Юрій Буздуган: «Від того, як Україна поводитиметься зараз, залежатиме її місце в майбутній світовій геометрії та світовому розподілі праці»

Король «мишебратів» не полінувався набрати на комп’ютері чималий текст. Карлик з Кремля злобно верещав, що українці та росіяни — «адін народ», а його розсварити намагаються фашисти і погані люди. Писаки з його канцелярії навіть переклали цей набір слів українською. Зеленський поїхав у гості до Меркель. Без кількох місяців екс-лідерка Німеччини просить зробити із «формули Штайнмаєра» закон, а в обмін обіцяє подарувати Україні півтора мільйони доз «Pfizer». Такої кількості вакцини явно на всіх не вистачить. Тим часом, Арсен Аваков — чи не єдиний самостійний керівник відомства у ЗЕуряді, вирішив написати заяву про відставку. Чи пов’язані між собою ці останні події? Чи варто в них шукати об’єднуючи ниточки? А може вони — складові частини чогось більшого? Із питаннями сьогодення i-ua.tv вкотре допоміг розібратися геополітик Юрій Буздуган.

— Чи треба шукати у цих подіях глибинний сенс фундаментальних процесів?

— Безумовно, що так. Глибинних процесів може бути один, або два. Але всі вони завжди між собою пов’язані. Перераховані Вами події відбулися на поверхні, а ось по-справжньому фундаментальні речі приховані вглибині. Порівняно з ними, і текст Путіна, і візит Зеленського до Меркель, і відставка Авакова — сущі дрібниці. Вони, жодним чином, не впливають на потік реальності, яка зараз витворюється. Та кожна з цих подій є для нас важливою і значущою, адже всі вони — про Україну.

Що буде з Україною — зрозуміло. Але для нас важливо не тільки «що?», але і «як?». Існує два способи отримати дитину. Перший — через кохання, другий — через зґвалтування. Україна все одно матиме дитину. Питання тільки от «як?» і «від кого?»

Взаємопов’язані процеси — це кінець світової війни і перебудова світової системи. Протистояння за глобальний контроль, Німеччина вже програла. Переможцем стали Сполучені Штати. Спочатку, Берлін взяв Європу під контроль, побудувавши власну імперію замість Євросоюзу. У ній всі скачуть, як скаже Меркель. Потім Німеччина почала експансію у формі Зони вільної торгівлі, розширюючи її кордони до Тихого Океану. Зрозуміло, ніякої вільної торгівлі там не було, а був нееквівалентний обмін. Ця німецька неоколоніальна імперія мала включати всю Євразію та Африку. І страшний Путін був лише інструментом встановлення німецького контролю.

Утім, проект нової великої Німеччини на всю Східну Півкулю луснув. Просто американці запропонували народам і країнам краще майбутнє. Вони породили досконалішу економічну модель для всього людства. Так вже влаштований світ, що перемагає завжди той, хто пропонує ліпші умови для мешканців Землі. Наприклад, під час Другої світової війни йшла боротьба не між Радянським Союзом та Німеччиною, а між Англією та Сполученими Штатами Америки. Англія представляла старий проект колоніальних імперій, а США — проект деколонізації. Уособленням цього кращого майбутнього для усього людства став Франклін Делано Рузвельт та його Атлантична Хартія.

Під час цього геополітичного протистояння німці запропонували свій постколоніальний контроль, в зону якого потрапила й Україна. Усі наші втрати в економіці, в людських ресурсах та соціальних структурах — наслідок входження до сфери німецького постколоніального контролю, яку вони дуже красиво назвали Зоною вільної торгівлі з Європейським Союзом. Утім, там ніякої вільної торгівлі нема. Натомість, є квотування, ліцензування та інші абсолютно нерівні умови для різних країн.

Не дивно, що проект Меркель луснув. Як наслідок, усі, хто на нього поставив, а це — в першу чергу, Росія та сама Німеччина, програли цю світову війну. Зараз йдуть її завершальні бої. Ендшпіль. Меркель з останніх сил намагається зґвалтувати Україну і просунути «Північний потік», а геополітично — протискає можливість для Росії залишити загарбаний Крим та контролювати Донбас, навіть після виведення її військ.

При цьому Меркель демонструє свою «щедрість». В обмін на втрату 5 мільярдів доларів, які Україна має за транзит російського газу щорічно, пообіцяла Україні зробити разовий подарунок у півтора мільйони доз «Pfizer». Тобто демонструє звичну для неї неоколоніальну систему нееквівалентного обміну. Вдумайтесь тільки! Вона дає вакцину, якої не вистачить навіть на 1 українця з 20, в обмін на мінус п’ять мільярдів доларів з нашого бюджету щорічно.

Поведінка президента України мене не дивує. Він намагається грати у стилі: Богові — свічка, а чорту — кочерга. Однак так не буває. Особливо, на фінішному етапі світової війни. Урешті решт, тобі все одно доведеться обирати. Ставати на той, чи інший бік. Або лягти під агресорів Путін-Меркель, або стояти насмерть в одному строю із англо-саксонською коаліцією. Утім, нинішню світові війну дограють і без нас. Україні краще зараз не робити нічого взагалі. Англосакси дограють війну на диво професійно.

А ось, що буде після цієї світової війни, для нас є значно важливішим. Їй на зміну вже насувається нове зіткнення з новою моделлю світової економіки. Від того, як Україна поводитиметься зараз, залежатиме її місце в майбутній світовій геометрії та майбутньому світовому розподілі праці.

— Ви сказали, що зараз Україні не треба нічого робити. Тобто, влада має відмовитися від гучних заяв, не вмикати дурника і не нести нісенітниці?

— Вони не продемонстрували жодної ефективної політики. Прийшовши до влади, Зеленський пообіцяв помиритися з Путіним та обміняти заручників. Обміняв? Так. Усіх?
Ні. У підвалах новітнього КДБ досі перебувають наші люди. Продовжується шантаж та викручування рук. Путін пішов хоча б на якісь поступки? Ні. Він навпаки намагається зґвалтувати Україну. Так «зробити дитину» пропонують росіяни та німці.

Але, у нас може бути «дитина за взаємним коханням». Щаслива, яку любитимуть усі. Україна зараз — ніби засватана дівка. Їй не можна бігати до двох женихів одразу: до поганого та брутального і до господарського, щедрого та красивого. Вона має обрати. Утім, народ України вже давно зробив вибір. А ось президент та його команда ще поки бігають між свічкою та кочергою. Безперечно, на Зеленського тиснуть. Та, якщо він взявся бути президентом у такий час, то він має витримувати цей тиск. У нього — така посада. А якщо він на це не здатний — нехай виконає ще одну свою перевиборчу обіцянку і йде геть.

Так що глобальні процеси тривають незалежно від наших можновладців. Німеччина капітулює. Старі правила глобального обміну змінять на нові. Вони стануть результатом домовленості між Німеччиною та США з повним домінуванням останніх. У Німеччини не залишилося аргументів. Меркель намагається викрутити руки Зеленському і використати поступливість України на переговорах із США. Не заради Росії, не для того, щоб віддати Путіну Донбас. Вона хоче вкинути це в якості розмінної монети при домовленості з американцями по системі глобального обміну. Німеччина намагається виторгувати собі бодай дещицю вигоди. Чхати вона хотіла і на Путіна, і на Зеленського. Це — стосовно візиту президента до Меркель.

— А щодо тексту Путіна? Це — примітивна писанина, побудована на заїжджених штампах.

— Устати, суд іде! Зараз відбувається суд над Росією — імперією Зла. Підсудний має останнє слово. Йому треба покаятися і сподіватися на милість суддів. Або сказати: «Я — не винний, а ви — всі козли» і гордо загинути, залишаючи нащадкам образ «незламного фюрера». Але Путін пішов шляхом тяв-тяв-тяв. Він намагається виправдовуватися, коли все і так зрозуміло. Він поводиться у стилі: «Чому ти відібрав цукерку у маленької дитини?» — «Та вона ж мала бути моєю. Коли ділили солодощі, цій дитині дали 1, а мені — 10. А я хотів всі одинадцять. Тому я зробив усе правильно. І ви всі маєте визнати, що я мав на це право!» Ми чуємо тяв-тяв-тяв, замість аргументів. Тим часом, суд слухає усе та дивиться на його поведінку. Путін обрав найгірший варіант виправдальної промови. «Тяв-тяв-тяв» — стали останніми словами засудженого. Наразі суд готується до винесення вироку.

Що ж стосується, Авакова — сиплеться усе. За великим рахунком, мені недуже цікаво, чи то щури біжать з корабля під назвою «Адміністрація Зеленського пацюки», чи то готується проект її повного заміщення, чи то це — різкий порух самого Зеленського, який боїться бодай якихось самостійних фігур. Усе це немає значення.

— До Авакова можна ставитися, як у тій кричалці: «Путін — Ху*ло! Зеля — С*икло! Аваков — чорт!» Утім, варто визнати, що колишній міністр внутрішніх справ був таки потужною фігурою.

— Він зробив дві важливі речі. У нас окрім «ДНР» і «ЛНР» мало бути ще «ХНР». Саме завдяки зусиллям Акакова ми не маємо Харківської Народної Республіки. На другу річ чомусь ніхто не звертає уваги. 7 років Україна знаходиться у стані війни. За цих обставин Україна могла б вже давно бути перенасичена зброєю з лінії фронту. Та цього немає. Зброя не гуляє вільно Одесою, чи Львовом. Безумовно, незаконний обіг є. Та рівень його настільки низький, що життя простих українців залишається спокійним. Хоча, Росія робила все можливе, аби розповзлася зброя по всій Україні, а з нею — і насильство. Те, що цього не сталося — заслуга Авакова. Тому, я знімаю перед ним капелюха. Честь йому за це і хвала. Хоча, зрозуміло, це йому не індульгенція.

— Що буде далі?

-На загальному тлі йде хвиля, яка змете і Росію, і Німеччину та розтрощить у існуючому вигляді Європейський Союз та його «Зону вільної торгівлі». І коли вона мине — Європою буде нова конструкція. Україна буде дуже важливою її частиною. А поки Україна — поле бою. Нагадаю цитату з книги Збігнєва Бжезінського «Великої шахівниці»: у Європи є хребет стабільності: Франція, Німеччина, Польща та Україна. Там, де було нестабільно — стане стабільно, а де було стабільно, може стати нестабільно. От тепер і думайте.