Потужна здорова нація завжди потрібна, — Володимир Волков про необхідність організації шкіл бойової підготовки

Війна є загальнонаціональною та потребує великого мобілізаційного ресурсу. Тому громадяни мають бути готовими замінити одне одного в різних ситуаціях, чи то на передовій або у волонтерському центрі, чи то в лікарні або в новинах. Зараз українська перемога залежить від якості нашого резерву, тому сьогодні важливо навчити тих, хто перебуває в тилу. Про необхідність організації шкіл бойової підготовки добровольців поговорили в інтерв'ю з громадським діячем і головою УВО «Спас-23» Володимиром Волковим. Це організація, яка має історичне коріння ще з часів УВО Євгена Коновальця, яка готує добровольців до захисту своєї Батьківщини.

— Чи необхідно в Україні створити школи системної бойової підготовки добровольців для захисту Батьківщини?

На мою думку, останнім часом питання допризовної підготовки чи підготовки національно-патріотичного виховання не мало певної уваги з боку держави, політичних кіл і військових структур. На жаль, перестали працювати національно патріотичні клуби, об'єднання, у тому числі й ТСО (Товариство сприяння оборони України). Усі профільні заклади перетворилися виключно на комерційні структури з підготовки водіїв, пілотів, а також на комерційні тири. З головного підрядника Міністерства оборони по допризовній підготовці ТСО стало комерційним центром здачі приміщень в оренду.

Українці — козацька нація, яка завжди сповідувала ідеологію «громадянин — воїн», який має захищати свою Батьківщину. Тому, звичайно, це дуже потрібна, корисна та притаманна їм справа. Вона зараз системно не впроваджується державою, як ідеологія. Але натомість деякі спортивні організації, такі як Всеукраїнська федерація козацького двобою, УВО «Спас-23», Гопак, переходять на формування шкіл за проектом «Український шлях UA-DO». Тобто підготовка молоді та дорослих до випробувань, пов'язаних з військовими діями та війною.

Але я вважаю, що держава має повертатися до системних підходів і відродження клубів чи організацій, які б готували молодь (національно-патріотичне виховання та допризовна підготовка). Це дуже важливий крок.

— Хто повинен організовувати такі школи, зокрема надавати фінансування? Держава? Чи ці заклади мають працювати на волонтерських засадах?

Насправді це симбіоз. Є багато людей, які мають поклик душі до цього й вони цим займаються. Але потрібна політична воля із самої верхівки, тобто від президента. Думаю, він уже зрозумів, що українська нація — це козацька нація, і вона завжди сповідувала воїнство як святиню. Потужна здорова нація завжди потрібна, що підтверджують події під час агресії.

Так само на рівні місцевої влади, на рівні ОТГ. Тобто це має бути загальнонаціональна широка хвиля підтримки. І волонтери, думаю, цим скористаються. Якщо є умови, можливість, надаються приміщення, допомога, вони на базі своїх цінностей завжди втручаються в цей процес.

— Кого треба залучати до навчання? Хто має бути тренерами в цих школах? Це викладачі, які розуміються на військовій справі, чи військові, які вже були на фронті та мають досвід у бойових діях?

Різні дисципліни по-різному будуть викладатися. Вогневу підготовку чи саперську справу будуть робити ті ветерани, які вже пройшли бойові дії, які точно все це знають зі свого досвіду. Фізичну підготовку будуть робити спортсмени, які мають досвід, регалії, розряди та напрацювання в різних єдиноборствах.

Діяльність такого клубу може об'єднати в тому числі й айтішну сферу, за яку ми маємо теж говорити, бо ми живемо в сучасному світі. І сьогодні клуби комп'ютерної гри мають бути з основними стратегіями та пріоритетами військової підготовки. Такі клуби можуть виступати підготовчими базами операторів дронів. А це притаманно дитині з 9−11 років, яка вже працює з цим краще за дорослого.

— Скільки треба часу для підготовки людини, яка взагалі не має військового досвіду, щоб іти на фронт?

Насправді якщо людина не хвора та не має якихось дуже поганих звичок, а має мотивацію до підготовки й хоча б не пропускала уроки фізичної культури в школі, то за 3−5 місяців можна зробити з неї напівпрофесіонала. Але в цьому питанні дуже важливий психологічний стрижень. Майбутній захисник, воїн під час підготовки має досягнути зі своїм тілом якихось успіхів, щоб бути впевненим у своїх силах. Його треба навчити так, щоб у нього виходило, і тоді він буде вірити в себе, а це дасть потужну психологічну базову платформу для подолання будь-яких перешкод. Людина чітко має розуміти, що вона — лицар своєї держави, який захищає інтереси своєї нації. Тоді вона точно буде вмотивованою. Цей стан підштовхує її до тренувань, а це своєю чергою призводить до результатів. А перші маленькі результати дадуть впевненість, що людина може досягти більшого та подолати перешкоди.

За місяць можна технічно показати всі техніки, прийоми, фінти. Але для того, щоб це був воїн, на якого може покластися командир, це має бути курс підготовки у 3−6 місяців.

— Чи треба якось розділяти людей на групи? Адже в добровольці йдуть і жінки, і чоловіки, українці різного віку, з різною військовою підготовкою (якщо вона взагалі є).

Останні 5−6 років я готував змішану групу підготовки в Національному педагогічному університеті імені Драгоманова. З досвіду можу запевнити, що через тиждень-два вже немає значення. Тобто всі працюють, як єдиний механізм, в якому учні один одному допомагають і гендерно не відрізняються.

— Чи можна в цих школах організовувати окремі уроки чи курси для людей, які не йдуть на фронт, але хочуть мати базові знання: як надавати домедичну допомогу або як керувати дронами тощо?

Дуже важливо, що цю ініціативу підхопив Київ. Я говорив з місцевою владою. Вони планують відновлення подібних клубів, куди можуть піти й добровольці, й діти. Тематика військового драйву буде актуальною ще років 10 після перемоги. Тобто ми будемо жити цим. За планами київська влада хоче зробити сітку таких клубів. Місцева влада починає розуміти, що треба відкривати клуби для тактичної, бойової, вогневої підготовки, тобто допризовної підготовки молоді.

Усе це можна робити в тому ж числі й в ОТГ. Наразі від президента потрібна політична воля, щоб він, РНБО, військовий кабінет, ставка зрозуміли, що українці — це нація воїнів. Бо наступним трендом корисності України у світі будуть військові знання. У майбутньому головним продуктом і послугою України будуть сучасні стандарти безпеки, які ми можемо запропонувати сучасному світу.

— Чи є в Україні такі школи, які можуть стати прикладом для майбутніх закладів бойової підготовки?

Спеціалізованих шкіл, на жаль, немає. Але є окремі учбові центри, такі як організовуємо безпосередньо ми, УВО «Спас-23». Ми маємо декілька учбових центрів, де надаємо підготовку по системі рукопашного бою, первинну підготовку бійців ТрО, знання в електронному напрямку (квадрокоптери та інші сучасні електронні засоби) та курси водної підготовки.

Ми наразі в Києві на одному з островів робимо підготовку поводження воїнів на воді: вихід на берег, плацдарм, користування човном, логістика їжі, доставка поранених тощо. У січні 2022 року в рамках підготовки до союзницького заходу з представниками НАТО відкрили учбовий центр, почали працювати та, на жаль, почалася війна. Але ми не зупинили роботу, бо зараз бачимо, що на весну це буде дуже потрібно. Потрібний буде військовий фах з можливістю працювати на воді. Тому один із наших учбових центрів розташований безпосередньо на острові.

— Як відомо, УВО «Спас-23» допомагала організовувати гру «Джура». Чи треба надалі пропагувати таке військово-патріотичне навчання? Наскільки це важливо для дітей під час воєнного стану та після перемоги?

Це просто архінеобхідно. Звичайно, я завжди приймаю в цьому участь і дуже вдячний усім організаторам «Джури» та всім козацьким організаціям, які цим опікуються. Повторюсь, ми — козацька нація. Стиль воїна є в наших генах. Це наш код, код нашої нації. І потенціал, який був зібраний за ті роки, поки ми були під гнітом окупації росії, зараз дуже потужно розкривається на війні. Ми бачимо, яким мужнім є український воїн і український народ. Чим і дивуємо весь світ!

Звичайно, тренд військової тематики буде дуже довго бажаний як для молоді, так і для всього світу. Думаю, діти з усього світу намагатимуться приїхати до нас в Україну зіграти в «Джуру» з українськими дітьми та щоб побачити, що це за земля, яка родить таких героїв.

Скорбота, втрати, трагедії дають переоцінку сенсу життя. Таких людей, які почнуть сповідувати інші цінності, які зрозуміють, що українська земля — це їхня святиня та ненька, буде багато. Вони будуть розуміти, що їхні знання та вміння необхідно передати наступним поколінням, що їхній обов'язок і місія — підготувати молодь для захисту своєї Батьківщини. Думаю, молоді це буде цікаво, вони будуть відчувати генетичний потяг і залюбки цим займатимуться.