Олена Скоморощенко: Останньому дню голосування в Держдуму присвячується

Сьогодні в Російській Федерації завершуються вибори до тамтешнього парламенту — до Державної Думи. Голосування тривало три дні, що з загальної точки зору — нонсенс. А електронне взагалі порушує принципи таємничості та свободи волі. На думку, філософа Олена Скоморощенко, ці вибори мають історичний характер не тільки для РФ, але і для нас.

— Чого нам очікувати після парламентських виборів у Росії? Путін дійсно хоче повномасштабної війни? Чи можливо, нам варто констатувати розпад Імперії Зла?

— Почнемо з того, що нам перш за все потрібно завжди усвідомлювати, що ми в цьому питанні дуже упереджені. Ми тут за визначенням — не об’єктивні. Тому потрібно завжди враховувати це, щоб не стати жертвою власної пропаганди. Існування Росії, як імперії, що прагне експансії, зачіпає наше буття. Тому, ми — українці хочемо, щоб вона якомога швидше розпалася і відійшла в минуле. Весь час ми реагували емоційно і цим самим тільки підкріплювали власне безсилля. Утім, зараз в Росії та довкола неї розгортаються зовсім інші події. Я би їх охарактеризувала, як аналог минулорічних подій в Білорусі. Така собі, Білорусь-2.

— Що Ви маєте на увазі?

8 серпня, 2020 року, в Білорусі теж відбулися вибори. Тоді я зателефонувала своїм тамтешнім друзям і спробувала їх попередити, що їх чекає вельми драматична картина майбутнього. Звісно ж, вони мені не повірили. Та оскільки вони — ввічливі люди, нічого мені не стали казати. Зараз Білорусь переживає свій Апокаліпсис. Тому, ми можемо прогнозувати хід майбутніх подій в Росії на основі вже існуючого білоруського досвіду.

Що відбувається зараз? У п’ятницю, 17 вересня формально стартувало триденне голосування за кандидатів до Державної Думи РФ. Насправді — це спусковий гачок для зовсім інших і вельми неочікуваних процесів. Запуск керованого не з РФ хаосу. Можна сказати, відбувається відкриття однієї з останніх консервних банок глобального світу — Російської Федерації. Розпочався процес її демонтажу. І так відбувається не тому, що це — мрія українців. Просто підійшла до завершення чергова Світова війна, і починає проявлятися нова світова архітектура. А вона не передбачає існування РФ у нинішньої вигляді. Від п’ятниці почалися карколомні зміни, масштаби яких затьмарюють найсміливішу уяву. А зміни — досить амбівалентна річ. Люди не люблять і не хочуть в них вірити. Наприклад, усі звикли, що є Путін і його Російська Федерація, а тому, нам здається, що так буде завжди і вічно, як колись ми думали про СРСР. Реакцією на іншу точку зору, у кращому випадку, будуть круглі очі та великий подив.

Утім, я беруся стверджувати, що відсьогодні Російська Федерація припинила своє існування, оскільки процес її знебуття уже запущено. Хоча, чесно кажучи, це сталося у четвер. Відтоді, як Європейський парламент прийняв рішення про невизнання легітимності її парламентських виборів.

— Як це буде відбуватися?

— Принагідно зауважу, що рідко в якій країні вибори тривають три дні. Мабуть, для цього треба бути занадто особливими (іронізує). Офіційне пояснення цього пов’язане з Ковідом, але ми, як іще трохи пострадянські люди, розуміємо справжню причину — за три дні легше намалювати потрібний результат. Напередодні російського волевиявлення, Європарламент заявив, що не збирається його визнавати. Тому, вже можна сказати, яке майбутнє очікує на РФ.

На ранок понеділка попередні результати виборів будуть оприлюднені. Голова їхнього центрвиборчкому Елла Памфілова проголосить, що вибори відбулися, назве відсоток явки та оголосить попередні результати. А далі почнеться. З усіх міжнародних інституцій надійде реакція, яка зводиться до формули: «Ми вважаємо ваші вибори нелегітимними і не визнаємо їх результати. А отже ми не визнаємо владу РФ». А що таке РФ без влади? Це — нонсенс! Це те, що не може існувати…

Потім близько місяця триватиме безнадійна боротьба і намагання утримати уже недійсну попередню легітимність, яка зводилася до того, що є Російська Федерація та Путін, як Лєнін «всегда живой». А тепер виявиться, що «царь не настоящий»!

Не встигне завершитися перший етап цього процесу, як почнеться другий. На старті він буде непомітним для очей публіки. Оскільки більше немає ні, Путіна, ні його РФ, розпочнеться боротьба за «кермо нової Росії».

До речі, як відомо, цар уже самоусунувся і сховався у дабл-бункері, тобто у ще бункернішому, ніж попередній бункер (зрозумій, хто може!). І якщо Лукашенко бігав з автоматом, то Путін так не бігатиме. Взагалі, схоже, що йому все уже байдуже, все набридло і втомлює. І єдине, що його хвилює — відеоролік того, як скінчив Каддафі…

Отже, приблизно через місяць після виборів всі побачать війну на смерть представників різних груп центральної еліти РФ, хоча розпочнеться вона прямо сьогодні увечері. Хоча, заявка на міжусобиці вже зроблено, що видно із загибелі близького друга і багаторічного очільника охорони Путіна, а донедавна міністра надзвичайних ситуацій Зінічєва. Російська верхівка вбиватиме одне одного, не озираючись ні на що, ні на які обмеження та норми пристойності. Таким буде другий етап. Вбивства і запеклу жорстокість довго приховувати нереально. Тому, дуже швидко вони стануть надбанням всього світу.

На початку третього етапу, «брати-росіяни» зрозуміють, що в них більше немає центру. Він просто відсутній, бо зайнятий міжусобною війною за владу. І Путіна, як уособлення РФ, теж немає. Це стане дивиною навіть для нас, а уявіть собі, що це означатиме для середньостатистичних росіян? Для бабусь, які порпаються на смітниках, дякуючи Путіну за те, що він їх захищає від США? Ми навіть не можемо уявити масштаби їхньої екзистенційної катастрофи. Кажуть, 30 тисяч берлінців покінчили життя самогубством, коли дізналися про самогубство Гітлера.

Рано, чи пізно, хтось з ворогуючих еліт отримає перевагу і почне її легітимізувати. Та все одно, це не дасть повернення до старого статусу-кво, як Путіну не вдалося відновити СРСР. Це буде лише епізод війни за владу в Росії. Бо поки на горі йтиме війна за владу, почнеться етап номер три. Регіональні еліти нарешті усвідомлять свою свободу від центру та Путіна за відсутності таких.

Вони побачать, що тепер верхи зайняті собою і зараз не відволікатимуться на них. Відповідно, стане очевидно, що це — найкраща нагода нарешті звільнитися від неприроднього і, головне, — невигідного їм існування у цій також неприродній унітарній федерації.

Тим більше, що Татарстан, Бурятія, чи Хабаровський край, який майже два роки поспіль намагається захистити свого губернатора Фургала, потроху вже сформували свою власну самість. І до такого висновку прийдуть не тільки регіональні еліти згаданих суб’єктів імперії, а, гадаю, всіх її суб’єктів. Варто цим регіональним елітам побачити волю — вони робитимуть усе, щоб здобути свій суверенітет. Суб’єкти федерації оголошуватимуть свою незалежність, бо їх регіональні еліти захочуть бути національними і незалежними від Москви. За принципом вже проголошеного гасла: «Покажем Москве Сибирь!».

— Етапи триватимуть довго?

-На перший етап, я думаю знадобиться днів тридцять. Він буде першим і тому шокуючим та вражаючим уяву, тому його інерція протриває так довго. Бо усвідомлення вимагає часу і в Росії і за її межами. Другий етап, коли розпочнеться боротьба за важелі управління і оволодіння імперськими інституціями, почнеться відразу з понеділка, а «достоянием общественности» стане десь у листопаді. Третьому етапу я би дала назву «Смутні часи». Уперше такий період трапився на території нинішньої РФ під час Семибоярщини, за Лжедмитрія, вдруге — в 1917 році. А зараз розпочнеться утретє. Росія могла пережити чергові «Смутні часи» у 90-х роках. За те, що цього тоді не сталося, їм треба подякувати Борису Єльцину, який зіграв роль амортизатора, відмовившись від Імперії в колишніх кордонах і плавно перевівши ситуацію до нинішнього статусу-кво, що і закріпили у Біловезьких угодах.

Зараз цього не станеться, тому що амортизаторів в Росії не залишилося. Будь-які альтернативи безпощадно зачищалися і тому все буде максимально жорстко. Росіяни самі знищили запобіжники. До того ж у них власна національна традиція неможливості опозиції тепер доведена до краю. Опозиції у цивілізованих країнах є частиною функціонуючих інституцій і не дає ситуації вийти геть з-під контролю і перетворитися на хаос. Сьогодні у Росії все зачищено до хірургічної стерильності. Пам’ятаєте, як перед виборами вони змусили Google та Apple видалити навіть додаток «Навальний», через його інструкцію про «розумне голосування»? Відбулася повна стерилізація. І тепер вона відіграє свою шкідливу роль, адже конструкція стала максимально жорсткою і крихкою. Я росіянам не заздрю. Усе відбудеться відповідно до їхньої національної традиції, тієї самої, що носить унікальне ім’я, яке не перекладається на жодну мову в світі. Її звати «бєзпрідєл».

Правлячі еліти втратять будь-який контроль за ситуацією. Усе носитиме характер кошмарної стихії, найжорстокішої з усіх можливих. А тотім той, хто переможе всіх конкурентів виявить, що годувати народ нема чим. Саме тоді прийде четвертий етап. Він, нарешті, торкнеться всіх і кожного. У першу чергу, простих людей. Вони зрозуміють, що в них немає не тільки царя, а взагалі більше нічого нема.

За офіційними даними, у Російській Федерації мешкає близько 160 мільйонів. За всі тридцять років після розпаду СРСР, вона спромоглася створити економіку, яка виробляє тільки нафту і газ. А на виробництві нафти та газу задіяні за самими перебільшеними підрахунками пів мільйона людей. А куди дівати інші 159, 5 мільйонів? Їм теж потрібен хліб! Досі їх годував Путін в межах суспільного договору між ним і народом Росії: «ти — годуєш, ми — лояльні». Але в умовах міжнародної ізоляції, коли в тебе не купують нафту і газ та не продають їжу…

Що робити з людьми, які від природи не заточені на працю? Адже орда не працює. Вона лише займається експансією і захопленням чужого добра. Катастрофічне розчарування і відчай очікує геть усіх. Люди усвідомлять, що вони кинуті напризволяще. Навіть бабусі з-під сміттєвих баків. Вони зрозуміють, що Путіна немає і їжу їм тепер треба добувати самим. А оскільки вони не вміють її виробляти, що вони робитимуть? Подадуться на її пошуки та відбирання. І задайте собі питання — куди вони подадуться?

— І куди ж поїдуть голодні росіяни?

— До нас. Адже Україна виробляє їжі утричі більше, ніж сама споживає. Україна виробляє не тільки їжу, але і благополуччя в широкому сенсі. Так, до стандартів Європи нам ще далеко, але ми все-таки за ці 30 років змогли створити доволі прийнятне життя, особливо у нематеріальному просторі. Саме за це вони нас ненавидять і пішли на нас війною. Ми обрали інший шлях і інший модус вівенді, заснований на свободі та праці, а їм це не подобається. Ми ж маємо бути рускіми, — слухатися, страждати та сидіти голодними. Однак ми — інші. Наше покликання — виробляти благополуччя і створювати кращий світ.

«Рускій мір» на наших теренах зовсім скоро закінчиться, причому не стільки нашими, як їхніми стараннями. Чесно кажучи, мені шкода цих людей, адже їм доведеться пережити неймовірний Апокаліпсис, який страшно навіть і уявити.

— А як падіння «рускаво міра» вплине на Україну?

— Перше, що стосується нас — це закінчиться війна. Оскільки країна-агресор припинить своє існування. Відповідно, російські офіцери та солдати, які знаходяться на окупованому Донбасі та Криму, залишаться ні з чим. Їм перестануть виплачувати зарплату та підвозити продовольство. Потім настане момент, коли вони зрозуміють, що в них навіть немає командування, бо все воно зосередиться на вирішенні особистих проблем в нових умовах.

У 2015 році ми розмовляли з геніальною донечанкою Оленою Стяжкіною. Вона сказала, що настане день, коли герцог Альба піде. І головне питання не в тому, що буде з ним. Головне питання — які наші дії? Ми маємо відразу якось чинити і, зрозуміло, чинити правильно. Але на жаль, за ці 7 років ми все ще не встигли підготуватися і у нас немає жодного плану, за винятком Програми деокупації Олени Стяжкіної. Та у історії є свій погляд. Зовсім скоро ми станемо впритул перед фактом розпаду Російської Федерації. І повірте, це буде не привід для радості. У нас на окупованому Донбасі і в Криму зараз пограбовані території та нещасні люди. Саме на них припаде перша хвиля голодних громадян колишньої РФ, наче наші люди там за ці 7 років мало настраждалися.

І ці події мають скорегувати наші плани та бачення. Наразі ми абсолютно справедливо націлені на боротьбу з агресором та ймовірність його вторгнення зі своїм «рускім міром» з триколорами, але чи готові ми до навали натовпів голодних росіян?

— А що буде далі?

— В цьому сенсі у мене — хороша новина. Наступна черга перебудови регіональної архітектури буде відбуватися у нас в Україні. Почнуть відкриватися і наші українські консервні банки, олігархи та їх перукарі з весільними фотографами, що їх замістили на поверхні української влади. Не довго лишилося — за декілька місяців це всі побачать. Бо самі процеси за цією динамікою у нас почнуть розгортатися не більше, як за 6 — 10 місяців.

Що зараз турбує мене? Україні дуже важливо бути готовою. Тільки так ми зможемо створити потрібну реальність з мінімальними витратами та людськими втратами. Саме тому, вибори в Росії мають для нас таке ж значення, як постріл стартового пістолета.

— Чи є у нас час на підготовку?

— В принципі, так. Ми, як кажуть військові моряки, маємо «оглянутися у відсіках». Іншими словами, визначити свої цілі на цю кризу, підготувати громадянське суспільство, налагодити координацію між собою, розподілити обов’язки, випрацювати спільний план, розподілити функції, визначитися, яка спільнота що робить і коли. На відміну від росіян, нам апокаліпсис не загрожує. Ми в ньому живем вже майже вісім років. На щастя, ми маємо суб’єкти громадянського суспільства — багато найрізноманітніших спільнот. Зараз вони розпорошені і можуть бути не в курсі, про існування одна одної. Та у всіх цих спільнот єдина мета: могутня і квітуча Україна та добробут її громадян. Зараз вони мають час на пошуки одна одної, комунікацію, узгодження цілей та створення спільного корпусу будівничих майбутньої України.

Безперечно, ми дуже постраждали від війни. Взагалі, не тільки від цієї. Колись Імперія задля свого постання спочатку знищила безліч корінних тюркських народів, їхні величні міста і культуру, та навіть і саму згадку про них. Потім вона почала робити те саме з українцями. Тому, не дивно, що у нас накопичилося почуття справедливого гніву і ненависті. Але зараз дуже важливо, аби ми не відчували зла. Наша відвічна і справедлива ненависть має змінитися на співчуття. Навіть до тих людей, хто вбивав наших. Повірте мені, це — дуже важливо. Бо, якщо ні, то тоді чим ми відрізняємося від них, чим ми краще?

Тільки виявляючи співчуття, щире, не показне, ми продемонструємо, що належимо до вищої цивілізації, яку ми самі собі створили за ці 30 років попри всі перешкоди. Яку нам ніхто не приніс, як американці принесли свою цивілізацію в Афганістан. Ми витворили її самі і спроможні замість ненависті на співчуття. Це — великий екзамен на зрілість. Якщо ми не здамо його, нам зі свого боку не уникнути чергової Руїни, так, як зараз росіяни входять в свою. Та я вірю в нас. Адже ми — Творці. Ми хочемо побудувати інший світ, де пануватиме закон, який сформували колись брати Стругацькі: «Щастя для всіх безкоштовно і хай ніхто не піде обділеним!»