Олександр Новохатський: Україна, де-факто, відкрита для розвідувальних та диверсійно-підривних спільнот. Усі, кому треба, вже тут давно

Нещодавно, голову «Білоруського дому» Віталія Шишова знайшли повішеним у одному з парків української столиці. Поліція вже відкрила провадження за статтею 115 кримінального Кодексу України. За найбільш ймовірну версію смерті Віталія, правоохоронці вважають умисне вбивство. На обличчі чоловік мав подряпини, а висота гілки, де висіло тіло, не відповідала зросту загиблого.

Найімовірніше за все, замовників смерті Віталія варто шукати серед владної верхівки Білорусі. Її найманці скоїли злочин і непомітно загубилися серед мільйонного населення Києва. Сам факт вбивства може наштовхнути на мінорні висновки. Україна є повністю беззахисною перед діяльністю іноземних спецслужб. Чому так відбувається, i-ua.tv розповів політолог Олександр Новохатський.

— Перше, що спало на думку, коли я дізналася про смерть Віталія Шишова — абсолютно вільне почування в Україні іноземних спецслужб. Принаймні, вони змогли, без жодних проблем реалізувати задуманий злочин.

— Я присвятив системі забезпечення правопорядку 15 тривалих років свого життя. Мої посади потребували досконалого знання методології встановлення контррозвідувального режиму і систем контртерору задля безпеки. Я, за службовими функціями, був носієм матриці нашої української державності. Те, що ви сказали, відбилося на моїй душі розпеченим залізом.

Адже, основа безпеки будь-якої людської спільноти — це контррозвідувальний режим. Що він собою передбачає? Безпекові інституційні структури мають володіти інформацією, про те, що відбувається в країні в режимі он-лайн. Іншими словами — досконально володіти інформацією хто заїздить, хто виїздить, хто від кого залежить, і хто чим займався раніше та вироблення моделі прогнозу подій.

Утім, до цих надзвичайно складних питань, у нас відносяться дуже легковажно. Ми дійсно відкриті для будь-яких розвідувальних та диверсійно-підривних спільнот. У нас не забезпечується контррозвідувальний режим у тому достатньому обсязі, який би дозволив почуватись у безпеці. Іще хочу додати, що безпека простору співжиття — це не зовсім поліцейська робота. А саме на поліцію, останнім часом намагаються покласти цю функцію.

— Чому так сталося? Через корупцію?

— За контррозвідувальний режим в Україні мала б відповідати Служба безпеки. Саме її фахівці вивчають людей, які перетинають український кордон та іноземців, що знаходяться на наших теренах. Вони визначають, звідкіля ці особи і що за мета «крутиться в їх головах». Утім, в об’ємі, необхідному для стану безпеки така робота не ведеться. Усе через недолуге реформування та надзвичайно легковажне ставлення керівників спецслужби до цього питання.

І тут головна біда не корупція. Обличчя нашого лиха — це недостача професіоналізму. На жаль, можновладцям вся контррозвідка стала до лампочки. Натомість, вони зовсім не проти втягнути фахівців до своїх ігор. Власне кажучи, на цьому, всій контррозвідці приходить кінець. Варто використати інструменти вивчення і бекграунду і сутності людей у меркантильних інтересах особи, чи партії — і на режимі забезпечення безпеки можна поставити крапку. Ми недужі вже більше 20-ти років. Хвороба називається привласнення посадовими особами розвідувальних органів та спеціальних служб з метою отримання особистої вигоди.

— І що ми отримали в результаті?

— Наша територія стала прозорою для відверто ворожих спільнот. Я переконаний на всі 100%, що вітчизняні безпекові органи, на сьогоднішній день, не приділяють російськім спецслужбам в Україні належної уваги. І це — попри наше так зване спільне минуле. Попри нашу участь у проекті, під назвою СРСР. Вже минуло майже 30 років від дня його смерті, але українські органи так і не стали українськми, не відпрацювали як належить «старі адреси, явки та паролі», не провели розмови з людьми, причетними до формування диверсійних осередків на випадок війни (фахівці знають, про що я). Шкода. Ці люди, яких готували ще в радянські часи для спеціальних завдань, могли би бути для нас дуже корисними.

У Радянському Союзі існувала практика формування умовних «партизанських загонів» ще до нападу «ймовірного супротивника». Усі генерали готуються до минулих війн. А ось радянські — до нападу противника на європейську частину Радянського Союзу. Саме тому, було створено мережу, на яку можна спиратися у випадку окупації території супротивником. У мирний час сформували бойові групи та створили приховані схрони зі зброєю, отруйними речовинами та іншими засобами диверсійної роботи. Навчали людей, які не могли «спалитися». Їх захищали добре продумані легенди.

Свого часу, в ході роботи ми стикались із такими законспірованими групами, але докорінної їх розробки ніхто не проводив. Не було наказу цим займатись. Усі старі КДБістські «закладки» дихають в Україні на повні груди. Ці люди можуть використовуватися ФСБ, ГУР та іншими підрозділами російської розвідки. І це — дуже небезпечно. Адже, підривна діяльність Російської Федерації на теренах України є однією з основ знищення нашої незалежності та державності.

— Як вийти з цієї ситуації?

— А пам’ятаєте вбивство Дениса Вороненкова? А викрадення турецькими спецслужбами власних опозиціонерів з території України? Мені відомі сотні випадків, коли українські контррозвідники граються у незрозумілі ігри, замість того, щоб виконувати свою роботу. Чого лише варте викрадення одіозного Чауса? Тільки подивіться, що коїться!

Структури, які б мали займатися безпекою, виконують замовлення від тимчасових посадовців. Саме так! Вам не почулося! Ми маємо тимчасових президента та міністрів. Постійними у нас є хіба, що олігархи (сміється — ред.). Наразі, в нас відбувається руйнація матриці стосунків. Матриці ототожнення посадової особи із державою. Кожен оперативний працівник, чи підрозділ — це функціональний Інститут державності, який щохвилини робить зважування події на предмет відповідності матриці державності. Порівнює події та явища із власним сприйняттям-розумінням закону.

— Що Ви маєте на увазі?

— Кожен співробітник, який має професійний обов’язок «охороняти спосіб життя», постійно зважує події навколо нього, на предмет відповідності до його персонального життя за цими законами та правилами спільного життя в одній країні-державі. Це майже, як у нашому суспільстві робить суддя. Тільки, на відміну від служителів Феміди, він не виносить публічних вироків. Утім, від роботи оперативного працівника спеціальної служби бувають дуже серйозні наслідки. Бо саме зважування, є причиною подальшого розвитку подій. А звідси — заведення справи, прокурорський нагляд, обмеження прав і свобод. Увімкнення активних механізмів режиму безпеки. Все починається з персоналії, яка зветься оперативний працівник.

На сьогоднішній день, ми втратили людей, які відчувають себе продовженням держави, закону і матриці українства. Українські спецслужбісти, останнім часом, не зовсім розуміють кому саме вони служать — кладуть своє життя та здоров’я. Ми не маємо чіткої-внятної матриці спільноти. Ми досі не можемо зформулювати, хто ми. Чому саме ми українці, чим відрізняємось від інших державних формацій? Хто наші вороги і чому? Така собі дезорієнтація моральних, етичних, правових та ідеологічних пріоритетів. Це неймовірно важливо для діяльності органу, який є носієм уявлення про чесноти людського простору, який охороняє.

Відповідно, люди з повноваженнями та інструментами силової, чи інформаційної компоненти, шукають хазяїв. Ними стають чиновники, олігархи, або навіть вони працюють самі на себе. І лише на цій ділянці шляху виникає фактор корупції. Утім, причиною втрати інтересу оперативних працівників до убезпечення власної спільноти є не вона.

Оперативники не відчувають зв’язку із простором державного утворення. Не завжди відчувають себе єдиною та неподільною частиною державного апарату та людського простору. Утім, вони мають повноваження та можливості і використовують їх для власного, незаконного збагачення.

Тому, правоохоронна система у галузі безпеки, потребує докорінного реформування. І не фахівцями з весільно-салонного, шутівського, чи парикмахерського розливу. Це неймовірно серйозний пласт роботи, на чолі якого мають стояти фахівці. Саме вони і лише вони, здатні убезпечити нашу спільноту від чужих розвідспільнот, терористів, диверсантів, недружніх намірів інших країн тощо.

У нас цього немає і близько! Попри те, що ми — українці не приймаємо «руський світ» і ведемо боротьбу за власне виживання, ми не можемо структурувати власні підрозділи безпеки. Це — нонсенс!

— Що зробити з нашими інструментами безпеки, аби вони стали дієвими?

— Будь-яка безпека, починаючи від особистої, закінчуючи державних структур, базується на збиранні, обробці та використанні інформації. Наші американські партнери мали досвід створення подібної спецслужби. Вона називається: «Румунська служба інформації». І на скільки мені відомо, росіяни, ще досі не знайшли, як працювати з цією структурою. Принаймні, я не зустрічав випадків, аби вони змогли до неї проникнути.

«Румунська служба інформації» діє за іншим принципом, який не характерний для пострадянського простору. Україна також може створити подібну організацію, яка б працювала з інформаційними потоками та структурами. Не обов’язково таку саму, як в румунів. Проте за принципами, які є принципово відмінними від російсько-КДБшних.

Щодо вбивств на нашій території опозиціонерів тоталітарних режимів, я більше схильний до версії, що до нас ніхто не приїздить. Усі виконавці та російські диверсанти уже тут, в Україні. Давно. Вони знаходяться під вивісками юридичних контор, організацій, банків, «конторок та контор», ФОПів і подібних утворень. Особливо, я б працював із монастирями та іншими «посольствами божими». Вони вже всі легалізовані і навіть можуть мати паспорт з тризубом. Наша задача — їх виявити та вивести на чисту воду. Однак методи, які ми успадкували від СРСР не дають нам цього зробити. Вороги сподіваються на нашу безпомічність. А умовні британо-американці, запроваджують проти них інший інструмент і «браття-росіяни», навіть не усвідомлюють, що він працює.

Україна мусить бути модерновою. В першу чергу, в усвідомленні своєї ідентичності, побудованої на ній державності і спеціального органу, який відповідає нашій ідентифікації. Але тут почнеться, бо ми можемо виступати своїм найбільшим ворогом. У нас є купа людей з ХІХ — ХХ століття, які не розуміють, навіщо інформаційні структури і для чого вони потрібні. Вони дуже сильно впливають на рішення, які приймаються для реструктуризації роботи безпекових підрозділів.

З іншого боку, ми маємо випускників умовної «київської школи економіки», які не розуміють своїх сьогоденних справ. У нас є голови комітетів з оборони та безпеки, які не усвідомлюють про що йде мова, починають робити мікс якихось законів і нормативних актів, отриманих від європейців разом з думками старих (і не дуже) генералів. Найгірше трапляється, коли цей мікс пишеться випадковим чином. Вони не усвідомлюють, що роблять. Усі ці новомодні агенції, з самого початку вступають в конфлікт зі старою системою, але вона погана не вся. Її просто треба розумно використовувати, додавши нові інструменти. Вбивства продовжуватимуться, допоки ми не зробимо головного. Не створимо НЕ-політичну, НЕ політизовану, спеціальну структуру, яка переслідує єдину мету — безпеку власного способу життя.

Ми постійно мавпуємо. Наші політичні лідери, ставши на одну хвилину царями гори, не несуть на собі відповідальності за безпеку українців, а дбають лише про себе. Вони не розуміють про що йдеться, бо вони відірвані від державних процесів. Вони не усвідомлюють своєї українськості. І це — найбільша біда. Вони не розуміють, що українськість, це унікальний набір параметрів. І для того, аби проявилася державна структура, де живуть люди з новою, протилежною до тоталітарної системи меті, їх більше, ніж достатньо.

Саме тому, ми і маємо повний провал у безпеці. Ми не розуміємо принципи дії. Це так само, якби ми мали машину для цвяхів, але хотіли тістечка. І замість того, щоб зробити тісто і придбати пічку, ми б переробляли машинку для цвяхів, під кондитерські вироби. Справа в тому, що машинка для цвяхів, у виробництві тістечок непридатна. Нам потрібний новий апарат, але не варто відмовлятися і від цвяхів. Те ж саме відбувається і в державі. І вина цьому — недолугі реформи.

— Якою має бути сучасна розвідка?

— Сьогодні, ефективні органи розвідки-контррозвідки, це не штірліци-кузнецови-вагнери, які звично застрягли в нашому колективному уявленні. В сучасних спеціальних службах можуть та повинні працювати найрізноманітніші люди із різноманітними зовнішніми образами. В них має бути лише один головний критерій — уміння користуватись найбільш смертоносним інструментом. Своїм людським мозком.

Я це все до того, що усі ці традиційні намагання «викорінити проституцію силами самих проституток», навіть на вчорашній день. Всі ці … наби-шмаби, йо-ка-ла-ме-не та а-бе-ве-ге-де із переставленими ліжками … до самісінької дупи.

Секретні служби потребують навіть не модернізації чи реструктуризації з демілітаризаціями-децентралізація та іншими пшиками.

Ці органи мають бути докорінно перезасновані під новітні методи спеціальної діяльності. Їх треба створювати з нуля під сучасні виклики та методи забезпечення безпеки. Але при цьому важливо не викидати на смітник все те «старе», що може ефективно працювати по нових пріоритетах, напрямках та завданнях. Людей, фахівців, навчених та дисциплінованих, спеціальним чином розвинутих і структурованих, із старої системи, категорично не можна позбуватись. Їх треба використовувати в новій системі, проте не на провідних ролях.

Ефективну службу безпеки мають сьогодні створювати зовсім інші спеціалісти. Які прекрасно та чітко розуміють всю осяжність цілей, завдань, методик, що саме треба вирішувати в першу чергу та які методи для нас є припустимими. Все решта — чиста механіка.

Ми можемо лише в одному випадку відірватись від руського міра. Створити нові-інші структури державного апарату, нові-інші структури управлінських механізмів, перейти на інший понятійний та етичний рівень розуміння себе. Застосувати Українство для структурування своєї країни. Лише так ми зможемо відбутись в просторі координат великого світу.