Макарівський Хатіко знайшов нових господарів
Трагедії мільйонів, які спричинила війна, руйнують внутрішній і зовнішній світ не лише людей, а й тих, кого вони приручили.
Усі соцмережі облетіла звістка про пса з Макарова, який вже місяць сидить на порозі свого будинку й чекає на господиню. Але не знає лише бідна тваринка, що господиня Тетяна по звірячому замучена кадирівцями, вже ніколи не переступить поріг рідного дому.
Ріні, так звуть Макарівського Хатіко, має зі своїм японським побратимом не лише самовіддану вірність, але є представником однієї породи — акіта-іну. Він разом зі своїми люблячими господарями приїхав жити до Макарова десять років тому. Але доля ніби випробовувала цю родину на міцність. Від коронавірусу помирає голова сім’ї, а рівно через три роки, день у день, 16 березня, загинула господиня Ріні — Тетяна Задорожняк.
Коли до селища увірвалися кадировці, Тетяна чекала на подругу, з якою вони мали евакуюватися з небезпечної зони. Однак подруга доїхати не встигла. Один із окупантів вивів її до сусіднього будинку, де ґвалтував, а потім жорстоко зарізав. Ніхто із сусідів не міг прийти їй на допомогу, оскільки місцевих жителів по кілька людей збирали та замикали у підвалах.
Тим же, кому вдалося залишитися вдома, не можна було навіть підійти до вікон — одразу лунала автоматна черга. Пізніше люди розповіли, що ґвалтівника застрелив їхній же російський солдат, а Тетяну поховали на подвір'ї цього ж будинку. Однак Ріні, не осягнувши всієї трагедії своїм собачим єством, місяць сидів на порозі рідного дому, і чекав на господиню, яка невідомо де забарилася…
Таким, голодним і зневіреним, Ріні побачили волонтери. Вони намагалися забрати собаку до притулку, але той категорично відмовлявся йти, тільки прийняв їжу, яку для нього привезли. Однак доля річ невблаганна, і в неї на макарівського Хатіко були свої плани. Хазяйка пса Чіпа, тієї ж породи акіта-іну, Надія, випадково в Телеграм-каналі натрапила на пост Антона Геращенка про Ріні. Наступного ж дня просто з фотографією собаки вона поїхала до Макарова його шукати. Після довгих опитувань місцевих вдалося знайти потрібний будинок. Ріні зустрів її на своєму незмінному посту — порозі. Надя сіла поруч і заплакала. Собака підійшов і злизав сльози. Так почалося кохання! Кілька днів Надія їздила до собаки зі смаколиками, навіть привезла їй модну курточку щоб та не мерзла.
І, ось нарешті довгоочікувана мить настала — Ріні тепер у новій сім'ї Надії та Богдана, зі своїм названим братом Чіпом. Ця історія завершилася хепіендом, але скільки їх осиротілих, зневірених бродить Україною. Проте волонтери, зоозахисники і всі небайдужі роблять усе, щоб полегшити життя знесилених війною тварин. Адже тим ми й відрізняємося від нелюдів із сусідньої, на жаль, країни, що по справжньому не кидаємо СВОЇХ!
