У Дніпрі відкрили меморіальну дошку Русланові Чайковському

Снайпер з 93 ОМБр виносив з поля бою пораненого побратима. Тоді під Мар’їнкою йшли затяжні бої. Окупанти не жалкували ні куль, ні мін, ні життів власних людей. Самому Русланові Чайковському вирватися живим не судилося. Він загинув на блокпосту, неподалік від Мар’їнки, на Донеччині.

2 грудня, у Дніпрі, біля школи № 11 зібралися учні, члени родин полеглих воїнів та громадські активісти. Саме на фасаді навчального закладу відкрили меморіальну дошку Русланові Чайковському.

Ось його короткий життєпис. Руслан Валерійович Чайковський народився 18 серпня, 1979 року у Дніпрі. Закінчив школу № 11. За фахом — каменяр. За характером — дуже доброзичлива людина з прекрасним почуттям гумору. Руслан ніколи не залишав друзів у біді. Потрібен ремонт? Варто тільки сказати Русланові — і він вже тут. Він любив дивитися футбольні матчі, вмів плавати на байдарках, захоплювався рибалкою. Руслан підтримував Революцію Гідності, а в 2014 році як волонтер допомагав українським військовим. У січні 2015 року пішов служити у 93 ОМБр. Загинув 26 липня 2015 року, намагаючись винести з поля бою пораненого товариша. У Руслана залишилися мама і тато, дружина Олена та двоє синів. Старшому Микиті зараз 18 років, а молодшому Артему — 8. Руслан Чайковський нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно).

Меморіальну дошку відкрили обидва Русланових сина.

За душу полеглого воїна помолилися священики ПЦУ.

Дошку для снайпера відкрили завдяки зусиллям громадської організації «Родинне коло загиблих Героїв».

— Ми маємо 611 полеглих воїнів тільки у Дніпропетровщині. Близько півтора мільйони наших громадян виїхали з України і поневіряються по світу, через агресивні дії Кремля. Винуватицею є Російська Федерація. За що вона нам заподіяла таке лихо? Вона не може змиритися з нашим бажанням жити у вільній країні, спілкуватися своєю мовою та розбудовувати свою державу. Я вельми вдячний мамі і татові Руслана, за тещо вони виховали справжнього Героя. Насправді, у нас не так вже і багато настільки гідних людей. Дякую його дружині та дітям. Дякую школі № 11, за те, що вона випустила у світ настільки достойну людину, — сказав лідер «Родинного кола загиблих Героїв» Сергій Ніконов.

Ця громадська організація не тільки береже пам’ять про полеглих бійців. Сергій Ніконов разом з іншими волонтерами часто збирає допомогу для наших захисників і відвозить її на передову.

На фасаді школи № 11 висить іще одна меморіальна дошка. Вона присвячена пам’яті двадцятидвохрічного десантника Семена (Шаміля) Румигіна.