Микола Голомша: Україну полонила постправда

У середу відбувся напад на Сергія Шефіра — друга та помічника Володимира Зеленського. У його машину потрапив цілий ріжок автоматних патронів. Шефір та Зеленський близько спілкуються і почали свою дружбу ще з КВН-ських часів діючого президента. Після перемоги лідера «95 Кварталу» на виборах, Шефіра пророкували у крісло голови офісу глави держави. На думку «слуг», розстріл автівки Сергія Шефіра означає «привіт» для всієї команди Володимира Зеленського. Їхній лідер Давид Арахамія навіть побачив руку Москви.

В Україні прийнято політиків труїти, або інсценували їхні самогубства. Така стрільба відбулася ледь не вперше після гримучих дев’яностих. У чому проблема? Можливо, у безплідності реформ правоохоронних органів? Про це i-ua.tv поспілкувався зі лідером партії «Патріот» Миколою Голомшою.

— Ситуація із замахом на Шефіра нагадує лихі дев’яності. У цивілізованих країнах такого не буває.

— У цивілізованих країнах буває всяке. Суть у тому, що ми живемо в умовах війни на Сході та маємо анексований Крим. Відповідно правоохоронні структури повинні розуміти одну просту річ. До нас, з окупованих районів Донеччини та Луганщини, перекочовують структури злочинних угрупувань. До нас перетікають різноманітні кримінальні схеми, які забарвлюють економіку та програми держави. То ж правоохоронці просто зобов’язані бути готовими до таких викликів і їх наслідків. Ми не можемо заглянути в очі кожному посадовцю та їх найближчому оточенню. Часто-густо останні мутять темні справи без відому людей, які їх призначили.

У контексті справи Шефіра вже існують офіційні версії. Вони мають право на життя, бо висунуті на об’єктивних даних. Звісно, що під час розслідування правоохоронці зобов’язані зануритися у діяльність пана Шефіра, вивчити його спосіб життя і дослідити питання, які він вирішує за місцем свого знаходження. Оскільки він — один з друзів Зеленського. Безперечно, що на ньому замикається цілий ряд ключових питань. В тому числі, й з енергетичної тематики. Та я не думаю, що досліджуватимуть лише озвучені версії.

— Можливо, така ситуація відбулася через безплідність реформ у правоохоронних органах? Адже слово «реформа» означає зміну форми. Та наша форма для змін виявилася непридатною. Вона ніби гнила колода, яку простіше відправити на смітник, ніж використати, приміром, для творчості.

— Ми отримали недолугий люстраційний закон. Замість змін на краще, він з системи правоохоронних органів вимив професіоналів. Насправді, його прийняли не без участі Білокам’яної. Москва вирішила зачистити шлях для вливання в Україну найрізноманітнішого криміналу, корупційних схем та іншої деструкції. Замість боротьби зі злочинністю та тероризмом, «нові обличчя» займалися розвалом органів внутрішніх справ та прокуратури. Популістичні гасла та профани зробили своє. Реформи виявилися мертвонародженими. До правоохоронних органів, у кращому випадку, потрапили романтичні особи, у гіршому — люди, які заздалегідь планували наживу.

Спочатку політик міг з високої трибуни називати прокуратуру найбільш корумпованою структурою в Україні, та варто було йому її очолити — і вона автоматично перетворювалася на найпрофесійніше відомство. Невже ці особи провели за півроку революцію? Як на мене, це — дуже смішно.

Реформа правоохоронних органів де-факто означала знущання. Кадрова машина, школа професійної майстерності та спеціальна академія були зруйновані. Прокурори втратили своїх ранги. Ті самі наглядні ознаки, які демонстрували що перед вами за людина, який вона має професійний рівень та досвід.

Усе звелося до дурнуватих тестів. Завдань, які не давали жодної уяви про професіонала. Вони були дуже загальними і викликали лише подив та посміх. Вони — зовсім не панацея. Люди без прокурорського фаху та досвіду не розуміються, а ні на стратегічних, а ні на тактичних завданнях прокуратури. Вони можуть хіба що сіяти корупцію і отримувати з неї наживу.

— Від змінити статусу залежить хід думок в голові.

— Існує ще один момент. Для того, аби виплекати спеціаліста, варто звертати увагу на людину, яка відповідає принципу трьох «П»: професіоналізму, порядності, патріотизму. На жаль, наш громадський сегмент зупиняється лише на порядності. При цьому, вони оцінюють людину відповідно до цього «П», на основі розмов з місцевими активістами та експертами з закордону. У мене з’являється питання. Як можна до прокурорів, що мають доступ до державної таємниці, а також суддів та поліцейських допускати іноземців? Як це дозволяє робити Служба безпеки в умовах, коли ці люди заступатимуть на державні посади? Я переконаний, що служби розвідки інших країн мають доступ до вербування наших високопосадовців. Адже через них можна отримати доступ до державної таємниці. Такі речі не передбачені ні Українською Конституцією, ні законами нашої держави.

Я не бачив жодної країни світу, яка би дозволила собі винаймати спеціалістів із закордону. Виняток становила, хіба що Росія часів Петра І. Та я їх розумію. Там йшлося про суднобудування. В Україні геть все по-іншому! Ми допускаємо іноземців до нашої державної машини. Ці люди не знаючи ні основ нашого законодавства, ні Конституції, ні мелосу нашого народу, керують та ухвалюють рішення. На мою думку, це — некоректність з боку попередньої влади, яка продовжується і за нинішньої.

В Україні доволі багато людей, здатних до керівництва, управління та виконування складних задач. Що таке фах? Для нього диплому юриста замало. Іще потрібна спеціалізація. Приміром, я обирав судово-прокурорський факультет. Зупиняючись на конкретному фасі, ти розумієш стратегічні цілі, завдання і тактику поведінки. Коли ти з’являєшся на стажуванні, рік самостійно не ухвалюєш рішення. Усе, що від тебе вимагається — слухати поради наставника. Зараз окремі люди нездатні навіть написати запит для розслідування справи. Про що може йти мова, коли у тестах говориться про молоко, їжачків, чи кредитні картки? Про якісь сміхотворні речі, які до органів прокуратури не мають жодного відношення.

Україну полонила постправда. І це триває вже понад 20 років. Люди орієнтуються не на реальні факти, чи закон, а на власну правосвідомість та емоції. Тут у мене виникають підстави для занепокоєння. Особливо, коли в людини замість фаху є куплений диплом. Така особа лізтиме в усі дири, і буде дуже добре, якщо вона не потрапить в халепу.

Коли в кадровій машині немає спеціалістів, виникає найвищий ризик корупції. Я пригадую дотепний момент про Леніна. Він трапився, після того як вождь світового пролетаріату заповнив правоохоронні органи селянами та робітниками. Одного разу, злочинці зупинили його автомобіль, відлупцювали усю його охорону, витягли самого Леніна, пограбували і дали йому копняка під зад. Потім на цій самій машині розбійники каталися з дівчатами. Опісля дідусь Ленін видав таємний декрет. Повернув усіх спеціалістів царських часів.

Та ми не можемо все починати з 1917 року! Кадрова політика, коли на високі посади призначаються куми, свати, чи інші родичі та знайомі — велика облуда. Правда, я не вважаю шкідливим існування династій, коли дитина йде по стопам батьків, бажає вчитися, отримує освіту, фах і досвід. Та я проти корупції. Я проти, призначення друзів та знайомих на державні посади. Свій приховуватиме правду. Свій крастиме. Свій залізе дуже глибоко. А потім ще й тикатиме на інших пальцем і перекладатиме власну провину на невинних людей. Такі речі дуже небажані. Тому, настав час сформувати професійні команди правоохоронців!