Пропаганда — це війна, якої не видно

Пропаганда перетворилася у 21 сторіччі на панівний інструмент управління думками. Їй допомагає такий природний стан людини як вразливість.

Вразливість є фундаментальним станом людства, хоча те, як люди її відчувають, дуже різниться. Часто вразливість сприймається як негативна за своєю суттю, синонімом ризику та шкоди.

Людина істота вразлива, тому впливати на іншу людину (з будь-яких причин) можна завдяки та емоціям. Як правило, коли людина мало знає, вона більше схильна до емоцій. Як прекрасні, так і жахливі вчинки людей відбуваються в тому числі й через емоції.

Взаємодія людей завжди відбувається на двох рівнях — логічному й емоційному. Не розуміти один з них — означає втратити половину інформації, яку доносить інша людина.

Одна зі складових вразливості — є емоція, а вона своєю чергою є складовою пропаганди і дезінформації, бо завдяки сильним емоціям вони позбавляють розуму «нетверді» голови.

Емоції — бездонний котел суб'єктивних переживань, зміст та джерела яких не завжди для нас очевидні, тому маніпулятори та пропагандисти вдало користуються спосіб «надавити» на емоційний стан суспільства. «Досвід самоаналізу показує, що негативні емоції — це розумові події, що проходять, які можуть бути усунені їх протилежністю, позитивними емоціями, як протиотрута — писав Метью Рікард, бо є величезна спокуса піддатися загальному настрою і видати бажане за дійсне, йдучи на поводу «сенсацій».

Згадайте, як декілька років пропагандисти сіяли ненависть до українських «нацистів» «оплакували» «розіп'ятого донецького хлопчика». «Хлопчик» неодноразово був викритий, став мемом у соцмережах, ЗМІ, як і «біженка зі Слов'янська», що розповіла про нього зі сльозами та шмарклями. Емоції в аудиторії зашкалювали. Вони виконали свою роль у тотальному тиску на мізки, розгойдували ненависть одних проти інших. «Взяли дитину трьох років, хлопчика маленького з трусиками, у футболці, як Ісуса на дошку оголошень прибили. Один прибивав, двоє тримали. І це все на маминих очах» — і ця історія «працювала», деякі простодушно-наївні громадяни плакали від співчуття і горя навіть в Україні.

Сюжет досі включають у документальні фільми у РФ. Він став апокрифом. А колишній «куртуазний маньєрист» вадим степанцов, нині співак-пропагандист ДНР «звільненого від кахлів Донбасу», навіть пісню написав зі словами: «Український солдат немовля розпинав».

В історії пропаганди та дезінформації вже були схожі сюжетні «картинки». Наприклад історія часів І Світової війни.

Вже на початку І Світової було зрозуміло, що «вмирати за короля», як у середньовіччі люди 20 ст. не будуть. Патріотичне піднесення треба викликати іншими методами — наприклад, через релігійні емоційні алюзії та маніпуляції.

Першими зробили хід німці. До річниці перемоги над Наполеоном вони відкрили й освятили величезну статую архангела Михаїла. В промовах на відкритті апелювалось до чуда, коли архангел Михаїл явився одному з франкських королів і допоміг у битві з язичниками. В ролі язичників мали виступити французи.

Коли до війни приєдналися британці і почалася морська блокада Німеччини, німецька пропаганда назвала британські кораблі «гвіздками у ранах Христа», бо вони «забирають хліб у голодних».

Англійська пропаганда вирішила «відповісти»: німці відступили від завітів Христа і Лютера і відновили культ Вотана, вони знищують хрести й відновлюють священні дуби.

Цього вистачило, щоб покрити 1914−15 рр.

В 1916 р. і битва на Соммі, загинуло понад мільйон. І потрібен був новий виток дегуманізації ворога. І британці розповсюдили інформацію, нібито німці «голим розіп'яли молодого британського вояка — військовополоненого з Канади». Розголос був неймовірний, він дав ще одну хвилю добровольців з гаслом «Помстимося нашим ворогам». Правду з’ясували вже після війни. І «розіп'ятий канадський військовополонений» став хрестоматійним прикладом емоційних маніпуляцій з релігійними почуттями з метою отримання позарелігійних політичних «дивідендів».

Дезінформація, яка переростає в пропаганду має бути тотальною — така схема жанру. Тому одночасно з «розіп'ятим» на російських ТБ розкручували свою історію: «Українські військові „накололи“ російську дитину наркотиками, щоб зробити мішенню для своїх ракет», «Українські карателі таврують полонених свастиками та відрізають їм вуха», «Під Донецьком знайдено тіла 286 жінок, зґвалтованих та застрелених у потилицю українськими карателями». Це було «запущено» і на європейську публіку.

Ось ще один приклад удару по емоціях: російські пропагандисти у всіх провідних ЗМІ поширили новину, що в британському виданні The Guardian опублікували статтю про засуджених в Україні шістьох колаборантів, які свідомо працювали на окупантів, й загубили не одне людське життя.

У пропагандистській новині йдеться про те, що українська влада нібито катує та знущається з в’язнів.

Достатньо прочитати оригінальну статтю, щоб зрозуміти — це неправда. Автор описує історії шістьох людей, які добровільно пішли на співпрацю з окупантами, і в ній немає, а ні слова про тортури та знущання.

Одним з колаборантом, про якого пишуть пропагандисти, є засуджений до 12 років ув’язнення чоловік, який відмовився називати своє імʼя.

Ось як подають його історію в рос ЗМІ: співкамерники витатуювали на його лобі слово «орк», яким в Україні позначають російських окупантів.

А в статті чітко написано: «СБУ заявляє, що відкрила понад 8,1 тис. кримінальних проваджень „за фактами колабораціонізму та посібництва державі-агресору“, і засуджені за цими статтями українці перебувають лише в окремих місцях позбавлення волі, де їх тримають окремо від інших ув’язнених.»

Звісно, що на болотах така інформація викликає жах. Емоційний тиск на свідомість підсилюється.

Російські пропагандисти ставлять наголос на «катуваннях/знущаннях». І жодного слова про злочини фігурантів. Тобто майстерно зміщують акценти. Спотворюючи реальність, вони без закликів закликають помститись. Російська пропаганда давно не працює за методиками. Цінуються «фахівці», таланти яких дозволяють самостійно виробляти наративи та доводи до них.

У людей може бути фантастично різний життєвий досвід, може не бути спільної мови з іншими, але вони мають абсолютно загальний емоційний досвід. Страх, любов, ненависть, ревнощі, тривога — ці речі ймовірно проживають однаково (розумію, наскільки це спірне твердження з погляду історії та філософії емоцій, але думаємо, що читач зрозуміє, про що йде мова).

Висновок очевидний: емоції можуть впливати на процеси нашого мислення та призводити до когнітивних спотворень. Коли людина відчуває сильні емоції, такі як гнів, смуток, судження може бути затьмарене і вона може мислити категоріями лише «чорного-білого», катастрофізувати, та не враховувати позитивну інформацію. Тому намагайтесь притягувати до себе лише позитивні емоції та критичне мислення.