Юрій Буздуган: Путіну не довіряють. Демонстративно

За словами Джо Байдена, результати перемовин будуть зрозумілими через 3 — 6 місяців. Це означало таке: «Я з ним поговорив в перший і останній раз. Подивимося, як він себе поводитиме далі. І ми готові до будь-яких його вчинків».

16 червня у Женеві, на віллі Ла-Ґранж відбулася перша зустріч Володимира Путіна та Джозефа Байдена. Саме у цьому місці, у 1985 році проводили свої перемовини Рональд Рейган та Михайло Горбачов. Попри традицію, кремлівський диктатор прийшов вчасно. Однак замість очікуваних 4 — 5 годин, Байден та Путін говорили лише дві з половиною. Результати спілкування двох президентів для i-ua.tv підсумував експерт з питань індустріального розвитку Юрій Буздуган.

- Які у Вас склалися враження від зустрічі Байдена та Путіна?

— Я почну з фундаментального тла. Є відомий вислів Сфінкса (Франсуа Міттерана): політика — це стосунки двох людей за принципом: «Ти мені подобаєшся», або «Ти мені не подобаєшся».

— Тобто, існує суб’єктивний момент?

— Завжди. І саме він є первинним. Путін і Байден зустрілися вперше. На віллі Ла-Ґранж зіткнулися не дві окремі особистості, а дві фундаментально різні цивілізації. Путін уособлює примітивну цивілізацію, таку собі шпану з підворітні. Його цивілізація не знає іншого варіанту стосунків, як «принизив-підкорився». І він звик, що його опоненти у відповідь, на лайку та агресію, його опоненти можуть хіба що заволати: «Поліція!». Тому першим пластом очікувань Путіна була власна безкарність.

16 червня він зустрівся з представником набагато вищої цивілізації. Що відбулося? Дії Росії та господаря Кремля вчергове виходять з варварської аксіоми сприйняття світу. Зустріч починається із штурханини між журналістами, в якій охоронці Путіна беруть активну участь, виштовхуючи американських журналістів з приміщення. Тобто, своє нутро вирішили показати із самого початку.

Путін знову виходить з переконання, що гопник з району завжди має перевагу над цивілізованою людиною. Бо він нахабний і все вирішує бійкою. Утім, варвар завжди примітивний і часто помиляється. А тому — явно недооцінює високорозвинену цивілізацію. На відміну від варварської, вона значно складніша і передбачає розподіл праці. Має лікарів, вчителів, інженерів, селян та фахівців інших напрямків. Утім, у високорозвиненої цивілізації є і свої бійці. І це бійці значно вищого рівня, ніж варвари. Одна справа, коли ти йдеш в бій з дрючком, а інша, коли 20 років навчався мистецтву фехтування. Воїни розвинутої цивілізації здатні показати нахабним гопникам їх справжнє місце.

Та більшість людей високорозвиненої цивілізації — лікарі, вчителі, інженери і лише меншість — воїни. Тому варвар, прийшовши до цивілізованого міста бачить найперше не бійців і думає, що розмахуючи дрючком він тут усіх залякає і переможе. Та вчора Путіну не пощастило. Замість вчителя, чи лікаря він, на своєму шляху, зустрів справжнього бійця.

16 червня Байден сказав кілька принципових речей. Коли його спитали про довіру до Путіна, він відповів так: «Справа не в довірі. Справа в інтересах». Дипломатичною мовою це — акцентуйоване засвідчення повної недовіри. Чесно кажучи, я ніколи не чув нічого подібного. Навіть зустрічі Брежнєва з Рейганом, чи інших радянських та американських лідерів давали більше довіри один до одного, ніж ця. Путіну не довіряють, не довіряють демонстративно. І це — перший меседж перемовин.

Друге, що зробив американський керманич, він помістив Путіна в карантин. За словами Джо Байдена, результати перемовин будуть зрозумілими через 3 — 6 місяців. Це означало таке: «Я з ним поговорив в перший і останній раз. Подивимося, як він себе поводитиме далі. І ми готові до будь-яких його вчинків». Так що третє, що сказав Байден, він назвав Путіну інструменти для боротьби з різними загрозами. Ні, він не вдався до мови ворожнечі. Просто, попередив господаря Кремля про наслідки його поведінки. Про свою готовність їх вжити без додаткового попередження.

Що ми отримали у результаті перемовин? Переміщення Росії до санітарного боксу. Її поклали на лист очікування і дали трохи часу. Причому, за її подальшими справами американці ухвалять рішення, які ліки будуть застосовані. Байден дав чітко зрозуміти, що це була його з Путіним перша та остання розмова про «хуліганську поведінку». Причому, він був максимально ввічливий і дотримувався всіляких дипломатичних формальностей.

Утім, як ми згадали, політес таки порушили. І це зробили росіяни. Я про інцидент з журналістами. Коли секьюріті не знайшли нічого кращого, ніж накинути американським журналістам на голови свої піджаки, щоб потім їх виштовхнути геть з приміщення. Але показово, що це було ДО розмови. Після розмови Путін поводив себе по-іншому.

— Дуже духовно.

— Власне, ця подія задала тональність подальшій зустрічі. Російський керманич продемонстрував статус «я — варвар» і своє переконання у власній безкарності. Звісно, що Байден говорив безпосередньо Путіну я не чув, але зробив свою реконструкцію з прес-конференції обох президентів. Наслідки розмови Байдена і Путіна ми побачимо у ближчому майбутньому. Думаю, Путін не дурний і все зрозумів. Простору для маневру йому не залишили. Йому сказали таке: «Ти в карантині, і ми робитимемо висновки з твоєї поведінки. А тому, ми готові до будь-якого варіанту розвитку подій. Який з них стане реальністю, обирати тільки тобі»

— Мат Росії у цій шаховій партії дійсно не за горами?

— Так. Зустріч відбулася на тлі ендшпілю світової війни. Це ж не був візит Байдена до Путіна. Американський президент зустрівся на саміті з лідерами ЄС у Женеві. І це — найголовніше, що відбулося. Крім того, провели саміт НАТО і G7. Україні пообіцяли надати план дій щодо членства в НАТО. Хоча, ще два тижні тому Меркель та Макрон казали, що Україна ніколи не побачить НАТО. Натомість ситуація змінилася. Альянс одноголосно пообіцяв Україні надати літальну зброю та ПДЧ.

— Так ось що Байден животворящий робить!

— У Америки є свої інтереси, і вона поводить себе відповідно до них. У момент ендшпілю простір для маневру стає нульовим. Кожна сторона викладає свої аргументи, і всі дивляться на довжину кунг-фу. Німці визнали перевагу США і погодилися на їх умови. В тому числі і дали зелене світло членству України в НАТО.

І це не тому, що Україна така хороша. Її членство у НАТО вимагають інтереси Сполучених Штатів Америки. Україні пощастило. І це — наш шанс. Тепер нам потрібно не зіпсувати гру американцям і грати свою. Наразі, усе залежить тільки від нас.

Якою б слабкою Україна не була, вона має дуже потужні аргументи. По-друге, вона потрібна великим гравцям. Сполучені Штати Америки зацікавлені у сильній, спроможній країні, що перехопить російське лідерство у Східній Європі. Та найголовніше не це. Не наше унікальне місце на геополітичному просторі.

А воно унікальне. Проект «Росія» завершується. Його запустили у ХУІІ-ХУІІІ сторіччях ВАСПи (білі, англо-сакси, протестанти), коли Голландія, а потім Британія відбирали світову гегемонію у католицької Іспанії. Як сказав Кольбер (прем'єр-міністр Генріха Четвертого, французького): «20.000 голландських кораблів і 8.000 кораблів усіх інших країн Європи». Але хтось мав дати їм ліс, пеньку і хліб, щоб мати ці кораблі. Саме Росія стала і до останнього часу була сировинним додатком, який забезпечував ВАСПівський геополітичний проект експансії, та проривних трансформацій, що зазнало людство за останні три сторіччя. Але тепер цей сировинний придаток став не потрібен. При Сталіні Росія мала 25% від американської економіки, при Хрущові — 50%, при Єльцині — 15%, при Путіні — 7%. Ні хліб, ні деревина, ні нафта, ні газ. Тепер інші країни стали основними постачальниками сировини. Тепер навіть інші країни є постачальниками промислової продукції, включаючи найтехнологічнішу.

Росія не потрібна, не потрібна її еліта, яка сторіччями змушувала свій народ терпіти і працювати, терпіти і воювати. Наприклад, під час війни можна мобілізувати лише 7% населення, якщо більше — в країні починаються незворотні процеси. Під час Другої Світової війни Німеччина мобілізувала 25,7% населення, СРСР — 17,5%, Японія — 12,7%, Британія — 12,3%, а США — 12,2%. Тобто, усі країни були у режимі наднапруження, але найгіршими лідерами виявилися Гітлер і Сталін. Тобто, німці і росіяни пішли на страшні жертви заради того, щоб світова гегемонія перейшла від Британії до США і ті (слава Рузвельту) почали реалізовувати Атлантичну хартію, деколонізовуючи світ.

Але то було 75 років тому. Сьогодні нафту поставляють країни Перської затоки, телевізори і холодильники — Китай, а мікропроцесори — Тайвань. Росія не потрібна ані як сировинний додаток, ані як постачальник «м'яса» для чергової світової бійні. Але вона ні на що інше не здатна. І тільки намагається розпочати нову війну, щоб актуалізувати себе. Але і війни на цьому етапі розвитку людства вже не потрібні. Так що для Східної Європи потрібен новий оператор, який забезпечить процес переходу від деспотій до народовладдя.

Тому головне і найперше те, що Україна бореться. Україна стала форпостом свободи. Є вільний світ і світ деспотій. Україна — це форпост, за який вільний світ та деспотії ведуть боротьбу. Але ми самі для себе вирішили бути вільними. І це — наш найголовніший аргумент.

Цивілізовані партнери дуже поважають народи, які борються за свою свободу, якими б слабкими вони не були. І це — найважливіша наша перевага. Дай Боже сил всім, хто це зробив для України. Я говорю, в першу чергу, про бійців які сидять на передовій і наших волонтерів, які кують у тилу меч перемоги Свободи. Перемоги не України над Росією. А Свободи над деспотією. Ось наш головний аргумент.