Хто створив «фабрику тролів» або чому люди вірять в пропаганду?

Щоб зрозуміти, на кого можна покладатися, важливо навчитися розпізнавати особисту думку від фахової аналітики, маніпуляції журналістів, державних осіб, наближених до влади.

У 1925 році батько реклами і паблік рілейшнз і за сумісництвом племінник Зигмунда Фрейда Едвард Бернейс написав книгу «Пропаганда», запевняючи, що активна згода громадської думки є неодмінною умовою успіху будь-якої громадської діяльності, в тому числі державної.

По суті, саме масове схвалення робить те чи інше явище соціального буття природним. Тому в загальному сенсі пропаганда є інструментом маніпулювання суспільною свідомістю, нейтральною в зачатку, адже пропагувати можливо все, що завгодно, — від ксенофобії до пацифізму, від куріння і до здорового способу життя, — планомірно використовуючи доступні інформаційні канали для впливу на психіку людини.

Люди з низьким рівнем освіченості з легкістю можуть повірити, наприклад, у теорії змови, і це має кілька причин:

1. несвідоме прагнення шукати пояснення подіям, які здаються складними, заплутаними і лякаючими, що знижує рівень тривоги і стресу від непередбачуваності того, що відбувається у світі;
2. бажання відчувати свою особливість і приналежність до чогось.

Але не СРСР та його правонаступниця РФ єдиним жива політична пропаганда — у переломні історичні моменти до неї вдаються всі держави.

Під час Другої світової війни «ударні війська» британської пропаганди використали всі можливі канали маніпуляції суспільною свідомістю — від плакатів та буклетів до фільмів та радіопередач, які закликали до страху та ненависті до фашистської ідеології. Після бомбардування Англії фашистською Німеччиною восени 1940 року Міністерство інформації Великобританії розпочало реалізацію «Кампанії гніву».

Міністр інформації лорд Макміллан писав: «Народ терплячий, багатостраждальний, не поспішає гніватися і тим більше не поспішає ненавидіти», — тому робітничий клас, на думку лорда, потребував «великої дози запеклості», яку отримав у гаслах: «Гунни стоять у дверей. Вони лютуватимуть і сіятимуть розруху. Вони вбиватимуть жінок і дітей», — такі промови апелювали до інстинктів та об'єднували людей у ​​боротьбі з реальною загрозою.

Спочатку міністерство інформації вважало, що головне знаряддя боротьби з ворогом — правда, але до червня 1941 передумало. У той час Англія вела війну практично сама: Франція капітулювала, США дотримувалися нейтралітету, а СРСР ще був формальним союзником Німеччини. Великобританія потребувала допомоги і чекала на неї від американців, лише 7% з яких підтримували ідею втручання у справи іншого континенту. Тому англійці організували у США першу в історії «фабрику тролів» — «Британську промислову секретну службу», працівники якої створювали потік фейків для американської преси, головним із яких стала фальшива німецька карта із планом захоплення Південної Америки.

27 жовтня 1941 року Рузвельт згадав цю карту в промові, підкресливши, що плани Гітлера загрожують, у тому числі, США, і до листопада того ж року вже 68% американців вважали, що важливіше нейтралітету все ж таки перемогти нацистів.

Для дискредитації ворога Великобританія використала і тонкий англійський гумор: головоломка «Знайди п'яту свиню» поширювалася у 1940 році у вигляді листівок у Великій Британії та окупованій німцями Західній Європі.

На яких особливостях людського мислення відіграє пропаганда

Пропаганда, якщо це державна машина (а значить і її вплив на ЗМІ), може взагалі вигадувати всі докази, «грати» словами, незрозуміло висказуватись. Хто буде слухати малу кількість людей, які доводять, що «це все» вигадка, що показані «нові» кадри — п'ятирічної давності, що «нова» партія має старого власника, а лідер партії звичайний шахрай в дорогезному костюмі? Тим більше, якщо ці люди не мають доступу до масового мовлення, на відміну від субардинованих «своїх журналістів», аналітиків, які готові сказати що завгодно, аби потрапити на екран .

Те, як людина бачить світ, значною мірою залежить від її перцептивного набору — дивитися на речі певним чином, сформованим минулим досвідом, мотиваціями, переконаннями та культурою, в якій живе особистість. Цілком об'єктивної інформації як такої, згідно з цим знанням, просто не існує, тому те, що ви бачите, чуєте чи читаєте, вже опрацьовано чиїмось перцептивним набором, а то й не одним.

Людина і без зовнішнього навіювання чудово ведеться на ангажовану або недостовірну інформацію — цьому сприяють когнітивні спотворення, які властиві всім. З еволюційної точки зору моделі первісного мислення, що ведуть до спотворень, були потрібні нашим предкам, щоб краще орієнтуватися в незвичній обстановці, оптимізуючи шанси на виживання. Сьогодні ж людський мозок використовує їх для економії ментальних ресурсів — зосередженні на домінуючій інформації, яка сумісна та узгоджується з нашими знаннями, вподабаннями, та зневаженні тієї, що безпосередньо недоступна чи не визнана більшістю.

Які когнітивні спотворення можуть впливати на створення пропаганди та віру людини в неї:

• Ефект ореолу говорить про те, як ми сприймаємо інших: загальне враження про людину впливає на те, що ми відчуваємо та думаємо про неї. Фізично привабливих людей оцінюють як розумніших та компетентніших (приклад — О. Арестович). Тому формування образу — невід'ємна частина будь-якої пропаганди: пропагандистський лідер завжди здоровий, брутальний і молодий якщо не тілом, то хоч би душею. Йому вибачають нецензурні лексику, дефекти дикції, фальш, не професійність… Але ефект ореолу спрацьовує і у зворотний бік — наприклад, при спробі дискредитувати образ політичного опонента.
• Ілюзія кореляції дозволяє людині бачити неіснуючі взаємозв'язки між параметрами, властивостями та явищами на основі стереотипів. Люди схильні приписувати шаблонні характеристики окремим людям, представникам груп, з культурою яких вони не знайомі, наприклад, за національною ознакою. Так Європа перетворюється на «Гейропу», а українці — на «бандерівців», «фашистів».
• Упередженість підтвердження передбачає, що ми надаємо перевагу інформації, яка відповідає нашим віруванням і упередженням, і інтерпретуємо її так, щоб вона краще підлаштовувалась під нашу картину світу, при цьому ігноруємо факти, що суперечать цій інформації. Люди, які перебувають у інформаційному міхурі, цікавитимуться лише тими аспектами, що відбуваються, в рамках яких їх вже помістили, пропускаючи чи не надаючи значення зовнішньої інформації як непотрібної чи неправдоподібної.
• Побоювання втрати говорить про те, що люди з більшою ймовірністю підуть шляхом мінімізації ризиків, ніж сфокусуються на потенційній вигоді. Так їм легше зберегти поточний звичний стан справ, ніж зробити дії для можливої, але негарантованої зміни становища. Наприклад, всім знайомий «Не розгойдуйте човен». «Не на часі».
• Ефект наслідування — більше відомий як «стадний інстинкт». Проявлється у прагненні людей переймати моделі поведінки та ставлення інших через побоювання ізоляції та бажання суспільного схвалення. Тут спрацьовує таке психологічне явище як соціальний доказ: не знаючи, якому способу поведінки віддати перевагу, люди покладаються на думку оточуючих, вважаючи, що ті краще знають ситуацію. В свою чергу «оточуючими» є ті, хто частіше з’являється в ЗМІ, медійні журналісти.
• Ефект хибного консенсусу — тенденція переоцінювати те, наскільки інші згодні з нами. Це когнітивне спотворення змушує людей вважати, що їхні власні ідеї та цінності «нормальні» для оточуючих, і більшість людей поділяє їхню думку.

Людські мозок і психіка — далеко не ідеальні інструменти сприйняття навколишнього світу, і якщо ви не раді обманюватися, є кілька питань, які можна поставити собі, щоб розпізнати когнітивне спотворення:

• чому я вірю в те, що справи йдуть саме так?
• чи підтверджується моя думка фактами?
• хто чи що вплинуло на формування моєї думки?
• чи є контраргументи на мою думку і наскільки реалістичними вони виглядають порівняно з нею?

Ангажовані медіа знають, як працюють сліпі плями свідомості, і продумують маніпуляції, спираючись на них. Але пропагандисти — ті ж люди, схильні до тих же спотворень, а іноді — і до психічних розладів, маркером яких може стати патологічна брехня, за якої люди щиро вірять у те, що говорять. Але навіть майстерно продуману деструктивну пропаганду можна розпізнати, якщо знати конкретні прийоми маніпуляцій, що використовуються у повсякденній політичній практиці.

Пропаганда стає небезпечною, коли вона домінує у суспільній сфері, заважає людям вільно формувати свою думку, плюралізм та обмін ідеями.

Як упізнати пропагандистів?

• Послідовна реалізація комплексу завдань, які не мають відношення до базових функцій журналістики (інформувати, просвітлювати, розважати); робота «під прикриттям журналістики», прагнення грати чи виконувати роль первинного джерела новин — наприклад, коли авторська думка подається як загальноприйнята та всім очевидна;
• Відбір фактів або маніпуляція ними, звернення до дезінформуючих статистичних даних, думок, включаючи експертні; замовчування чи зсув акцентів там, де неможлива пряма дезінформація; фабрикація ознак надійності джерел інформації;
• Присутність «образу ворога» (наприклад: мені ця людина не подобається — тому вона призначається ворогом); формування переконання у моральній виправданості будь-якого вчинку стосовно «ворога», зокрема — внутрішнього;
• Гра на емоціях, страхах, упередженнях, фантомних болях, найчастіше — пов'язаних із потенційною військовою загрозою чи «масовими заворушеннями»; активне використання історій про злодіяння та звірства, жорстокість і насильство.

Головна зброя пропаганди — емоції, а не розум. Як тільки ми включаємо голову, витрачаємо зусилля на те, щоб подумати, що до нас доносять, ми можемо знайти брехню та перекручування. Щоби люди менше аналізували, пропаганда тисне на емоції. Емоції набагато сильніше за ступенем впливу, ніж ті стимули, які ми отримуємо від областей мозку, які відповідають за аналіз та побудову логічних ланцюжків. Тому пропаганда прагне забрати нас від логіки.

Хоча світова спільнота дійшла консенсусу про права сучасної людини, загальноприйняті цінності нового глобального суспільства, сама по собі наявність «демократичних механізмів» не забезпечує свободу. Щойно маніпуляція масовою свідомістю перетворилася на панівну технологію — саме поняття демократії стало умовним і може сприйматися як ідеологічний штамп. Політична пропаганда все ще залишається частиною нашого життя і, доки держави боротимуться за найблагороднішу роль в історичній міфології, реальними жертвами цієї боротьби залишаться люди (він же електорат), чиєю думкою користуються як ресурсом. Розуміння ж природи пропаганди та критичне осмислення механізмів її впливу на людську свідомість відкриває цей шлях до компромісів і повертає суспільству можливість самостійно вирішувати, що дійсно важливо в масштабах життя цивілізації — зіткнення чи кооперація.