Священників Московського патріархату поставлять на місце, — експерт про заборону УПЦ МП
2 грудня Президент Володимир Зеленський ввів у дію рішення РНБО щодо заборони в Україні релігійних організацій, афілійованих із центрами впливу в росії. Про те, чому це сталося лише на 10-й місяць повномасштабної війни, поговорили з доктором філософських наук і професором Острозької академії Петром Кралюком.
Зеленський ввів у дію рішення РНБО про заборону Московського патріархату в Україні. Яким чином буде здійснюватися заборона?
Поки що не виписаний чітко законодавчий механізм, яким чином буде здійснена заборона Української православної церкви Московського патріархату. Є доручення РНБО щодо вивчення статуту та інших документів. Пропонується внести закон про заборону релігійних структур, які мають центри на теренах російської федерації.
Я сподіваюся, що зараз почнеться більш активний перехід від Московського патріархату до Православної церкви України. Не скажу, що цей процес відбувався динамічно, оскільки органи влади стримували цей процес. Зараз я сподіваюся, що все-таки влада буде діяти більш адекватно, принаймні, будуть допомагати переходу цих громад.
Чому УПЦ МП збираються заборонити лише зараз? І якщо стимулом для заборони стало повномасштабне вторгнення, то чому це роблять лише на 10-й місяць війни?
У грудні 2018 року був прийнятий закон Верховною Радою про те, що релігійні організації, які мають центри на території російської федерації, мали б змінити свою назву, у цій назві мати слово «російська». Але з певних причин закон не діє, тому що його блокують. Також у судових органах є прихильники Московського патріархату, є такі люди й у владі. Тому звичайно ці процеси будуть гальмуватися.
На початку війни СБУ очолював лейтенант Баканов, який був прихильником Московського патріархату, який ходив у Лавру на сповідь. Було ж чимало фактів про колаборацію священників цієї церкви, але створювалася видимість, що нічого такого немає, що ці священники не вчиняли ніяких злочинів.
Або ж згадаємо нещодавнє інтерв'ю Олени Бондаренко, яка очолює комітет у справах національності та релігії, яка б мала займатися цими питаннями. Вона сказала, що лише 1% священників Української православної церкви Московського патріархату стали колаборантами, але ж абсолютна більшість ними не стала. Тобто людина, яка очолює такий орган, фактично захищає Українську православну церкву.
Також пригадаймо, що були заяви з боку Єрмака, з боку Подоляка, з боку Стефанчука про те, що «не на часі» порушувати питання, які стосуються Московського патріархату, бо це, мовляв, приведе до релігійного розколу, до невдоволення тощо. Ці заяви робилися ще в березні. Тому, звичайно, ці процеси тормозилися. Зараз, очевидно, влада вирішила змінити свою позицію в цьому питанні. Я розумію, що обшуки СБУ — це дуже добре, тому що врешті решт, я думаю, що священників Московського патріархату в якійсь мірі поставлять на місце.
Як вплине це рішення на релігію в Україні та на ситуацію в країні загалом?
Я сподіваюся, що все-таки почнеться більш динамічний перехід до Православної церкви України. Ця релігійна організація є структурою, яка працює на росію, працювала на росію. Це і 90-ті роки, і 2000-ні роки. Фактично, ми бачимо, що тоді дали зелене світло для Української православної церкви Московського патріархату. Навіть коли відбувалися урочисті заходи, то в першу чергу давали слово саме священнослужителям цієї церкви, давали зрозуміти, що це основна церква в нашій державі. Їм давали можливість відкривати свої парафії, свої монастирі, їх допускали у державні органи, вони створювали свої структури, вони проникли в Збройні Сили.
Окрім цього, в Україні мають намір заборонити використання російських джерел інформації в освіті та науці. Як ви до цього ставитеся?
У законі зазначено — якщо й використовуються ці російські джерела, то це потрібно робити критично. Я вважаю, що цей закон має право на існування. Інше питання — щоб він був грамотно прописаний. Тому що чимало творів, навіть українських класиків, написані російською мовою. Треба враховувати ці всі нюанси. На жаль, наша культура довгий час була у сфері російської культури.
Також є проблема з українською літературою технічного напрямку у ВНЗ. Чимало книг, якими користуються викладачі та студенти, — російські. Але якщо заборонять використання російських джерел, чим будуть користуватися студенти? Чи може це стимулювати українську владу робити більше перекладів чи створювати власну літературу?
Хотілося б, щоб все-таки було фінансування україномовної літератури, щоб були відповідні програми. Якщо взяти український сегмент, то бачимо, що навіть класичні твори українських письменників не подані в електронному форматі, є відносно невелика кількість. Щодо технічної літератури, у нас не приділялася увага перекладу технічних творів на українську мову. Зараз, я вважаю, треба, щоб існувала програма, яка б передбачала переклади зарубіжних творів, наукових і художніх, саме українською мовою.