Юрій Буздуган: Цикл у 10 тисяч років і народження цивілізації Творців

Проблема виживання, нарешті, вирішена. Тому постає питання проблеми щастя. Ми вже ситі і більше не хочемо додаткового стейку, або шматку пирога. Ми прагнемо бути щасливими.

Коли українці будуть жити в цивілізації Творців, і як вона виглядатиме? Де починається шлях від тваринної до божественної частини нашої сутності? Де шукати щастя? Ми продовжуємо обговорювати статтю пані Олени Скоморощенко «Народження Людини — Творця». На цей раз i-ua.tv поспілкувався з геополітиком Юрієм Буздуганом.

— Як має виглядати цивілізація Творців, з точки зору, Юрія Буздугана?

— Перш за все, ми маємо розуміти: вона може відбутися, а може і ні.

— В Україні?

— Так. Те ж саме стосується і Європи та Сполучених Штатів Америки, і усього людства. Виклик постав перед усім людством, і нам треба на нього давати відповідь. Тут є два варіанти розвитку подій. Перший — ми (ми з вами, ми — Україна, ми — людство, або якась частина людства без нас) знаходимо відповідь. І я згоден з Оленою Скоморощенко, що відповіддю є цивілізація Творців. Другий варіант — відповіді немає. Тоді на нас чекає «первинне спрощення».

— Це як?

— Варваризація та дикість. Давайте я вам наведу приклад. Пам’ятаєте про бронзовий вік? Він тривав більше двох тисяч років. На той час у Середземномор’ї існувало 7 держав з розвиненою економікою, високою культурою та складними геополітичними стосунками. Для кращої ілюстрації, скажу так. Усі ці 7 держав мали свою мову і писемність. Якось проти царя крито-мікенської цивілізації здійснили заколот. Він пішов у ванну, а йому замість приємної гарячої води пустили по трубам окріп. Цар сконав від опіків. Це був приблизно 1200 рік до нашої ери. Утім, вже існували ванни та труби. Ви уявляєте рівень розвитку цивілізації?

Та минуло лише 30 років — і всі ці країни були знищені. Від більшості лишилися тільки згадки. Єдиною цивілізацією, яка зберегла писемність став Єгипет. Решта — втратили все. Навіть давні греки. Мова, якою писав Гомер «Іліаду» та «Одіссею» відійшла в небуття. Усе почало відновлюватися тільки через 400 років. Чому так сталося? Прийшли варвари з залізною зброєю і перемогли 7 великих, найпередовіших тогочасних держав. Це називається «первинне спрощення».

Наведу інший приклад. Жили собі неандертальці довгих 600 тисяч років. Саме вони зробили знаряддя праці та відкрили вогонь. Тут приходимо ми — кроманьйонці. Раз — і неандертальців немає. Ми їх з’їли. Причому, і трохи безпосередньо також. Ми витіснили їх з місця на чолі харчової піраміди. І от стоїмо ми на тій піраміді, слабші і дурніші за попередників (у нас мозок 1200, а у них був 1500 кубічних сантиметри). Це теж приклад «первинного спрощення». А от «революцію Свободи» чи промислову революцію людство здолало без «первинного спрощення».

Зараз людство підходить до подібного бар’єру і має зробити перехід до наступної ери. Причому, ніхто нікого не змушує. Більше того, усе спонукає до спокою. Щоправда, у 1200 році до нашої ери ассирійці, хети та єгиптяни також не бачили підвоху. Потім раз — і за 30 років нікого не залишилося. Останнім епізодом «катастрофи бронзового віку» стала всім відома троянська війна. Це на півночі. А на півдні — Мойсей вивів євреїв з Єгипту.

Зараз ми підходимо до такої самої гірки. Тільки вона виявилася ще крутішою. Від кінця «золотого віку», коли ми жили в гармонії з природою, збирали ягоди та полювали минуло 10 тисяч років. Потім людство навчилося одомашнювати худобу та займатися землеробством. Тому що попри те, що 30 тисяч років тому ми отримали провідне місце на чолі харчової піраміди, ми залишилися залежними від природних ресурсів. А удосконалення технології полювання тільки швидше нищило нашу кормову базу. Люди стали настільки вправними мисливцями, що з’їли всіх великих звірів. Більше не залишилося жодного мамонта, чи мастодонта. Потім ми взялися за середніх звірів, а потім перейшли на дрібноту — зайців та кабанів. Ми мали шанс стати сараною. Жуками, які приперлися, зжерли все поле, а потім повиздихали. Те ж саме очікувало б і нас, якби ми не стали землеробами.

Так людство започаткувало виробничу цивілізацію. Еру, яка мала виконати завдання гарантованого виживання і для окремої особи, і для людства в цілому. Виробнича цивілізація здійснила чотири кроки. Перший відбувся 10 тисяч років тому, коли ми посадили перше зерно пшениці. Це сталося десь на півдні Туреччини — на півночі Палестини. Другий крок називається промисловою революцією, коли ми перейшли до прогресу. Третій — корпоративною, коли була створена «держава загального добробуту». Четвертий крок ми зробили у 70-х роках ХХ століття. Відбулася так звана «зелена революція». Аграрії створили сорти пшениці, рису та кукурудзи, які дають класні врожаї навіть за поганих погодних умов. Тому, сьогодні ми можемо нагодувати кожного. Люди ще помирають з голоду, але це трапляється не через брак їжі. Причина смертей тих нещасних — політика. Та в принципі, питання їжі вже вирішене і треба переходити до іншого.

Коли ми зробили спочатку неолітичну революцію, потім — промислову, далі — корпоративну і, на решті — зелену, ми за це заплатили. Підкорили самі себе суспільній ієрархії, Левіафану пожертвувавши власною творчою сутністю, прирікши свою душу на страждання. Аристотель колись казав: «Людина — це наполовину худоба, а на половину Бог». Останні десять тисяч років ми задовольняли потреби худоби в собі. Заради забезпечення виживання. Утім, потреби людини-Бога не просто не забезпечені. Вона сьогодні як ніколи страждає. Якщо худобна частина нашого єства відповідає за ситість, то божественна — це про щастя. Люди сьогодні нещасні. Абсолютно усі. Ви подивіться тільки на США! Це — найуспішніша країна в світі. Основне, через що помирають американці — це виразка шлунку. Читайте, від нервів та поодинокості.

Проблема виживання, нарешті, вирішена. Тому постає питання проблеми щастя. Ми вже ситі і більше не хочемо додаткового стейку, або шматку пирога. Ми прагнемо бути щасливими. Та нас не слухають і пропонують більше їжі, автомобілів та розваг. Радять швидше крутити коліщатка системи і отримати за це мільярд доларів. Та нащо він мені здався, якщо я нещасний?

— Але кожен вкладає у поняття щастя щось суб’єктивне. Для когось це - банальні прагнення вийти заміж і народити дітей. Хтось бажає розвиватися. Приміром, стати письменником, чи художником. Щастя — річ неоднорідна. І умовна домогосподарка, і, приміром, дівчина-журналістка, чи бізнесвумен вкладають у це поняття абсолютно різні речі. Тому значно легше, забезпечити ще один шматок пирога.

— Утім, всі ваші варіанти зводяться до Творця. Скажімо, ти робиш дітей і твориш з них вихованих, освічених та умілих людей, пристосованих до дорослого життя, або ти твориш роман, чи проектуєш будинок. Ти навіть можеш просто зростити свій сад, як сказав Вольтер. Усе це — приклади людини-Творця. У кожної з них є свій творчий шлях. Можна навіть просто вирощувати троянди.

— Приміром, дуже цікаво селекціонувати і створювати різні сорти.

— Не обов’язково. Можна виростити просто один трояндовий кущ. Наприклад, в Енергодарі один хлопець був колись головою профспілкової молодіжки. Потім він став заступником голови профкому, а зараз — працює мером Енергодара. З чого він почав? Він жив в квартирі багатоповерхового будинку і посадив біля свого парадного кущ фантастичних жовтих троянд. Рослина сягала заввишки під два метри і могла радувати одночасно п’ятдесятьма бутонами квітів. Люди приходили до куща порадіти та сфотографуватися. Ось це і є творчість.

Кожен з нас має свій власний шлях. Ось тільки проблема, що усі існуючі інституції, які управляють сучасною цивілізацією, по-перше, заточені на проблеми виживання. На їжу, взуття, будинок, житло. По-друге, на статус: боротися і розштовхувати всіх ліктями, щоб зрештою стати найголовнішим паном. Увесь світ забезпечує потреби людини-худоби. Та настав момент, коли найхудобніша худоба відчула себе нещасною і прагне позбавитися свого нещастя.

На жаль, переходити до цивілізації Творців ніхто нікого не спонукатиме. Навпаки. Усі відмовлятимуть тебе від дурниці під назвою дорога до щастя. Казатимуть: «Треба бути сильними. Йди по трупах до свого мерседесу». Неолібералізм став квінтесенцією думок про статус і гроші.

— Та з іншого боку, гроші дають можливості. Наприклад, подорожувати та пізнавати світ.

— Сьогодні ми можемо нагодувати всіх. Якщо завгодно, організувати подорожі для всіх бажаючих. Людство на це має достатньо ресурсів. Однак це свідомо гальмується. Створюються штучні соціальні бар’єри. Саме вони не дають отримати блага більшості. Еліти, які сьогодні керують людством, заточені на нерівність, ієрархію, на те, щоб самим менше працювати і більше отримувати. На цінності, які були створені 10 тисяч років тому.

Утім, вони пропонують задовольняти потреби попередньої епохи. Коли ми ще не навчилися саджати пшеницю, не було ніякої ієрархії. Що я знайшов, те я і з’їв. Умовно кажучи, ієрархії не було і в раю. Ієрархія виникає тільки з початком неолітичної революції. Зараз настав момент, коли від ієрархії треба відмовитися. Уявляєте, якою ця проблема є внутрішньою та глибокою? Людей вчили ще з самого малечку бути потужними особистостями. Наприклад, хлопчикам вбивали в голову мужність. Нас всіх вчили боротися за статус. Бо статус дає гроші та жінок.

Зараз ієрархія має піти в небуття. Вона вибудувала цивілізацію, яка гарантувала нам виживання. Тепер ми не залежимо від кількості дощів і сніжності зими. Усе. Треба перейти до наступного кроку. Зробити людей щасливими.

А за щастя відповідає твоя частинка-Бог. Я скажу зараз вкотре страшну річ. Ніхто не нікого не спонукатиме за нього боротися. Навпаки, процес гальмуватиметься. Існуючі еліти сотні тисяч років тримали людей під контролем завдяки ієрархії. І чим більше люди нагадують худобу, тим вони зручніші для управління.

Та одного дня наша худобна суть вчинить самогубство. Так само, як колись не стало неандертальців, вимре і людина-худоба. Ми підійшли до бар’єру. Кажу іще раз: ніхто нікого не буде підштовхувати до розвитку. Навпаки, тебе будуть заштовхувати назад, до худобного стану. Наприклад, рівень української економіки дозволяє виплачувати втричі більші зарплати. Але голод і війна — два основних інструменти, як змусити людину перетворитися на худобу. У нас застосували обидва засоби.

Та з іншого боку, нам фантастично пощастило. Ми живемо на унікальній землі, а українці — унікальний народ. Ми, українці можемо стати однією з тих цивілізацій, які зроблять прорив до рівня творчої цивілізації. Та не варто забувати нашу першу тезу: вона може бути, а може і ні.

— Як ми захочемо і як ляже карта.

— Чхати на ту карту! Буде так, як ми захочемо! Історія нам підносила достатню кількість випадків, коли українці, попри все, здобували бажаний результат. Спрацьовувала містика. Тому, цей народ має просто чудові шанси.

Утім, чи буде в Україні цивілізації Творців, залежить від мене, від вас та від інших наших громадян. Спочатку треба відкрити шлях і самому ступити на нього. А вже після цього, запросити друзів. Сказавши: «Тут цікаво та класно! Тут ми станемо щасливими!». Одна справа самому виростити троянду, виховати дитину, чи написати вірша, а зовсім інша — робити в спільноті. Як чудово, коли є хтось, хто подивиться на твою троянду і буде щасливим разом з тобою. Творчі спільноти — неієрархічні, бо усі творці — рівні. Тому, ми спочатку шукаємо свій шлях творення і ступаємо на нього, потім — запрошуємо друзів і створюємо спільноти Творців. І тільки на основі цих об’єднань, може вирости ціла творча цивілізація. Усе залежить від нас. Бо з нас почнеться!

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Юрій Буздуган: Цикл у 10 тисяч років і народження цивілізації Творців