже великі гроші від російської компанії, що знаходиться на Уралі. Тому, у інтерв’ю люди «Бацька» вирішили приплести ще й корпоративний конфлікт. Саме тому, я переконаний, що інтерв’ю з Протасевичем кілька разів готувалося заздалегідь. Хлопець говорив рубаними фразами і ним керував страх від тортур.

На жаль, білоруська опозиція кинула людей під кривавий каток. Не розпочавши революції, не зробивши умов для скидання радгоспного диктатора, вона ганебно втекла за кордон. Тих людей, які бажали радикальних дій, лідери опозиції обзивали провокаторами. Вони не переймалися ні інтересами країни, ні її народу. Натомість, хотіли відібрати владу у скаженого «Бацька». Тепер пес, якого вони восени минулого року посмикали за вуса, кидається на людей. На останок нашої розмови поставлю одне питання. Нехай воно залишиться відкритим. Чи мають право втікачі називатися лідерами опозиції взагалі?

Рекомендовані публікації