Грузія: втрачені можливості або хто кого переможе?

Це було очікувано. По-іншому й не могло бути. За роки правління монобільшості партії «Грузинська мрія» («ГМ») країна дізналась, що таке олігархат, сучасна інформаційна війна, «закручування гайок», сум за СРСР, безпорадність та «руський мир» який заполонив всю країну і вимагає для себе пріоритету в усіх сферах життя.

Партія «Грузинська мрія» — це вірус, який швидкими темпами послабив країну. Їхня ідеологія стисло виглядає приблизно так: «Ми маленька, дурнувато-простодушна нація, тільки не чіпайте нас, бо в нас нічого немає». І така політика приносить відповідні результати. Грузія й справді все більше виглядає такою собі маленькою, не гордою, трохи дурнуватою, де й справді нічого вже немає.

У «ГМ» відсутні плани розвитку країни, загалом їх ніколи й не було. Їм насправді не потрібна, а ні РФ, а ні Україна, а ні тим більше ЄС! В партії існує лише одна думка — їх вождя Бідзини Іванішвілі (як називає його російський мільярдер Євтушенко «Боренька»). Батоно Боренька вирішує долю країни і народу на свій власний розсуд.

Мільярдер Іванішвілі не заробив, а саме «зробив» свої статки в Москві, він колишній прем'єр-міністр Грузії, а тепер її неформальний правитель-господар. Людина, яка живе в своє задоволення, ні в чому собі не відмовляючи, навіть у власному дендрологічному парку, який він побудував у своїй резиденції на узбережжі Чорного моря. Робилось це так: з різних місць Грузії з коренем викорчовували гігантські екзотичні дерева і пускали їх морем на баржах до будинку мільярдера, щоб висадити їх там. У цьому процесі була задіяна вся державна машина на кошти платників податків.

Резиденція Боренькі в Шекветілі розташована на 260497 кв. м, уздовж берега моря, і огороджена залізним парканом. Ця місцевість раніше була зоною відпочинку, заповідною зоною, сьогодні туди і миша не проскочить. Мільярдер фактично скупив частину Грузії та й верхівка його однопартійців теж не гаяли часу дарма: займались самозбагаченням, руйнуванням економіки і залишків демократії.

Прихильники «Грузинської мрії» — «мрійники», це в більшості держслужбовці, яких характеризує цілковита байдужість до всього в світі. Їх нічого не турбує, нічого не обурює. У них все добре, а як там все/всі інші — байдуже, бо їх щастя в їхніх грошах.

З 2014 року «ГМ» почала лякати народ і нині повторює одне і те саме :

«Подивіться на Україну, ви що, війни хочете?», «Сидимо тихо, щоб Путіна не дратувати», «Якщо до влади прийде опозиція, то вона втягне нас у війну»!

Вони замовчували початок війни в Україні, окупацію Криму. Нагнітають серед населення панічний страх щодо можливої війни в Грузії.

Представники уряду виступають по ТБ і пояснюють пересічним «мрійникам» в унісон Кремлю, що Україна цю війну виграти ніколи не зможе, що країна буде зруйнована та й взагалі навіщо воювати, якщо немає навіть зброї?

Натяк у всій цій огидній пропаганді той самий: якщо не ми, то буде війна; тільки ми зможемо врятувати країну, а грузинська опозиція, мовляв, з українськими «бандерівцями» заодно.

Під час правління «Грузинської мрії» Свободу та гідність забирали поступово, більшість навіть цього не помічала. Почалася стагнація, глухий застій, такий час коли в країні виникає стійке відчуття «задухи». Вбивають журналістів, маніпулюють свідомістю, COVID19 використовують на свою користь, калічать мітингувальників.

Яскравий приклад — рік 2019 «Ніч кровавого Гаврилова». Коли були масові протести (70−80 тис. чоловік) проти експансії РФ в Грузію, які розпочалися 20 червня 2019 року біля будівлі грузинського парламенту у Тбілісі, згодом протести почалися також в Кутаїсі та Батумі.

Нагадаю: Причиною став виступ 20 червня депутата Держдуми РФ на засіданні Міжпарламентської асамблеї православ'я. Президент асамблеї, російський комуніст С.Гаврилов вирішив вести засідання з крісла спікера грузинського парламенту. На цій же асамблеї був присутній проросійський депутат з України Вадим Новинський. Опозиція зірвала роботу асамблеї та змусила російську делегацію поспіхом залишити Тбілісі. Мітинг проходив під антиросійськими гаслами.

21 та 22 червня активісти повторно провели мітинг під будівлею парламенту, вимагаючи проведення дострокових виборів. Звісно, влада і чути не хотіла про це.

Народ почав вимагати відставки певних урядовців, зміни виборчого права, була надія на глобальні зміни в країні. Потрібно було трохи дотиснути, громадяни покладалися на опозиціонерів, а вони виявилися кволими, непереконливими, розгубленими.

Мітинги придушили! Поліція використала сльозогінний газ, водомети та гумові кулі проти людей. Опозиційні медіа були закриті.

В Грузії все ще регулярно проводяться масштабні мітинги, по 25−30 тис. людей, а для країни з населенням у 4 млн. осіб — це велика кількість. Водночас вулична активність більше не виконує ту сакральну роль, яка на неї покладалася останні 30 років — вплив на прийняття рішення. І поліція вже більше не з народом, вона перетворились на жандармерію російського зразка.

Грузинський мітинг — вже не «збираємось і висловлюємо протест, вимагаємо та даємо певні строки на виконання, якщо ні, то…». Ця модель вже не працює! А різношерстна опозиція ніяк не може між собою домовитись, їх акції протесту як засіб блокування прийнятих рішень владою просто не діють.

Влада зробила висновки: треба всіх робити хворими, бідними, щоб не думали про «якусь там» Європу, демократію. Підкупали продажних опозиціонерів, наштампували фейкові партії, наступили на свободу слова, сфальсифікували вибори! Головного ворога «ГМ» і особистого Іванішвілі — Михайла Саакашвілі — запроторили до тюрми.

Стагнація повільно руйнує країну. Все більше брехні, все більше злодійства. Ще більше грошей у тих, хто наближений до головного «мрійника», і ще менше їх у всіх інших.

В економіці, як і в політиці — потрібні як нові реформи, так і стимули для великих інвестиції, потрібно розвивати індустрію, промисловість, але, на жаль, робити сьогодні це нікому. Весь трагізм ситуації полягає в тому, що стара система себе вичерпала, а нова поки що так і не з'явилася. Грузинське суспільство, намагаючись відповісти на питання «що робити», поки що не знаходить відповіді. Коли знайде — прогнозувати неможливо.

Та й відчуття, що струна натягнулася і ось-ось розірветься, ще не виникає. Країна застигла в глухій апатії з одного боку, та в ненависті до всього, що робить влада, з іншого.

24 лютого 2022 року — повномасштабне вторгнення Московії в Україну потрясло світ. Він усвідомив, наскільки карколомні зміни несе йому нинішня війна в Україні, яку загрозу несуть найманці кремля і безпосередньо путін. Але в «ГМ» свій шлях, вони не хочуть нічого бачити.

Прем'єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі, (який сумує за СРСР) заявив: «Грузія, виходячи з інтересів населення, не приєднається до міжнародних санкцій»!

А боягузливі представники грузинської влади підтримали лідера: «Ми не приєднаємося до санкцій, тому що це нам невигідно». Що ж, антидержавницькі дії завжди починаються зі спотвореної словами реальності.

Коли 93-го року українські військові кораблі вивозили грузинів з оточеної Абхазії, коли українські добровольці воювали в Абхазії — це було вигідно. Коли українці в 2008 році постачали картвелам (грузинам) зброю — це було в інтересах населення, а Джордж Буш того ж 2008-го послав до Чорного моря американський 6-й флот, — ніхто не вираховував, вигідно це чи ні.

«Мрійникам» не вигідно все, що не стосується їх особистого збагачення. І не тому що вони «люблять» РФ, а тому що не хочуть виходити зі своєї зони комфорту. Якщо не буде путіна, ким вони тоді будуть залякувати народ, на кого будуть списувати занепад країни?!!

Набагато активніше за державу — громадське суспільство.

Найвищий прояв солідарності — це сотні грузинських добровольців, які воюють і гинуть у найгарячіших точках України. Герої, якими пишається Сакартвело.

І навіть тут «мрійники» показали свої гниль, жоден чиновник з «ГМ» не прийшов на урочисте поховання грузинських героїв, які загинули на війні в Україні.

Наразі російські «біженці», «хорошие русские», корисні ідіоти та проросійські громадські організації заполонили країну. Пхаються без запрошення, як-то кажуть — «без мила». «Хорошие русские» — це стовідсоткова спец операція, яка вбиває свій клин, де тільки може. В країні з'явилося багато «пацифістів», які запускають байки про «жертв» путінського режиму. Ця погань уже лізе з усіх щілин зі своїми «проектами», російською мовою, фільмами.

Вони створюють ТБ-канали, де розповідають нову «історію» Московії і Грузії, яка написана під диктовку путіна. Пояснюють грузинським ватникам, що «українці — це зло і нацизм», зіштовхують лобами людей і нації. Росіяни наполегливо переконують, що звинувачувати весь народ у військових злочинах солдатів — це несправедливо.

Це відбувається все більш активніше, а фонди Іванішвілі, які зареєстровані на підставних осіб, всіляко їх підтримують.

Ну як же їх не підтримати, коли росіяни ще до того ж «підтримують» вмираючу економіку.

За інформацією Нацбанку Грузії, в країну з Росії минулого місяця було переведено 313,9 млн. доларів (62% від загального обсягу).

Раніше рекорд було встановлено у квітні, коли з Росії до Грузії перевели 132.98 млн. доларів.

А в цей час Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС. Офіційний Тбілісі теж вирішив спробувати отримати цей статус, але добре розумів, що нічого не вийде. Заявку подали для проформи, а коли Грузії відмовили, то в уряді заявили: «Ми хотіли і все робили, але нас не зрозуміли…».

Прем'єр-міністр Грузії І. Гарібашвілі сказав: «Україна отримала статус кандидата лише тому що вона зараз воює, мені її жаль».

Кооператив нікчем, які керують нині Грузією, добився таки свого.

Згідно з рішенням ЄС, Грузія може отримати статус кандидата, лише якщо виконає низку умов. Серед них боротьба з олігархами, припинення переслідування опонентів та журналістів, висловлюється «глибоке занепокоєння зв'язками Б. Іванішвілі з Кремлем».

В резолюції також висловлюється стурбованість «деструктивною роллю», яку відіграє в грузинській політиці та економіці «олігарх Бідзіна Іванішвілі».

А позбутися Боренькі наразі неможливо, бо «немає Б. Іванішвілі — немає Грузії». Сподівання лише на вибори в 2024 році, підготовка до яких вже розпочалась…

Але є і геть інша Сакартвело — справжня. Це — традиції, народ, його добрі справи, щирість. Це ті люди, які намагаються допомогти українцям, чим можуть: біженцям з України надають безкоштовно приміські дачі, квартири, українців власним коштом розселяють у готелях. Волонтери вчать українських діток грузинської мови, в приватних школах відкривають класи для маленьких українців. Збирають гроші на гуманітарну допомогу, навіть закуповують дрони.

Грузинські моряки, які також посилали російський корабель відомим курсом та стали зірками інтернету — ось справжня Сакартвело.

Власники кафешок і ресторанів, які надають безкоштовне харчування, клініки, які готові лікувати українців за свій рахунок, — це і є справжня Грузія, а не новориші, дрібні торгаші та лакейське оточення з міфічної «мрії».

Зараз Україна пише світову історію й творить своє власне майбутнє в яке зараз я вірю більше, ніж будь-коли. Пройде час і Сакартвело позбудеться негідників та російщини і стане дійсно європейської країною Мрій, такою, якою нині поступово стає Україна!