Олена Скоморощенко: Уночі 28 червня відбулася Україна

Тепер нам потрібно потурбуватися, аби Конституція перетворилася на справді дієвий інструмент. Такий самий, як у Західній цивілізації.

28 червня Конституції виповнюється 25 років. Рівно чверть століття тому Україна могла б стати сателітом Росії і з диктатором на чолі. Залишилося небагато. Лише дати наказ розстріляти парламент, як в Москві. Очевидицею подій двадцятип’ятилітньої давнини була доктор філософії Олена Скоморощенко. Усе, що відбувалося у сесійній залі, вона споглядала з ложі преси, а зараз поділилася своїми спогадами з i-ua.tv.

— Кажуть, у нас одна з найдемократичніших конституцій у світі.

— Це — дійсно правда.

— Якщо це так, то чому ж знаходиться стільки політиків, які не проти її переписати?

— Справа не лише в тексті і якості Конституції. Я б хотіла звернути увагу на історичний контекст. Один із російських класиків якось сказав: «Строгість російських законів компенсується необов’язковістю їх виконання». Оскільки ми тривалий час належали до Російської імперії, пішли шляхом цієї інерції. Будучи дуже довго колонією, ми не мали власної самості. Конституція — це один із необхідних її параметрів. А ще вона — прояв осібності та суб’єктності. Варто нам було відокремитися від імперії та почати формувати власний шлях, з’явилася Конституція.

На жаль, ми були дуже сильно інкорпоровані до складу імперії, а наші еліти у своїй більшості, виявилися проімперськими. Модель, яка ними бачилася і будувалася, нічим не відрізнялася від Російської Федерації. Леонід Кучма, як типовий представник колоніальної еліти, готував нову форму колоніального статусу для України. Вона мала би бути формально незалежною державою, дуже схожою на сьогоднішню Білорусь. І Конституція стала першою битвою за Україну. За її осібність, самістність, суб’єктність та власний шлях розвитку.

— Україну хотіли зробити придатком до сьогоднішньої Імперії Зла?

— І в цьому сенсі, сценарій був десь таким. Вам треба Конституція? Гаразд. Тільки ми слова «Російська Федерація» змінимо на «Україна». Утім, принцип залишиться тим самим. Кучму влаштовувала авторитарна модель, і він мріяв стати самодержцем. Він заточив під неї всю державну машину. Він видав указ про референдум, під вже готовий текст Конституції. Думаю, ні для кого не секрет, що люди б проголосували, так як треба. Поставили б у потрібному місці галочку, не читаючи документ, що їм пропонують. Бо всі хотіли Конституції, байдуже якої, аби то була «Конституція незалежної України».

Здавалося, Україна котиться шляхом шаленої інерції. Та на щастя, у нас були сили, які бачили Україну інакшою. Між собою вони дуже різнилися. Це були не тільки демократи. Час летить з невблаганною швидкістю, і ці всі люди вже відійшли від активних справ. Вони дуже відрізнялися від сучасних політиків. Усупереч власних недоліків, мали фаховість та етичні принципи.

Спікер Олександр Мороз зібрав робочу групу на чолі з нині покійним Михайлом Сиротою. Саме вона не пустила Україну по кучмівському сценарію і запустила процес іншого шляху. Не авторитарного, не того, де громадяни — лише таборовий пил.

О шостій годині вечора Олександр Мороз не закрив пленарне засідання і продовжив роботу далі. Бо якби це сталося і депутати пішли з парламенту, вони б туди більше не повернулися. Як це відбулося в РФ. Вже стояли війська, і все готувалося до втілення московського сценарію. Ось чому на прийняття неавторитарної конституції була лише ніч. Вона залишала в парламенті єдиний шанс на ухвалення Основного Закону. Більша частина депутатів не розійшлася. Хоча, тодішній одіозний прем’єр Павло Лазаренко вивіз всіх міністрів, так би мовити на виїзну нараду в Кіровоград. Їх відсутність у парламенті мала важливе значення. Ці люди могли дати свої голоси. На той час, законодавство дозволяло суміщати міністерську та депутатську роботу. Кожен голос був на кону, бо їх щоб прийняти Конституцію потрібно було набрати аж 300.

Єдиний міністр, хто не послухався свого шефа, був міністр юстиції Сергій Головатий. В своїй промові в ту ніч, він сказав: «Можливо, це — остання ніч, коли я міністр юстиції». Він не злякався і ділом продемонстрував свою позицію. Сергій Головатий фактично, кричав націоналістам: «Я вас благаю! Проголосуйте за Конституцію. Ви навіть не знаєте, що готує для України Кучма!». «Рухівцям» голосувати за Основний Закон не дозволяли. Уже покійний їх лідер В’ячеслав Чорновіл, очевидно, вирішував якісь питання з адміністрацією Кучми. Він забрав у «рухівців» кратки, позбавивши їх можливості проголосувати навіть за власні поправки. Непокору проявив Іван Заєць. Щоб взяти участь у голосуванні, він просто викрав свою картку у Чорновола. Той не здавався і намагався її відібрати. Це було ще те видовище!

Конституційна ніч тривала близько 14 годин. Олександр Мороз в тандемі з Михайлом Сиротою ставили на голосування статтю за статтею. Деякі з них були проблемними. Наприклад, єдина державна українська мова та автономна республіка Крим. Аби обидва положення віднайшли підтримку у парламенті, Олександр Мороз виніс їх на голосування парним пакетом.

Варто дістати запис конституційної ночі і можна зрозуміти, що кожен робив вибір, відповідаючи собі на питання: «Хто я?», роблячи найважливіший в своєму житті екзистенційний вибір. Депутати не хотіли, щоб їх тримали за ідіотів та нав’язували роль ляльок в чужій грі. Так, тоді у нас були такі депутати, що як небо від землі відрізняється від сьогоднішніх їх колег. Парламент охопила небувала консолідація. Та це дуже не сподобалося кучмам, табачникам та медведчукам. Вони вирішили фізично зупинити процес прийняття Конституції. Усі учасники і запрошені тієї конституційної ночі: і Олександр Мороз, і Михайло Сирота, і Сергій Головатий і я розуміли усю суть загрози та проявили небувалу силу духу та відповідальність.

— А якби сценарій Кучми став реальністю?

— Ми б жили у найгіршій версії Білорусі.

— А переграти ситуацію?

— Дорога ложка до обіду. Усе потрібно робити вчасно. Ми маємо подякувати тим Громадянам, які допомогли Конституції народитися. Я була в ту ніч у парламенті і бачила на власні очі, як депутатка попереднього скликання Катерина з Тернопільщини кричала на нациків: «Голосуй, падлюко! А то я тебе вб’ю!». Ми всі, хто знаходився на балконі — журналісти та експерти намагалися брати у цьому участь. Буквально, благали депутатів, аби вони голосували

Зрештою, люди Кучми вирішили відімкнути Раду від світла. Вочевидь, вони забули про підвал, де віднайшлися два генератори. Утім, працюючим з них виявився тільки один. А ще енергетичне постачання було спільним і для українського парламенту, і для китайського посольства. Представництво Піднебесної почало дуже протестувати. Зрештою, світло ввімкнули. Так що китайські дипломати внесли свою лепту у порятунок української демократії.

Тієї ночі, Бог взяв Україну під оборону. На ранок ми довели, що ми не Росія. Не тільки вибороли, але й обрали шлях власного розвитку. Шлях демократії, де парламенти не розстрілюють і Конституція не Фільчина грамота, а суспільний договір народу, який обрав Свободу.

25 років тому йшлося не лише про юридичний акт. Ми тоді вперше відбулися і вибороли право на власну суб’єктність, власний шлях. Поламали гру елітам, які хотіли нас загнати до колоніального стану. Чоловіки та жінки тоді були готові пожертвувати всім заради гідності. Мабуть, це — найголовніше, що нас відрізняє від Російської Федерації. Бо гідність — це питома складова вільної людини і української ідентичності.

Для остаточного ухвалення не вистачало лише двох голосів. І тут на трибуну вийшов заступник голови Верховної Ради і професор Харківського юридичної академії Віктор Мусіяка і сказав таке: «Я просто хочу до вас звернутися як до друзів, які пережили цю ніч. Сьогодні мені виповнюється 50 років. Я не буду нікого ні в чому переконувати. Я вас благаю, хто мене поважає, проголосуйте!» Після його промови Мороз ще раз поставив на голосування Конституцію, і на табло з’явилася заповітна цифра 301 .

На ранок розбудили Кучму. Президентові нічого не залишилося, як зробити вигляд: «Я також разом з парламентом». Він з’явився, коли за Конституцію голосували в цілому. А коли Конституцію прийняли, почалося щастя. Усі бігали по сесійній залі, обіймалися неначе діти, відкривали шампанське та ридали. Від перенавантаження Михайло Сирота тремтів, неначе хворий лихоманкою, адже він простояв на трибуні 14 годин безперестанку. За цей час він дуже втомився. Мороз дав команду накрити в буфеті столи і ми — святкували. Щасливими були усі, не залежно від статі, соціального статусу та віку. За столом стояли і депутати Верховної Ради, і журналісти, і науковці. Ми обіймалися і усвідомлювали велич цієї події. Україна виграла цю битву. Я повторювала: «Віднині ми не Росія, ми відгреблися!»

Це була воістину велика ніч. Минуло майже 25 років, а і досі коли я згадую ті події, у мене тріпочеться серце. Ми маємо бути дуже вдячні людям, які прийняли Конституцію. В іншому випадку, хлопцям на фронті сьогодні захищати було б нічого. Мова йде не про Конституцію. Тоді вперше відбулася Україна.

Тепер нам потрібно потурбуватися, аби Конституція перетворилася на справді дієвий інструмент. Такий самий, як у Західній цивілізації. Там немислимо давати хабара, домовлятися з суддею, чи поліцейським. Цивілізований світ не заснований на свавіллі і насильстві.

Конституція — це базовий акт, де записані всі наші свободи. Крім того, вона дає відповідь на питання: «Хто ми?».

Нам ще доведеться повоювати. І головний фронт — цивілізаційний. Та вже зараз нам є що захищати. Бо уночі 28 червня відбулася Україна.