Микола Голомша: Майдан в Україні — постійно живий організм

Зовсім скоро українці святкуватимуть п’яту річницю Революції Гідності. Що змінилося після Майдану? До яких зрушень треба прагнути нашій державі? Чи рухається вона правильним шляхом? Про постмайданну Україну i-ua.tv поспілкувався з лідером партії «Патріот» Миколою Голомшею.

Микола Голомша: Майдан в Україні — постійно живий організм

Зовсім скоро українці святкуватимуть п’яту річницю Революції Гідності. Що змінилося після Майдану? До яких зрушень треба прагнути нашій державі? Чи рухається вона правильним шляхом? Про постмайданну Україну i-ua.tv поспілкувався з лідером партії «Патріот» Миколою Голомшею.

— Від початку Революції Гідності скоро мине п’ять років. Як Ви думаєте, ми побудували омріяну Україну?

— По-перше, я б хотів відзначити, що Майдан в Україні — постійно живий організм. Він має своє коріння з древності. Давайте хоча б пригадаємо трипілля, княжі часи і, зокрема, козацьку добу, коли гетьман обирався і позбавлявся влади на майдані. За радянщини було близько 400 селянських повстань та різного роду рухів проти комуністичного режиму. Москва боялася українського майдану настільки, що більшовики організували 3 голодомори.

Хотілося б також зазначити, що активна фаза Майдану у 2014 році настала після побиття студентів і відмови режиму Януковича від євроінтеграції. Він став Революцією Гідності. Гідності, бо ще до обрання Януковича, влада дозволила собі нею нехтувати, порекомендувавши на посаду президента особу, яка притягувалася до кримінальної відповідальності за насильницькі злочини проти людини. Тому, квінтесенцією і завершенням його правління став саме такий Майдан.

Також хочу сказати позитив про результати Революції 2014 року. Зокрема, вона бачила перспективу для України і не погодилася з відсутністю економічного розвитку та реальних реформ, які б нам надавали можливість приєднатися до ЄС і НАТО. Наприклад, особисто мене вразили волюнтаризм і свавілля чиновників Януковича. Вони безбожно крали на всіх напрямках державної роботи, не гребуючи велетенськими сумами. Всі награбовані статки сягали понад сто мільярдів доларів. Після Революції Гідності збирали інформацію про заарештовані активи. Звісно, що українські чиновники на посадах міністрів та різних керівників відомств не могли мати ніяких доходів, які б давали їм легально розпоряджатися цими коштами.

Ми, отримуючи від усіх країн світу таку інформацію, починали її фіксувати. Однак наша робота із відкриттям 2.500 кримінальних проваджень перервалася незаконним рішенням пана Яреми про люстрацію. На мою думку, після призначення у прокурорські відомства людей, жодним чином не причетних до діяльності органів поркуратури, вона відразу і припинилася. На жаль, картина цілком змінилася.

Але Революція Гідності принесла нам розуміння, що ми стаємо політичною нацією. Народ, у найвищій точці кипіння вийшов на вулицю і відстояв свої права. Звісно, що після Революції Гідності, люди очікували на швидкі рішення. Зокрема, на швидке розслідування злочинів проти Небесної Сотні, Майдану Гідності і окремих активістів. Майдан констатував відмову від квотних призначень, паразитуючого уряду і недолугої державної служби. Уряд мав стати прагматичним і вести українців до високих стандартів життя, а державна служба перетворитися на сервіс для населення. Певні, хоч і незначні поступки, Україна таки отримала. Є дуже багато задекларованих реформ, прийнято достатньо законів та заходів, спрямованих на рух у бік розвинутих цивілізованих країн. Однак існує дуже великий контраст між деклараціями та діями.

Фактично, ми побачили відсутність реформ в економіці. А стратегічного плану розвитку країни також не знайшли. Ми не маємо правильного управління природнім ресурсом в інтересах людини, громадянина і держави в цілому. Ми отримали чергові квотні уряди з непрофесіоналів. У більшості випадків наші міністри занурені в корупційну складову і продовжують безбожно красти. Ми маємо непрофесійні наміри реформувати правоохоронні органи. Нічого не змінилося окрім вивісок і назв законів. Але по суті, правоохоронці стали ще більш заангажованими та непрофесійними. Якщо вони у протиправних діях раніше управлялися зверху, а на середніх рівнях було більше порядку і дисципліни, то сьогодні ситуація стала гіршою. По горизонталі так само допускаються порушення і намагаються здобути корупційну вигоду. Це дуже прискорбно і погано.

Ми не отримали виборчого закону, який обіцяла влада: прозорого з рівними умовами для всіх. Рівних умов не створили. Замість них пануючі еліти зробили собі рай. За всю історію такого не було, щоб парламентським партіям і фракціям виділялося бюджетне фінансування. У результаті, заблокували розвиток малих позапарламентських політичних сил. Більше того, вони прийняли драконівське законодавство, яким змушують НАЗК блокували можливості їх розвитку. При цьому, для парламентських партій встановили тиранічні правила, не даючи їм не копійки. Їм неможливо розвиватися, бо вони не мають доступу, а ні до матеріального ресурсу, а ні до засобів масової інформації. Натоміть, ми отримали щорічний 50-тисячний аудит для політичних сил. Хіба це те, чого чекала країна? Хіба за таких умов можна розвиватися в парламентаризмі і новим політичним елітам починати управляти країною? Думаю, що ні.

Окрім того, ми помітили, що всі пануючі еліти створюють ілюзію відсутності в країні інших осіб, окрім засвічених політиків. Більше того, еліт як таких, в Україні немає взагалі. Бо цим почесним словом можна назвати лише тих, хто дбає про простий народ і виконує його запити.

Хотів би також звернути увагу на те, що влада, іменуючи себе майданівською, вдалася до дискредитації самої себе. У слідчих з особливо важливих справ прокуратури було дуже цікаве правило: «проводячи розслідування, не виходь сам на себе». Так ось, влада у своїй діяльності вийшла сама на себе. Її представники настільки захопилися, що почали критикувати самі себе. Народ підхопив ту хвилю і зараз просто ревно ненавидить владу. Недовіра, яку посіяли державні службовці до своїх відомств, осіла в головах людей, і зараз її подолати дуже важко. Тому влада стала жертвою самої себе. Вона не зуміла поставити крапку, забути про балаган і політиканство у державних коридорах.

У більшості випадків, влада демонструє популізм і показовість у всьому. Наприклад, вона каже про підняття ВВП, а потім робить трагедію із можливості не отримати іноземний транш. У мене виникає питання: «Де тут правда? Там, де ми демонструємо 2,5% ВВП, чи коли говоримо, що втратимо все у випадку неотримання грошей з закордону?». Замість того, щоб розвивати економіку, аграрну сферу, створювати кооперативи, переробку, кластери у видобувній промисловості, підіймати виробництво і важку промисловість, відроджувати космічне агентство, зайнятися розвитком малого і середнього бізнесу, фіскальна служба заглядає в офіси до підприємців і влаштовує репресії проти них. Нам конче необхідно готувати зручну і привабливу податкову систему в Україні. Тоді підприємцям хотітиметься працювати. Вони перестануть бути людьми на узбіччі дороги, а стануть пасажирами потягу, що рухається у напрямку розвитку України.

— Можливо у цій ситуації наведуть лад президентські і парламентські вибори?

— Я хотів би звернути увагу на те, що всі тренувальні процеси, які відбулися в Україні, вже майже поставили крапку у створенні нових лідерів. На жаль, усі українські ЗМІ олігархізовані та монополізовані. Ми бачимо людей з кримінальним минулим, які з екранів телевізорів розповідають, що тільки вони можуть вивести країну з кризи та хизуються своїми партійними програмами. Але варто заглянути у ці хвалені програми — і там рівно на одній сторінці побачимо політиканську дурню. Тоді про який розвиток України може йти мова?

Тому, ось ця візія і монополізація ЗМІ не дають можливості українцям обрати собі лідера. Ми мусимо визначатися між тими, кого рекомендують олігархат, монополісти, парламентські фракції та існуюча влада. Фактично, ці сили формують думку у суспільстві. Ось така неприваблива картина зараз відстежується у політичній сфері. Тому я б рекомендував українцям заглядати у соцмережі, а також дивитися на поведінку лідерів, політичних сил і об’єднань. Треба простежити, як вони поводяться повсякденно. Чи шанують вони наші традиції? Чи поважають вони наші святині? Чи проявляють вони активність у захисті прав людини і з чого це видно? Чи вони мають конструктив? Як вони розбудовуються, і хто за ними стоїть: народ, чи олігархи?

Є істино народні політичні сили. Тут би б я хотів сказати про політичну партію «Патріот», яка найменувала себе «Правицею». Ми розбудовуємося без брехні, бруду і корупції. За нашими плечима немає жодних олігархів, і ми дійсно базуємо свої програмні засади на ціннісних основах. Хотів би звернути увагу громадян, щоб вони виходили на оцінку політичних сил саме за таким підходом. Вони мають бути уважнішими саме до партій, які мають бажання побудувати середовище життя для українців.

Також хотів би б звернутися до українців з пропозицією самим припинити корумпувати політиків. Коли ми запрошуємо до активної роботи людей, до нас приходять буцімто вмотивовані громадяни, а потім говорять: «Що ви маєте і скільки будете нам платити?». З таким підходом ми ніколи в житті не станемо політичною нацією. Нас мають об’єднувати не гроші і особистості, а цінності. Бо якщо ми оголошуємо боротьбу проти внутрішніх колаборантів — це інформаційна, адресна та відомча робота.

За пріоритет ми ставимо війну з монополістами-олігархами. Замість того, щоб виконувати умови приватизаційних договорів, сприяти процвітанню країни та народу, вони вдалися до деребану і особистого збагачення. Ми оголошуємо роботу у напрямку, який повинен об’єднати нас усіх. Ми вимагаємо відповідного аудиту, аналізу першої, другої, третьої і четвертої хвиль приватизації. Ми маємо побачити на кого працюють приватизовані стратегічні об’єкти. Ми сьогодні платимо драконівські ціни на газ, який за Конституцію належить народові. Не маючи створеного внутрішнього ринку, ці наші «великі діти» (Коболєв та компанія) вважають НАК «Нафтогаз» не державною компанією, а власною. Усупереч Закону України «Про працю», вони мають по 46 мільйонів доларів премії та отримують тримільйонні зарплати. Цьому потрібно покласти край!

— А що на Вашу думку треба робити з «голубами миру» з «Опозиційного блоку», партією «За життя» та іншими політичними нащадками Януковича?

— Я вже сказав про те, що як раз у тих платформах і партіях нема ніяких програм. Замість них — одна сторінка незрозумілої писанини. У цьому ми вбачаємо проплачені та розкручені проекти Кремля, які мають єдину мету: позаблоковий статус України. Вони хочуть, аби ми надалі були жертвою московської імперської агресії та отримати «мир» любою ціною. Це звучить особливо цинічно після десятків тисяч убитих та ще більшої кількості скалічених українців, після злочинів проти людяності та військовихзлочинів, які відбулися не без участі колишньої Партії регіонів. Сьогодні її сателіти іменуються різними опозиційними платформи.

Тільки у мене питання: «До кого вони в опозиції»? Вони говорять, що до влади. Але з владою вони спільно голосують і ділять награбоване. Як бачимо, насправді вони знаходяться в опозиції проти Українського народу та його держави. Тому, я дуже скептично оцінюю створення таких проектів Кремля. Вони хочуть вийти на виборах президента єдиним кандидатом від опозиції, щоб «с тєх пор по новому оставалось все по старому».

Ірина Сатарова