Юрій Смелянський: Криму дуже мало в інформаційному просторі України

Агресор глухи до будь-яких закликів.

Напередодні Дня Незалежності у Києві відбувся саміт «Кримська платформа». Учасники — делегати з 45 держав, представники країн НАТО та Європейського Союзу. Саміт відкрила співачка Джамала, а після дипломати думали, як звільнити Крим від російської окупації і повернути півострів в Україну. Офіційний Кремль настільки був незадоволений проведенням такої масштабної зустрічі, що запровадив санкції проти українського керманича міністерства закордонних справ Дмитра Кулеби і секретаря РНБО Олексія Данилова. У якості гостя на «Кримській платформі» побував експерт з питань окупованих територій Юрій Смелянський. Він розповів i-ua.tv, що відбувалося на саміті.

— Про що говорили на Кримській платформі? До яких дійшли висновків?

— Як, власне, і випливає з назви заходу «Кримська платформа», ми говорили про окупований Крим. Якщо під висновками розуміти прийняття підсумкових документів, то можна подивитися, а що викладено в Декларації «Кримської платформи». В черговий раз зафіксовано, що Крим - це Україна, і що міжнародне співтовариство не визнає спробу анексії Російською Федерацією українській території Кримського півострова. І це дійсно здорово! У черговий раз наші західні партнери, які взяли участь у саміті, підтвердили свою позицію в підтримці територіальної цілісності України і невизнання спроби анексії Кримського півострова Російською Федерацією.

У Декларації учасники засудили порушення норм Міжнародного гуманітарного права (права війни), які Російська Федерація як держава-окупант дозволяє собі робити на окупованій території Кримського півострова. Навряд чи знайдеться хоч одна норма права війни, яку не порушує у Криму Росія. Ось тільки Росія вважає, що норми Міжнародного гуманітарного права для неї не писані і виконувати вона їх не зобов’язана. У підтвердження своєї такої думки, в РФ затвердили позицію, що норми національного законодавства вище, ніж норми міжнародного права. І керівництво України, і керівництво держав наших західних партнерів про це прекрасно знають.

На форумі також засудили триваючу восьмий рік мілітаризацію Кримського півострова. Слід зазначити, що ця мілітаризація несе загрозу не тільки Україні та Азово-Чорноморського регіону в цілому. А й всієї території по колу в радіусі 2 500 кілометрів. Тобто, дальності польоту ракети, що несе ядерну боєголовку.

Ще засудили обмеження вільного судноплавства в Азовському і Чорному морях. Зміну демографії на окупованій території Криму через імміграційну політику щодо додаткового заселення Криму громадянами Російської Федерації.

Прийняті рішення відображені в Декларації наступним чином:

— Створити міжнародну «Кримську платформу» у вигляді консультативного та координаційного формату з метою мирного припинення окупації Криму.

— Продовжувати не визнавати анексію Кримського півострова Російською Федерацією.

— Розглянути застосування подальших політичних, дипломатичних та обмежувальних заходів по відношенню до Російської Федерації за умови, якщо це передбачено правовою системою кожного учасника «Кримської платформи».

— Протистояти новим викликам і гібридним загрозам.

— Повторно підтвердили зобов’язання рішуче протистояти будь-яким одностороннім спробам кинути виклик і змінити міжнародний порядок. Хотілося б сюди додати, що за фактом міжнародний порядок був змінений Російською Федерацією в Україні у 2014 році через окупацію території Кримського півострова і частини території Луганської та Донецької областей. У 2008 році через окупацію Російською Федерацією частини суверенної території Грузії. А ще війною в Сирії. І цей сумний перелік можна продовжувати. Тобто, виклик з боку Російської Федерації міжнародній спільноті вже кинутий неодноразово. А існуючий міжнародний порядок вже змінений.

— Закликати РФ виконувати свої зобов’язання як держави-окупанта відповідно до норм Міжнародного гуманітарного права. Сам заклик дуже і дуже правильний. Ось тільки один присутній нюанс. Після розпаду СРСР приблизно протягом 15 років Російська Федерація перебувала поза фокусом пильної уваги з боку західних спецслужб. Після розпаду Радянського в США було накладено вето на так звані «дослідження Росії». За ці 15 років перебування поза фокусом уваги дозволили Росії напрацювати і отримати великий обсяг компетенцій по використанню слабкостей Західної демократії в своїх інтересах, на свою користь.

За своєю глибинною суттю, існуючий рівень протистояння між РФ і Західною цивілізацією на всіх ділянках свого прояву — це протистояння різних моделей геополітики. А війна проти України — це лише один епізод цього протистояння.

Росія є прихильником традиційної моделі. Традиційна геополітика робить акцент на військово-політичну міць держави і домінуючу роль географічних чинників у захопленні чужих територій. Реалізуючи такий підхід, Росія окупує Крим, який їй потрібен виключно як військова база. Військова база, з якої РФ починає повністю контролювати Азовське та Чорне море. Загрожувати безпеці практично всій Європі, Північній Африці, державам Перської затоки і контролювати Україну. На думку кремлівського керівництва тим самим Росія повертає собі статус держави, з якою не можна не рахуватися і до думки якої не можна не прислухатися. Реалізуючи такий підхід, Росія окупує частину Донецької і Луганської областей.

На іншому полюсі протистояння нова і новітня моделі геополітики або гео-економіка та гео-філософія. Її прихильниками є більш розвинені держави Західної цивілізації. Гео-економіка робить акцент на економічній і технологічній могутності держави. А гео-філософія розглядає цивілізаційні відносини і трансформацію світового порядку, заснованого на уявленнях про множинність світів.

Образно, це протистояння можна проілюструвати на прикладі періоду Великих географічних відкриттів, коли, наприклад, ми допливли на черговий нововідкритий острів, капітан корабля орієнтується на парадигму цінності будь-якого людського життя, а місцеві аборигени на цінність мозку, серця або печінки опонента у якості їжі. З’ївши які, можна знайти нові компетенції. А будь-яка пропозиція вигідного економічного обміну для обох сторін аборигенами сприймається як запрошення на обід.

Проблема в тому, що таке осмислення дійсності не знайшло відображення в тексті Декларації. Наші західні партнери не готові приймати таку дійсність при якій вмовляння, заклики до агресора не мають ніякого сенсу і практичного продовження. Агресор до закликів глухий. Додам. Росія вважає, що Крим це вже невід’ємна частина території РФ і, відповідно: на цій території вона (РФ) не є окупантом.

Використовувати відповідні механізми ООН, Ради Європи, ОБСЄ і так далі для вирішення проблем, пов’язаних з окупацією. Це правильно. Ось тільки Російська Федерація, будучи постійним членом Ради Безпеки ООН має право вето. Щорічні резолюції з кримського питання які приймає ГА ООН неприємні Кремлю, але не вирішують проблему, а лише фіксують її існування, збільшення і підтверджують підтримку для України. А кількість держав, які голосують за резолюцію, щорічно зменшується.

— Розглядати можливість застосування інших механізмів, там, де це доцільно. Крім цього, передбачається продовження розмов про підтримку України і засудження Росії.

— Розглянути можливість підтримки економічних, інфраструктурних та екологічних проектів в регіонах, що межують з Кримом. Допомога це, у тому числі, інвестиції. Я не буду довго розмірковувати на цю тему, а пропоную цитату з інтерв’ю Президента Естонії Керсті Кальюлайд: «Я як президент Естонії багато займаюся економічною дипломатією. Тому я раджу своїм громадянам: торгуйте з Україною, але не інвестуйте туди. Тому що ви можете втратити інвестиції. І ми вже мали такі випадки, коли наші люди втрачали тут власність. І навіть коли мали рішення арбітражу на свою користь, так і не змогли повернути своє майно. І тому я не можу порадити естонцям інвестувати в Україну».

— А ще закликати Російську Федерацію приєднатися до діалогу про долю Криму.

В якості підсумку, у черговий раз заявили про готовність допомагати Україні відновлювати свою територіальну цілісність. Це здорово і дуже б хотілося, щоб час і національні інтереси кожної держави-партнера не вплинуло негативно на цю позицію. Адже торгувати завжди вигідніше, ніж воювати. Так вважають наші західні партнери і вони мають рацію. Ось тільки керівництво Кремля вважає абсолютно по-іншому. Воно неодноразово заявляло, що тема Криму для них закрита. І в цьому контексті цілком доречно згадати одну приказку: «Добре слово та вінчестер набагато краще, ніж просто одне добре слово».

І ще один момент. Україні дійсно необхідна допомога. На жаль, ми поки ще бідна держава. А раз бідна — значить слабка. Але чекаючи допомоги українська влада продовжує вести політику, що веде до відокремлення і втрати західних партнерів. Чого тільки варті заяви про розворот вектора на Китай. Тобто, допомоги ми хочемо і в ній маємо потребу, але ось змінюватися, ставати зрозумілими для наших західних партнерів — бажання немає. У цьому контексті виникає ще одне питання: «Чи можна побудувати незалежну державу, якщо свої реалізовані рішення постійно звіряти по реакції зі своїм ворогом?» А адже це, на жаль, відбувається постійно.

— Що відбувається у окупованому Росією Криму? Чому про півострів так рідко говорять вітчизняні ЗМІ?

— Ви праві, Криму, перспектив півострова, оцінок, обговорення, обміну думками і так далі дуже мало в інформаційному просторі, як міжнародному, так і всередині українського. Не допустимо мало. В першу чергу з цієї причини, на мій погляд, так багато позитивних відгуків на минулий 23 серпня саміт «Кримська платформа». Саме з цієї причини будь-який захід, що проводиться для обговорення кримського питання — це вже позитив. Хороший позитив. Потрібний на восьмому році війни та окупації позитив.

Чому так відбувається? Залишається тільки журитися і обурюватися фактом того, що на восьмому році окупації Кримського півострова українська влада, включаючи відповідальні за кримське питання інститути державної влади відповідних пояснень суспільству, громадянам України, платникам податків не дають. З цієї причини можу висловити лише власну думку. Два приклади.

Кілька років тому, попереднє керівництво міністерства інформаційної політики розробляло Стратегію інформаційної реінтеграції Криму. У мене відбувався під час зустрічі обмін думками з розробниками з питання цієї Стратегії, і я висловлював великий скепсис перспектив її реалізації. Основний мій аргумент полягав у наступному. Інформаційна політика є допоміжним інструментом, (можна сказати — похідною) який супроводжує реалізацію конкретних рішень. З цієї причини розробляти будь-яку інформаційну стратегію необхідно в жорсткій прив’язці до реальних рішень, реальної реалізованої політиці. Якщо ми про Крим, то в прив’язці до Стратегії деокупації та реінтеграції Криму. Якщо такий Стратегії немає, то будь-яка інформаційна стратегія фікція. Хибна реальність. На жаль. Політика по відношенню до окупованій території Кримського півострова продовжує поки що залишатися в моделі «створення хибних реальностей». Ну, а Стратегія інформаційної реінтеграції Криму була затверджена владою. Ось тільки супроводжувати залишається лише хибні реальності. І ми сьогодні констатуємо, що Криму в інформаційному просторі України дуже мало. Відповідно, і в інформаційному просторі інших держав.

Інший приклад. Приблизно два роки тому, у 2019 році, у мене був діалог з одним українським чиновником. Ми обговорювали питання інформаційної присутності Криму в інформаційному просторі України. Я запропонував один ефективний, на мій погляд, інструмент забезпечення присутності кримського питання в інформаційному просторі. Один раз на місяць (мінімум) президент України виходить перед журналістами на брифінг по якомусь конкретному кримському питанню. На 10−20 хвилин. По-перше, тим самим демонструється, що для влади кримське питання дійсно стоїть на порядку денному. По-друге, протягом певного часу ЗМІ та експертне співтовариство обговорює тези брифінгу. Відповідно, Крим присутній в інформаційному просторі. Тепер давайте додамо сюди запрошення на брифінг для акредитованих західних журналістів та брифінги профільних міністрів, депутатів. Постійна присутність в інформаційному просторі для Криму забезпечена. Один нюанс. Це працює, коли Кримом дійсно влада займається щодня.

У реальності, повторюся, ми говоримо сьогодні про відсутність кримського питання в інформаційній порядку денному в Україні. Я маю на увазі на постійній основі, а не до певної дати, яка встановлена владою.

Інша частина Вашого питання стосувалася ситуації в Криму на сьогоднішній день. Якщо сформулювати коротко. Кремль продовжує проводити політику колонізації Кримського півострова. Єдино що послідовно розвивається і зміцнюється в окупованому Криму — це окупаційна військова база. Для основної маси жителів Криму — громадян України, мова про них, так як в Криму вже додалося приблизно 1 000 000 російських іммігрантів, ситуація з якістю життя розвивається від поганого до ще гіршого. Це і питання можливості реалізації своїх цивільних прав і свобод, вартості життя, робочих місць, споживчих можливостей і так далі. У Криму окупанти ліквідували довоєнну регіональну економічну модель і створили нову, регіональну колонізаційну, в якій місцевий житель є вторинним. Первинними є російські емігранти.

— Насмілюся поставити наболіле і банальне питання. Як нам повернути Крим з лап Орди?

— Універсальних рецептів не існує. Як мінімум з тієї причини, що міжнародна ситуація, ситуація в РФ, та й в Україні також змінюється дуже швидко. Світ стає все більш і більш динамічним. Утім, я перерахую обов’язкові умови:

— Бути готовими повертати територію Кримського півострова в будь-який доступний спосіб.

— Бути готовими деокупувати територію Криму. Деокупація — це складне, різноманітне рішення. Деокупація — це складний процес. Для України деокупація — це припинення режиму тимчасової окупації території та окремих адміністративно-територіальних одиниць України. Включаючи і територію Кримського півострова. Тобто, факт деокупації — це коли підрозділи збройних сил України та військово-морського флоту розміщуються на звільненій від присутності російських збройних сил території Кримського півострова, забезпечують, тим самим, захист державного кордону України в цьому регіоні і повернення (поширення) правового поля України на кримську землю. Іншими словами, деокупація — це військова операція, яка може проходити з різним ступенем інтенсивності бойових зіткнень з ворогом. Від «0» до більш високих показників за шкалою інтенсивності.

Якщо виходити з такого розуміння питання, то «мирної деокупації» бути не може. Військова операція може пройти з інтенсивністю бойових зіткнень на рівні «0». В цьому випадку деокупацію можна вважати мирною. Але це все одно військова операція. На жаль, в ході «Кримської платформи» риторика продовжувала крутитися в парадигмі «мирної деокупації» з акцентом на те, що в ході переговорів і переконань Російська Федерація добровільно прийме рішення покинути окуповану територію Криму. За висловлену думку, одним російським опозиціонером до нинішньої влади РФ, «головним агентом держави (в РФ — авт.) стала брехня». У такій ситуації, при прийнятому кремлівським керівництвом рішенні про переведення російської економіки на військові рейки (що знайшло відображення в Стратегії національної безпеки РФ) наївно розраховувати на добровільність від РФ щодо відмови від своєї агресивної політики. Сподіватися на мирне вирішення питання — самообман.

Всі дії контексту економічної війни і інформаційної війни мають завдання послабити противника до рівня нульового опору через деморалізацію та нестачу ресурсів для активного опору. Надія на «вікно можливостей» в питанні деокупації Кримського півострова має перспективу бути реалізованою лише в умовах готовності до виникнення цього самого «вікна можливостей». На жаль, активної підготовки в цьому напрямку також в Україні не спостерігається. Ми дуже сильно відстаємо. У тому числі, в питанні осмислення і підготовки до реалізації завдань реінтеграції півострова. Заяви про те, що ми це зробимо були доречні в 2014 — 2015 роках. Сьогодні вже має йти обговорення досягнутих проміжних результатів процесу реінтеграції. Оцінка допущених помилок і формування шляхів їх виправлення. Обговорення коригування тактичних дій в питанні реінтеграції. Нічого цього немає.

Очікувалося і хотілося, щоб Кримська платформа по своїй змістовній частині показала, що у 2021 році влада осмислила весь минулий період окупації Кримського півострова (сім з половиною років), як частину або елемент війни, яку Росія веде проти України. Провела роботу над помилками і була готова формувати реальну послідовну політику по відношенню до Криму, а не створювати чергові «хибни реальності». На жаль, цього також поки не прозвучало.

— Бути готовими реінтегрувати територію Криму.

Під реінтеграцією слід розуміти відновлення або повернення в правове, економічне, ідеологічне, культурне, адміністративне та інше поле України. В даному контексті під ідеологічним полем ми маємо на увазі ідеологію єдиної української державності, єдиної полі-національної та полі-конфесійної української політичної нації. В тому числі, реінтеграція — це повернення Криму в єдиний освітній простір з урахуванням регіональних особливостей території. Єдиний культурний простір у всьому своєму різноманітті. Єдиний адміністративний простір — як факт відновлення визнаних міжнародним співтовариством державних кордонів. Враховувати інші елементи єдиного державного простору держави Україна у які буде потрібно реінтегрувати як територію Кримського півострова, так і його мешканців-громадян України.

Тривалість процесів реінтеграції буде залежати від розуміння стратегічних цілей реінтеграції. На мій погляд, кінцева стратегічна мета реінтеграції, яка є вагомою гарантією не повторення біди яка спіткала Україну, є зміна свідомості жителів деокупованого Криму. Власне кажучи, як і жителів деокупованої території ОРДЛО. Додам. Це, певною мірою, стосується і свідомості жителів контрольованої території України. У цьому контексті слід розуміти, що позитивний процес зміни свідомості людей відбувається виключно в умовах соціально-економічної стабільності та соціально-економічного благополуччя (мінімальна умова — відчувається процес формування соціально-економічного благополуччя для основної маси громадян держави, яка сьогодні є пригніченою). Якщо брати за основу таку стратегічну мету, то це дуже тривалий за часом процес. Може зайняти до 75 років, на мій погляд. З осмисленням цього, на жаль, в української влади також дуже великі проблеми.

Потрібно постійно демонструвати таку готовність, послідовно працювати над створенням умов майбутньої деокупації, розробити і реалізовувати зрозумілу і послідовну політику реінтеграції. Як узагальнення — це домашня робота для України. І якщо повернутися до розмови про те, що відбувалося на саміті «Кримська платформа» в контексті згаданих питань деокупації та реінтеграції як стратегічних цілей. Слід зазначити наступне.

Захід вийшов масштабним. Яскрава зовнішня картинка, яка створює відчуття досягнутої перемоги. В цілому перше сприйняття можна сформулювати наступним чином: «фасадна частина Кримської платформи яскрава, урочиста, зовні приваблива, святкова, а тому не може не породжувати позитивне сприйняття». В умовах восьмого року війни і окупації частини суверенної території України такий позитив необхідний. Але.

Крім «фасадної частини» завжди існує «внутрішня обробка» — це наповнення, смисли, що формуються, цілі і тактика досягнення цілей. Поки що з цим проблема. Українська влада за сім з половиною років окупації Кримського півострова так і не захотіла зрозуміти, що, в першу чергу, деокупація та реінтеграція Криму (як і всієї іншої території України) завдання для України. Власні повноваження і обов’язки України. Це небажання сприймати дійсність призводить до того, що наші західні партнери восьмий рік пояснюють української влади, що деокупація Криму справа самої України. І в рішенні цього питання наші партнери готові Україні допомагати. Акцент на «допомагати». Саме акцент «допомагати» синхронно лунав практично у всіх виступах іноземних гостей саміту.

А представники української влади продовжують риторику про необхідність нам допомагати з акцентом на «зробіть замість нас». Демонструючи тим самим, що урок українська влада так і не вивчила, осмислення дійсності не відбулося. На жаль. З цієї причини заяву від представника державної влади про неможливість повноцінно використовувати деякі міжнародні інструменти правового впливу на державу-агресора РФ у зв’язку з тим, що ці інструменти не адаптовані до українського законодавства звучать дико. Адже адаптація і використання всіх можливих інструментів для досягнення стратегічної мети — відновлення територіальної цілісності України — повноваження і обов’язок державної влади. Громадянське суспільство, експертне співтовариство може лише допомагати владі в цьому питанні.

І ось тут виникає ще один, на мій погляд, негативний момент «Кримської платформи». Панелі експертного обговорення — це варіант «Каа танцює перед бандерлогами». Місця для висловлювання публічної думки українських експертів на кримське питання не було. Тільки кулуари. А українським експертам є що сказати. Наші західні партнери і представники української влади розповідали нам як нам жити. Кожен про своє. Був хор представників західних держав-партнерів і невеликий хор представників української влади. Ноти у кожного різні за винятком останніх акордів — «Крим — це Україна. А Україна — це Крим».

Це помилка, яка, можливо, породжена черговим варіантом від влади в своїй «визвольної одно осібності». Тобто, до нас в цьому питанні нічого не було і ось ми починаємо з «чистого аркуша», а наші західні партнери допоможуть нам визначитися в який бік рухатися.

Сьогодні військовослужбовці ЗСУ, які пройшли горнило україно-російської війни, мають унікальний досвід ведення бойових дій проти регулярних збройних сил іншої держави. Такого досвіду немає у військовослужбовців держав-партнерів. Причина проста, останнім часом збройні сили держав-партнерів брали участь, в основному, в миротворчих операціях. Це інший досвід. Цим досвідом цінні наші військовослужбовці. Теж саме можна проектувати на українських експертів, які з 2014 року займалися осмисленням і розробкою пропозицій з питань деокупації та реінтеграції захоплених українських територій Російською Федерацією. Підтвердженням висловленої думки є розмови в кулуарах саміту.

— Чи є вже якась реакція, або бодай результати Кримської платформи?

— Це дивлячись що вважати результатом. Можна віднести до результатів прийняття закону про скасування закону про СЕЗ в Криму і закону про корінні народи. Можна вважати результатом прийняття підсумкового документа на «Кримської платформі». Озираючись на деякі заяви, що йдуть від української влади результат — це окремі негативні заяви від Російської Федерації з питання проведення саміту «Кримська платформа». Або відкриття київського офісу постійного представництва президента України в Автономній республіки Крим в якості офісу «Кримської платформи».

Поки «Кримська платформа» — це як оголошення про намір побратися. Торжество відбулося, а ось чи буде весілля ще не зрозуміло. Немає гарантії, що при зміні влади не з’явиться якогось нового погляду на ситуацію і долю Криму. Або не з’явиться якийсь новий погляд на питання у діючий влади.

«Злі язики» стверджують, що один з тез підсумкової доповіді про візит в Україну і участі у «Кримській платформі» від міністра енергетики США звучить наступним чином: «Там нема з ким і нема про що говорити». До речі, громадяни США шанобливо відгукуються про діяльність свого міністра енергетики.

На мій погляд, існує два основних напрямки розвитку подій після саміту «Кримська платформа». Перший, небажаний, варіант. Буде реалізована формула «фасаду», і в такому варіанті не варто чекати позитивних результатів в стратегічній перспективі. Формула «Яскравого фасаду» без відповідної «внутрішньої обробки» не передбачає ні деокупацію, ні реінтеграцію території Кримського півострова. «Яскравий фасад» передбачає, у тому числі надію на виключно «мирну деокупацію». Тобто на те, чого в природі не існує. Можна радіти яскравості «фарб фасаду» якийсь час, отримувати бажані оплески, поки дощі реальності життя не змиють цю «яскраву фарбу радості». Заяви про віддалену перспективу вирішення кримської проблеми в такому варіанті розвитку подій також вельми до речі.

Другий, бажаний, варіант. Минулий день саміту «Кримської платформи» стане поворотним моментом в питанні формування прозорої, однозначної та послідовної державної політики по відношенню до тимчасово окупованій території Кримського півострова. Політики, яка буде готувати умови майбутньої деокупації півострова і, одночасно, почне процес реінтеграції півострова як невід’ємної частини єдиного українського простору.

Тривалість процесів реінтеграції буде залежати від розуміння стратегічних цілей реінтеграції. На мій погляд, кінцева стратегічна мета реінтеграції, яка є вагомою гарантією не повторення біди яка спіткала Україну, є зміна свідомості жителів деокупованого Криму. Власне кажучи, як і жителів деокупованої території ОРДЛО. Додам. Це, певною мірою, стосується і свідомості жителів контрольованої території України. У цьому контексті слід розуміти, що позитивний процес зміни свідомості людей відбувається виключно в умовах соціально-економічної стабільності та соціально-економічного благополуччя (мінімальна умова — відчувається процес формування соціально-економічного благополуччя основної, яка пригнічує, маси громадян держави). Якщо брати за основу таку стратегічну мету, то це дуже тривалий за часом процес. Може зайняти до 75 років, на мій погляд. З осмисленням цього, на жаль, в української влади також дуже великі проблеми.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Юрій Смелянський: Криму дуже мало в інформаційному просторі України