Олена Скоморощенко: Цивілізаційний вимір нашої війни. Протистояння на польсько-білоруському кордоні

Міграційна криза на польсько-білоруському кордоні все ще триває. Вихідці з Сирії, Іраку та Афганістану намагаються будь-якою ціною потрапити до ЄС. Як стало відомо, від сутичок з мігрантами постраждали семеро поліцейських, прикордонниця та військовий. Утім поляки не розгубилися і використовували проти потенційних нелегалів водомет та сльозогінний газ. Нещодавно з’явилася інформація, що мігранти збирають речі, залишають свій табір у лісі і кудись рушають у супроводі білоруських силовиків. Що відбувається на кордоні Білорусі та Польщі? Кому вигідна ця міграційна криза? Як вона вплине на Україну? Про це i-ua.tv поспілкувався з філософом Оленою Скоморощенко.

— Як би Ви оцінили події на білорусько-польському кордоні?

— Мігранти на білорусько-польському кордоні — красномовний лакмусовий папірець. Ця подія виявляє цілу поліфонію реальності, що складається з багатьох шарів. Давайте розглянемо її у контексті цивілізаційного зіткнення. Якщо користуватися геополітичним концептом Юрія Буздугана, ми знаходимося на завершальній фазі Четвертої світової війни. Кожна з таких воєн — це брутальний спосіб переформатування глобальної архітектури. Бо подібні тотальні протистояння виникають лише у формі останньої. Між провідними державами починається змагання за місце домінанта та головного архітектора світу.

Нинішня світова війна вельми унікальна. Зрештою, як і всі її попередниці. Вона є певною фазою розвитку людства. У даному випадку, ми стоїмо на порозі рубежу у 10 тисяч років. Ми стоїмо на порозі глобальної зміни, коли людина має подолати відчуження від самої себе. І поточна світова війна просто не може не віддзеркалювати цей рубіж. Адже, нічого настільки глобального не було вже дуже і дуже давно.

Зараз ми знаходимося всередині цивілізаційного прориву. На стадії переходу до зовсім інших форм свого існування. Звичні речі перетворюються на відмираючу архаїку. Поточна світова війна має на меті не просто вчергове переформатувати глобальну архітектуру і витворити новий світ. У неї значно глобальніші цілі. Зараз йдеться про створення абсолютно нової якості світу. Про зміну, на порядок масштабнішу, ніж було донині. Це виглядає як протистояння вільного світу з деспотіями — ареалами проживання дикунів.

— Чим відрізняються дикуни від цивілізованих людей?

— Для початку, я хочу сказати, що ця війна іде не за території, а за цінності. Не тому, що умовний табір світла виступає за абстрактні добро та любов. Дикуни вважають приналежність цивілізації до цінностей за слабкість та дивакуватість. Вони — інтелектуально безмежно прості. А тому переконані, що цивілізація зводиться до гарячої води та комфортних туалетів. Хоча, у нашої сусідньої зі сходу країни навіть з ними проблеми. Третина населення РФ немає в хаті, ні гарячої води, ні сакрального унітазу. Тому, для неї ці прості блага автоматично потрапляють під поняття цивілізація.

Та не туалетами єдиними. Цивілізація для дикунів — це технології з виробництва зброї, яка дозволяє удосконалювати своє дикунське прагнення відібрати чужі туалети. А ось все, що не вкладається в таку примітивну матрицю, для варварів є чимось незрозумілими. Зайвими у побуті завитками та витребеньками, не придатними до реального життя. Вони не розуміють, що поки у вас нема Свободи — ви будете будувати танки, а не туалети. Що вигоди цивілізації ти отримаєш після того, як почнеш сповідувати цінності. Цінності для варварів — це слабкість, яку потрібно використовувати, щоб відібрати у цивілізації її теплі туалети.

Російська еліта живе на подвійних стандартах. З одного боку, вона відправляє своїх дітей на навчання до Європи та США, купує у цих країнах нерухомість і навіть намагається відкривати бізнес. А з іншого,-власному народу вона поливає брудом весь цивілізаційний світ та намагається його варваризувати та здичавіти. Тим часом, у голові вона безнадійно мріє змусити Європу та США визнати зверхність своєї відсталої імперії.

Це геополітичне протистояння стартувало разом з початком Четвертої світової війни, тобто у 1991 році. Тоді, на жаль, ми потрапили за рамки вільного світу. Його межа пролягла по нашим західним кордонам і, таким чином, відсікла Україну від цивілізації. Та через Майдани, Донбас та інші битви Четвертої світової війни, через нашу відданість цінностям ми отримали місце у вільному світі. Тому, тепер ця межа проходитиме не по нашим західним, а вже по наших східним кордонам. Хоча, де вони (східні кордони України — ред.) знаходяться зараз — достеменно невідомо. Формально вони іменуються лінією розмежування. Але то вже інша історія. Саме тому за наші кордони йде така запекла боротьба, в яку включені такі серйозні сили.

У 2010 році Юрій Буздуган передбачив, що гаряча фаза Четвертої світової війни спалахне в одній з трьох точок: на Сході України, на польсько-білоруському кордоні, чи в Естонії. До речі, нашу територію він вважав найменш вірогідою. А ось перше місце за рівнем конфліктності він приписував Естонії. Друге як раз польсько-білоруському кордону. І те протистояння, яке зараз відбувається на кордоні Польщі та Білорусі — цілком логічне. Воно свідчить про наближення кінця війни.

— Чим воно може наблизити поразку Росії?

— Кремль воював на теренах Донбасу довгих сім років і, нарешті, зрозумів що тут шлях далі закритий. Та попри це, його прагнення «щоб усі мене боялись» нікуди не зникло. Тому Росія демонструє ще більшу агресивність. Вона прагне перемогти цивілізацію, звести її до свого рівня та знищити. Саме тому, Путін вирішив перейти до іншої точки. А методи залишаються дикунськими. Так з’явилася криза з мігрантами. Причому, доволі трагічна.

Уже зовсім скоро вона породить велике кровопролиття, і його початок — це питання навіть не тижнів, а лічених днів. До речі, вже з обох боків є поранені та загиблі. Мігранти кидають каміння у польських військових. І наскільки б ті не мали добру екіпіровку, але удар по голові важким предметом, прискорений польотом — це серйозне ураження здоров’я. Тому, до великої стрілянини лишилися лічені міліметри.

Мені пригадалися події Революції Гідності. Той момент, коли «Беркут» звинуватив майданівців у насильстві. Зрештою, виявилося, що стріляли в обидві сторони, тільки не майданівці і не «Беркут» починали стріляти. В обох таборах протистояння були свої вбиті та поранені. Ще раніше цей сценарій Росія використала у Грузії, а зараз вкотре вирішила до нього повернутися в Білорусі. Бо серед мігрантів є не тільки діти та жінки. Ми бачимо молодиків спортивної статури. Причому, деякі з них далеко не східної зовнішності. Тому, зараз йдеться не про протистояння цивілізації та варварства. Росія — це дикунство. Як засвідчив заарештований в Києві кат-денеерівець, російські куратори застосовували знущання та тортури, на які може піти тільки абсолютний дикун.

Зараз конфлікт спалахує у другій точці. Не випадково країни Балтії об’єдналися навколо Польщі. Латвія, Литва та Естонія добре усвідомлюють, що вони стоять у черзі наступними. Зараз Ангела Меркель намагається бодай якось розрулити цю вкрай складну ситуацію. Ангела Меркель вмилася і пішла туди, куди її послав друг Володя. Іншими словами, подзвонила його підшефному Олександрові Лукашенку. Їх телефонна розмова тривала протягом г­одини, і говорили вони про вирішення проблеми мігрантів, які цілодобово знаходяться в лісі за температури у «- 10» градусів. І Лукашенко почав нахабніти. Адже дикунам важко повірити, що є щось інше, окрім їх власного его. Вони не вірять, що існують інші люди, бо не вважають за людей навіть себе. Дикунство, за своєю дефініцією, означає безвідповідальність.

— Тобто, за цим усім стоїть Путін?

— Ми добре знаємо, кому вигідна ситуація. Ця гра авторства не Олександра Лукашенка. До речі, щодо Олександра Лукашенка, він дочекався здійснення своєї мрії, що йому зателефонувала Меркель і почав погрожувати Євросоюзу. Цивілізований світ не йняв віри у те, що таке можливо. У рамках системи його ціннісних координат це неможливо.

Тим часом дикуни, без жодних гальм та обмежень переконані у своїй вищості. Та вони виявилися недалекоглядними. Адже перемога завжди залишається за цивілізацією. Не зважаючи на те, що остання передбачає самообмеження: не вбий, не вкради, не бажай дружини ближнього свого. І далі за списком. Дикуни цього не поділяють. Ми стоїмо на цих цінностях і вважаємо себе людьми. Власне, за ці речі зараз і відбувається протистояння.

Протистояння з дикунами має вирішитися ціною мігрантів. Це дуже і дуже жахливо. Вони мають вдома свій власний Донбас, але не знають куди з нього втекти. Позавчора, в білоруському селі поховали одного хлопця з Іраку. Поки не відомо, скільки їх загине іще. Власне, як і польських військових. Та зараз ми бачимо гарячу фазу ендшпілю. Якщо завгодно, кінця гри та війни. Ну, а перед ендшпілем потрібно розморозити всі можливі конфлікти.

— А що це дасть Україні?

— Якщо не рахувати цивілізаційні речі і говорити формально та сухо геополітичною мовою, для нас це добре. По-перше, даруйте за цинізм, але стріляють не в нас і вбивають не наших людей. Зараз формується лінія фронту між цивілізацією та дикунами. По-друге, протистояння на польсько-білоруському кордоні означає безпосередній сигнал закінчення війни. Аргументи дикунів вичерпуються. Нарешті, ми здійснимо свою давню мрію і звільнимо власну землю від дикунів! Нарешті, цьому сюреалізму настане кінець! Тільки ті, хто живе по різні лінії кордонів, знає як це, коли розділена твоя родина. Окупанти утримують наших громадян у вимушеному полоні, знущаються над ними і залякують їх Україною, намагаючись перетворити їх на дикунів. У них все по системі мислення товариша Сталіна. Пам’ятаєте, після війни він заслав людей з окупованих територій на мінімум 10 років таборів, або гнав їх беззбройними перед військовими частинами.

Таким самим гарматним м’ясом сьогодні є для Росії мігранти. Їм можна співчувати і намагатися допомогти, але неприпустимо схилятися перед дикунами. Та ми власне і воюємо, щоб перемогла цивілізація. А тепер лихо прийшло і до європейців. То ж може, нарешті, вони по-інакшому глянуть на свою «реал политик»? Бо мета дикунів не просто дійти до Києва, чи Лісабона. Туди, де багато теплих туалетів та гарячих ванн. Головна мета дикунів — змусити цивілізовану людину відкинути цінності. Ось за це і ведуть вони війну. А мігранти — лише інструмент перетворення європейця на такого ж дикуна, як вони самі. Але ми знаємо, що цивілізація — це не технології та комфорт. Передовсім, це — розвиток людини. Можливість її здолати самовідчуження і зрозуміти, хто вона є. А це неможливо зробити без цінностей.

Це той самий глобальний виклик, перед яким сьогодні опинилось людство. Та вирішити його під силу лише цивілізації. Бо дикуни і варвари неспроможні займатися розвитком. Вони не знають інших горизонтів, крім тотального знищення.

На щастя, Україна — авангард цієї боротьби. Вкотре повторюю: уже видно кінець затяжної війни. Зараз росіяни відкривають другий фронт за рахунок знедолених мігрантів, кидають їх у пекло, щоб простелити собі шлях до Європи. Зараз всі говорять про повномасштабне російське вторгнення. Навіть забагато, щоб так воно і було. Згадайте, перед вторгненням в Крим про це геть ніхто не говорив! Але в будь-якому випадку, свою війну дикуни вже програли. Хай береже Бог Україну, наших захисників та наших людей!