Дружина зниклого безвісти: «Нам пропонують писати запити у «днр» та «лнр»

— У місті — режим світломаскування. Заходять колони рашистської техніки.

— Маріуполь не здадуть. Ти тільки не переживай, — заспокоює дружину Олег.

Більше Марина не чутиме його голосу. Від дня зникнення Олега минуло вже більше року, але вона раз на місяць вперто кидає гроші на чоловіків мобільний. Хоче зберегти номер. А раптом телефон разом з її коханим у рашистському полоні? Можливо, настане день, пролунає дзвінок — і на її смартфоні висвітиться заповітне ім’я Олег?

Свій останній контракт із ЗСУ він завершив у січні 2021-го, у складі 37-го окремого мотопіхотного батальйону «Запоріжжя». А коли рашисти 24 лютого вдерлися до України ордою, Олег не доїхав до свого підрозділу. Маріуполем розгорталися тяжкі бої, а країною крокувала широкомасштабна війна. Спочатку він пішов до тероборони. Хлопці організували штаб у тій самій школі, де навчався Маринин син Ігор. Але в ТРО і так забагато людей. Саме тому, бійці сказали Олегові «ні» і порадили звернутися до військкомату. Там його дуже швидко оформили до 503-го окремого батальйону морської піхоти і видали автомат.

— Пам'ятаю, він мені телефонував 27, чи 28 лютого, — розповідає Марина Лугина. — Хлопці їхали на автівці. Олег сказав, що вони поверталися із завдання. Іще в останні дні лютого він відправляв мені фотки на «Телеграм». Тоді вони знаходилися під Верхньоторецьким, це недалеко від Авдіївки. А в ніч з 2 на 3 березня з Олегом зник зв’язок.

Будинок біля станції Зачатівка

Вереск сирени, сирі підвали, зливи з рашистських снарядів і чай на кострі. Це - чотири тижні Марини Лугини та її десятирічного сина у блокадному Маріуполі. А потім настане квітень. Марина візьме хлопчика Ігоря, собаку Річарда, кішку Амуру та вирушить до брата у Київ. Знову статус ВПО. Марина та Ігор втратять домівку удруге. Вперше, у 2014 році вони попрощалися зі своєю квартирою у Донецьку. Більше вони додому не поверталися.

— Поки ми з Ігорем знаходилися у Маріуполі, я намагалася зв’язатися з Олегом через брата, — згадує Марина Лугина. — Сергій не зміг додзвонитися до мого чоловіка, бо в нього вимкнений телефон. Я набирала Олега сама, а коли зрозуміла, що це — марна справа, знайшла перші гарячі лінії по зниклим безвісти. Спеціалісти запитували: «Коли він народився?», «Яка його військова частина?», «Чи є у вас доказ полону?». Спочатку мене дивувала така їх апатичність, а потім зрозуміла: я маю бодай щось робити сама.

Завдяки силі Facebook, Марина знайшла чоловікового побратима. Виявилося, під час бою за залізничну станцію Зачатівка (Хлібодарівська громада, Волноваський район Донецької області — ред.) Олег відвів пораненого товариша в укриття і залишився там разом із ним. Воїни знаходилися у приватному будинку. За цей час морпіхам довелося відступити, а Олег та поранений Ігор опинилися відрізаними від товаришів.

Інформація від побратима давала надію. А якщо хлопці залишилися у тому будинку і прижилися? Мають же бути сліди від перебування людей? Одного разу, по телевізору у рухливому рядку Марина побачила, що певна компанія надала супутникові знімки, які підтверджують російські бомбардування. Так у неї з’явилася ідея фікс.

— Я через Google-перекладач почала надсилати запити до різних компаній, які мають супутники і щось англійською писала сама. Зрештою, мені відповіли у Maxar Technologies. Заповнила їхню форму, а вони мені дали контакти українського представника. Я розповіла йому про Олега і пояснила, що держава вимагає в мене доказів, що він живий. Представник Maxar Technologies дав мені знімок за липень. На ньому — розрита земля. Мабуть, наші хлопці робили окопи. Але інших фото будинку у них не було. Та дякую і на цьому. У Maxar Technologies мені надали усе, що сфотографував супутник. На щастя, на фото будинок цілий. Мені важливо було, щоб у нього не прилетіло, — поділилася Марина Лугина.

А ще допоміг Telegram. У липні, завдяки спільноті «Оленівка. Пошук полонених» Марина познайомилася із дружиною Ігоря — Іриною. Жінки розвіртуалилися на груповій зустрічі для родин безвісти зниклих у Координаційному штабі.

— Я раніше думала, що поранених звільняють з полону найпершими, — розповідає Марина Лугина. — Повернення Ігоря дало б мені можливість дізнатися про коханого бодай якусь інформацію. Правда, Ірина мені дещо розповіла. Пізніше морпіхи поверталися до будинку, де залишилися хлопці. Він стояв порожнім. Не було ані тіл, ані крові, ані слідів розстрілу, ані живої душі. Єдине, що весь нижній поверх нагадував окоп. Мабуть, хлопці намагалися або заглибитися, або розширити своє укриття. А ще хтось місяць користувався Ігоревим телефоном. Його номер деякий час знаходився у мережі. А мій абонент — і досі поза зоною.

Натяк на полон

Якщо зробити запит в YouTube «военнопленные ВСУ», випливе багато відео від рашистів. Їх загальна довжина вимірюється у десятки годин. Десь стільки Марина витратила часу на перегляд цих роликів. На одному з них, від квітня 2022 року, вона побачила полоненого, схожого на Олега. На момент фільмування, він разом з іншими українськими бранцями перебував на території колишньої виправної колонії, в Оленівці.

— Знову передивилася це відео і вздовж, і впоперек і навскіс, але у мене є до нього питання. Чоловік, подібний до Олега — ніби і в окулярах, а ніби і без. Ставлю на паузу: ніби він, а ніби — і ні. Передивлялася відео хвилин сорок, хоча воно не довше хвилини. Його якість залишає бажати кращого, — констатує дружина безвісти зниклого бійця.

Чоловік із саднами на обличчі та плямою зеленки на скроні дивиться вгору. Він лежить явно на лікарняному ліжку. Таке фото Марина знайшла на рашистських ресурсах. Можливо, цей виснажений полонений — Олег? Тим паче, світлину зробили після масового вбивства українських бранців у Оленівці. Її разом із відео Марина відправляла до органів та служб, які займаються пошуком безвісти зниклих військових. Тим паче, вона вірить, що її Олег — живий і знаходиться серед бранців руssні.

А на зустрічі родин зниклих безвісти, у Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій вона дізналася нові дані. Виявляється, в укриті біля станції Зачатівка разом з Олегом та Ігорем знаходилося ще троє військових. Дружина одного з них попросила фахівця з міністерства надати бодай якусь інформацію про місце перебування її чоловіка.

— Його відповідь була десь такою: «Місце перебування ми не кажемо заради безпеки. Є рідні полонених, які готові підняти десятиюрідних родичів, щоб передати пару шкарпеток. Звісно, шкарпетки може й передадуть, але хлопцеві істотно погіршать умови. Наприклад, його поб’ють, або переведуть до карцеру». Думаю, фахівець натякнув дівчині, що її чоловік у полоні. А оскільки він знаходився разом з моїм Олегом в укритті, сподіваюся, їх тримають разом. Звісно, їх могли й розділити, але надія ще є, — вважає Марина Лугина.

Поліція та СБУ

Рідні безвісти зниклих мають шпаргалку. Приблизний план дій, на випадок, якщо із воїном немає зв’язку записаний у Законі № 2191-IX «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин». Зараз буде перелік із назв органів, які допоможуть у пошуках. Це — військовий комісаріат, військова частина, Національна поліція, Служба безпеки, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, Національне Інформаційне Бюро при Міністерстві реінтеграції у питаннях інформації щодо зниклих безвісти та Офіс Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Що робити рідним, якщо з військовим немає зв’язку, ми більш докладно писали ось тут.

Утім, закон № 2191-IX гарний лише в теорії.

— Лінк на відео та фото з Оленівки я відправляла до НІБ, до Координаційного штабу і Офісу Уповноваженого. Сподівалася, ще місяць — два — три, і буде якась інформація. Але нічого немає і досі, — зауважила Марина Лугина.

Дружина Олега робила все за законом. Писала заяву про зникнення до Національної поліції, зустрічалася зі слідчою і передавала особисті речі чоловіка для зняття зразків ДНК. Справу чомусь відкрили за частиною 1 «Умисне вбивство двох, або більше осіб», статті 115 Кримінального кодексу України.

— Буцімто росія вбила Олега, і тому він зник, — розповідає Марина Лугина. — Я витискала у поліції пояснення дуже ретельно і довго. Але цю частину статті 115 ставлять абсолютно всім зниклим військовим. Нібито в них немає іншої кваліфікації. Ніхто не знає, що робити. Слідча мені сказала відкрито: «Я не знаю, нащо вигадали, щоб ви зверталися саме до нас. Ми заяву у вас прийняли, тож давайте її перевіримо на помилки. Якщо чесно, нам нема, чим Вам допомогти. Територія окупована, ми не можемо туди поїхати і провести слідчі дії: перевірити місце і опитати свідків». Тепер мені треба з’ясувати, чи витягнули вони ДНК Олега з його особистих речей. Воно нібито вже має бути у базі, але мені ніхто не дзвонив і нічого не повідомляв.

Із Службою безпеки дружина Олега спілкувалася через Viber. Вона скинула скріни відео та залишила операторам гарячої лінії СБУ інформацію про обставини чоловікового зникнення. Продовження зв’язку не було.

Відео від рашистів виявилося недостатньо

Офіційно Олега у списках українських бранців немає. Влада відмовляється його визнавати полоненим тільки на основі фото й короткого ролика. Усі добре пам’ятають історію з військовим з цигаркою, страту якого зафільмувала руssня. На чоловіка з відео претендувало кілька родин та бригад. Остаточну крапку в справі, ким є Герой-мучень, поставила СБУ. Це - Мацієвський Олександр Ігорович, снайпер 163-го батальйону 119-ї окремої бригади ТрО Чернігівської області.

— Експерти з Координаційного штабу звіряли по рисам обличчя і вважають, що на відео не Олег, — розповідає Марина Лугина. — Але вони не дали жодного папірця і не пояснили, чому на ролику не мій чоловік. Більш-менш адекватну відповідь я отримала у мінреінтеграції. На це відео з Оленівки може претендувати іще 2 — 3 родини. Мабуть, на цього чоловіка вказав хтось іще. Та і якість того відео, чесно кажучи, слабкувата. З одного ракурсу я бачу, що окуляри є, а з іншого — їх немає.

Утім, представників влади влаштувало б, якби Марина надала відео іншого формату. Полонений мав би чітко назвати своє прізвище та ім’я. Саме тому, у Міністерстві реінтеграції жінці порадили далі моніторити Telegram-канали русні. Тим часом, представники влади самі регулярно читають український Telegram. Адмін каналу «Списки знайдених та полонених» розповідав Марині, що до нього зверталися з СБУ та Координаційного штабу.

— Тобто вони самі сидять в Telegram! А нам кажуть моніторити російські канали. Абсурд! Усі крутяться на єдиному полі! То яку ягоду можна знайти? — обурюється дружина бійця.

Дізнатися про Олега та інших безвісти зниклих можуть допомогти звільнені з полону українські військові. З ними спілкуються працівники Координаційного штабу та СБУ. Вони показують колишнім бранцям фото та відео з безвісти зниклими воїнами.

— Кожен звільнений в середньому називає п’ять, шість, сім імен та прізвищ. Люди можуть сидіти в сусідніх камерах, але не бачити один одного. Переклички в полонених бувають вранці та ввечері. Тож інколи хлопці просто запам’ятовують прізвища сусідів з інших камер. Але в Координаційному штабі кажуть, що це теж не доказ полону. Зовсім інша справа, якщо звільнений сидів в одній камері із зниклим безвісти і спілкувався з ним особисто, — впевнена Марина Лугина.

«Пишіть запити в «ДНР»

Зі зникнення Олега минуло більше року, але де він знаходиться невідомо і досі. З одного боку, територія станції Зачатівка — окупована. З іншого, для працівників Координаційного штабу та інших владних спеціалістів — історія кожної сім’ї зниклого безвісти — лише цифри в статистиці. Тож чому б не строчити родинам відписки?

— У мене їх ціла колекція, — обурюється дружина Олега. — Від Координаційного штабу маю дві штуки. На цих папірцях — суцільна вода. Улітку, коли я знайшла відео з Оленівки, відправила лінк працівникам штабу. Результат — на моїй електронці дві майже ідентичних відписки. Такі папірці вони надсилають усім рідним зниклих безвісти. Жінки і мами навіть між собою жартують. Кажуть, що чиновники використовують Ctrl + С та Ctrl + V і змінюють дату. А від Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини мені нещодавно надійшов лист. Ні номеру, ні підпису, ні печатки, ні дати. Таку відписку може надіслати будь-хто.

Для родин зниклих безвісти Координаційний штаб організовує індивідуальні та групові зустрічі. Їх може замовити кожен охочий. Варто тільки зателефонувати на гарячу лінію. Утім, конкретні відповіді про зниклих безвісти працівники штабу не дають. Зазвичай, вони розповідають про пошук тіл загиблих і повернення останків додому.

— У Координаційному штабі відношення, як до меблів, — ділиться Марина Лугина. — Хоч на індивідуальній зустрічі, хоч на груповій немає жодної конкретики. Ніхто не відповідає, що зроблено, а що ні. Ніхто не каже ніяких цифр. Мовляв, шукайте самі: звертайтеся до волонтерів, або пишіть запити до «ДНР» та «ЛНР». Хоча, папірці від псевдореспублік наша українська сторона не визнає, бо це — терористичні організації.

Звертатися до «ДНР», «ЛНР» та росії запропонувала рідним безвісти зниклих людина у пікселі, з високими погонами.

— Він так і сказав: «Якщо бажаєте, подавайте до них запити. Ми вам не можемо заборонити». І це — у присутності 20 жінок — мам та дружин українських безвісти зниклих воїнів. Із всіх, хто ходив на зустрічі, натяк на полон є тільки в мене. Інші жінки кажуть: «Ми нічого не знаємо, у нас немає ні фото, ні відео», — згадала дружина Олега.

Запити в росію неофіційно радять робити і в Офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ба більше, рідні зниклих військових мають дати дозвіл на використання конфіденційної інформації.

— Чесно кажучи, я вже готова на все. Телефоную на той номер в Офісі Уповноваженого з прав людини, а мені відповідають: «Так у вас же є відео, навіщо вам передавати данні?» — «Те відео річної давнини, — відповідаю я. — і мені не підтверджують, що то Олег. Я не знаю, живий він, чи ні і яка в нього доля. Від ворожої сторони я інших відео не знаходила. Як мені бути?». Розумієте, я хочу дізнатися бодай, в якому він стані. Хай росіяни підтвердять, що він у них. Коротше. Я надіслала заяву на ім’я Уповноваженого Дмитра Лубінця. Дала згоду на те, щоб Україна передала данні ворогу. А що мені втрачати? На російських ресурсах про Олега є весь послужний список. Навіть його сторінка на Фейсбуці.

У Офісі Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, за словами Марини ідуть на комунікацію з родинами більш охоче, ніж в Координаційному штабі. Радник Уповноваженого Іван Ангелін по можливості відповідає на питання рідних і дав їм свій телефон.

— Я би хотіла мати від пошуковців регулярний звіт. Про те, що вони зробили, який є результати. Утім, ніхто нічого не каже. Немає ніякої відкритості. Цифри — чутки. Дані — чутки. Враження, ніби ти дивишся крізь прозору стріну, бачиш за нею людей, намагаєшся у них спитати, але вони тобі лише посміхаються і показують пальчика, — вважає дружина Олег.

Щоправда, офіційні цифри на решті, з’явилися. За словами Уповноваженого Олега Котенка зниклими безвісти вважаються понад 7.000 військових. Із них 60 — 65% знаходяться у полоні. Інші, на жаль, загинули. На Великдень відбувся обмін бранцями. Україна змогла повернути 130 своїх захисників. За інформацією з Координаційного штабу, 48 із них перебували у списках безвісти зниклих. Хто знає, можливо буде обмін, коли додому повернеться й Маринин Олег.