Якщо російське зло не знищити, то геноцидні війни триватимуть вічно

Перша Чеченська війна — це збройний напад на незалежну державу, який тривав із грудня 1994 року до кінця серпня 1996 року. Він розпочався через три з половиною роки після того, як на території Чеченії утворилася Чеченська республіка Ічкерія, яка проголосила незалежність. Але незалежність молодої незалежної держави Ічкерія не отримала міжнародної підтримки у вигляді визнання її суверенітету провідними світовими державами та ООН.

Це розв’язало руки московитам на подальші війни, окупацію.

В результаті військових дій втрати серед мирного населення Чеченії склали за різними оцінками до 120 тис. убитими та 240 тис. пораненими.

Наразі Ічкерія уявляється багатьом таким собі enfant terrible (це французький вираз, який традиційно відноситься до дитини, яка виявляє нестерпний характер) серед російських регіонів, зоною сталкера, в якій не діють жодні закони, а державний суверенітет росії підтримується виключно завдяки особистій мафіозно-понятійній унії між кадировим і путіним

Парадокс полягає в тому, що кадирівська Чечня — це не гидке каченя у «славній родині» російських регіонів, а карикатура на них, парадоксальний опуклий політичний шарж, у якому все загальне загострено, підкреслено та доведено до абсурду. Всі регіони РФ сьогодні керуються «по понятіям», ніде не діє закон, у кожному місцевий вождь творить все, що хоче, доки його особиста унія із центром це дозволяє.

За все, що відбувається і ще відбуватиметься у Грозному, відповідальність несе кремль і його господар. Розправа над опозицією, інакомислячими — зворотний бік нав'язаних країні стилю та методів управління. Це частина пакетної пропозиції мафіозної держави.

Не можна сказати, що путінська держава зовсім недієздатна. Вона доволі ефективна, але не як держава, а як банда. Вкотре збулося пророцтво Святого Августина: «Приберіть свободу, закон і справедливість — і на що перетвориться держава, як не на найбільшу збройну зграю розбійників?» Прибрали — перетворилося.

МосVZ були завжди росистами! Чеченці, картвели, афганці та українці для них — не донації, недолюди.

На всі московитські злодійства так званий цивілізований світ адекватно не реагував. «Занепокоєння» — це не реакція, а дозвіл на «роби що хочеш, тільки нас не чіпай».

Цивілізований світ дозволив собі закрити очі на геноцид, на масові вбивства цивільних, бо це ж не стосувалось країн членів ЄС, мовляв, тубільці самі якось розберуться…

Закривали очі на дві війни проти чеченського народу, на 7 тисяч закатованих людей, концтабір в Чернокозово, грабунки і диверсії…

За ці злодійства понесли покарання лише двоє — полковник Буданов, і лейтенант Лапін. А ті, хто говорив правду про війну, довів справу до суду і вироку були вбиті. Це насамперед журналістка А. Політковська, розслідувачка Н. Естемірова, адвокат С. Маркелов.

Варвари люблять війни, але не люблять свободу і незалежність. Монстри народили нових монстрів, які наразі прийшли на українську землю та насолоджуються окупацією, знищенням, терором. На жаль, люди доброї волі пізно зрозуміли, що немає так званих «російських братів» — є озброєне та небезпечне угруповання, яке сіє смерть де йому заманеться. Армія зазвичай захищає свою країну від зовнішнього агресора, а не злодійствує в землях сусідів без будь-якої мети, крім реалізації хворобливих імперських фантазій перших осіб і «простонародного» Z-поголів'я, яке сприймає окупацію як подарунок долі та можливість «розжитися» унітазом чи пральною машинкою.