Операція «Хромований купол». Частина2.

Згідно матеріалів розслідування, що знаходяться у архіві, командир бомбардувальника майор Таллоч, ймовірно, знаходячись у відповідному психологічному стані, не переключив бомби у режим «не вибух», як того вимагала інструкція і два атомних «товстуна» впали біля містечка Голдсборо, дивовижно не повторив трагедії Хиросими та Нагасаки у надзвичайно більшому масштабі.

Як свідчать матеріали розслідування, у однієї бомби розкрився парашут і спрацювали три ступені взведення з чотирьох. Чисте везіння не дало Mk.39 здетонувати, тепер вже над Північною Кароліною.
Друга бомба впала на землю без парашуту (він як з’ясувало слідство, не спрацював) та на швидкості 1000км/ч увійшла у глибоке болото, в якому зруйнувалася.
Повністю її достати не змогли та на глибині 6 метрів залишили з радіоактивними матеріалами.

Ретельно проведене слідство з’ясувало: вибухи не відбулися лише того, що був вимкнутий автомат захисту високовольтних ланцюгів боєприпасів.

Втім, ця катастрофа не зупинила бажання американців продовжити тримати палець на ядерній кнопці — польоти з небезпечним вантажем продовжилися.

Так, вже у березні 1961 року, другий бомбардувальник B-52 °F, зазнав надзвичайної події при дозаправленні, терміново скинувши дві термоядерні бомби у 24 км від міста Юба — Сіті, що у Каліфорнії.
На цей раз екіпаж бомбардувальника залишився живий та і бомби не вибухнули, бо стояли на запобіжнику, що і спасло Каліфорнію від величезної катастрофи.

І знову надзвичайна подія — третя. Тепер вже у січні 1964 року, бомбардувальник B-52D № 55−060, який летів за південним маршрутом операції «Хромований купол», потрапив у зону турбулентності, що призвело до його руйнування.

Бомбардувальник впав у сніг біля міста Майєрсдейл, штат Пенсільванія з двома бомбами Mk.53 на борту. Екіпаж загинув.

І знову США були на краю масштабної ядерної катастрофи.

Що сталося з термоядерною зброєю цього разу не відомо, і також невідомо, що трапилося з термоядерними бомбами у кінці 1964 року, коли розбився ще один бомбардувальник В — 52 на авіабазі Банкер-Хілл в штаті Індіана.

Втім, цю інформацію військове відомство США не підтверджує.
Але надзвичайні події з термоядерною зброєю траплялися не тільки у США, Англії чи Франції.

Надзвичайні події з термоядерною зброєю траплялися і у колишньому СРСР, що було державною таємницею, та і у нас на Україні.

Втім, архіви нам нарешті розкрили цю таємницю і я в наступних публікаціях планую ознайомити з цією цікавою інформацією читача.

(далі буде)

P.S:

Я дуже вдячний нашому читачеві Олександру Шаповалову, який виявив, м’яко кажучи, неточність щодо неможливості використання тротилу та щодо малоймовірного використання Урану — 235 у водневих бомб, щодо наведеного мною матеріалу при виникненні надзвичайної ситуації у місті Паламарес, Іспанія.

Це спонукало мене дослідити цю неточність і запропонувати наступне.

Приводячи матеріал щодо операції «Хромований купол» та надзвичайні події з водневими бомбами, що впали на Паламарес, я посилався на книгу «SPY BOOK THE ENCYCLOPEDIA OF ESPIONAGE» відомих американських дослідників Нормана Полмара і Томаса Б. Аллена, які і розповіли про знаходження у водневої бомби тротилу, як вибухової речовини та урану — 235, як радіаційної речовини (свого часу я також посилався на їх матеріали щодо атомного шпигунства).

Втім, на мій запит до Американської недержавної організації «Національний архів безпеки», була надана наступна відповідь (приводжу її скорочено в перекладі з англійського) та схему водневої бомби, яку я привів на обкладинці статті (Бомба В-28 за схемою Теллера-Улама)

«…існує плутонієвий заряд першої сходинки у вигляді двох полу сфер (у нас їх ще називають плутонієві лінзи), який за звичай не має потреби ділити на дві півсфери, бо для цього застосовується імплозія, тобто вибух у середину.

Для цього кулю з плутонію обкладають звичайною вибуховою речовиною, яка розділена на лінзи, які необхідно підірвати усі одночасно з великою точністю.

У термоядерному заряді, яким були оснащені американські водневі бомби, плутоній використовується не тільки у першій сходинці, а також у якості «нагрівача» у другій сходинці ділення, яка виготовляється з гідрату Літія, а точніше, з дейтеріда Літія — 6.

Плутоній у першій сходинці виготовляється у вигляді циліндру, який обжимається вибухом хімічної вибухової речовини (виготовленого у вигляді зовнішнього циліндра), або у вигляді «пустотілої» сфери, що обжимається вибухом хімічної вибухової речовини (яка має вигляд зовнішньої сфери).

Пустотіла сфера плутонію складається з двох полу сфер, що контактують своїми кромками.

Зовнішня сфера хімічної вибухової речовини, в одному з варіантів, дійсно може бути набрана з шести або п’яти граних сегментів, так званих лінз, кожна зі своїм електродетонатором…"

Ці мої дослідження і уточнення надали можливість отримати дуже цікавий матеріал щодо публікації у США таємниць, які вже розсекречені, втім, як цьому протидіють та здійснюють боротьбу з журналістами, які своїм мешканцям бажають донести правду. Тому я зрозумів і можливі умисні «помилки» дослідників Нормана Полмара і Томаса Б.Аллена.

Свого часу я обов’язково про це напишу.

І в завершенні, хочу навести приклад довідки аналітика ЦРУ (колись особливо таємної), що могло би статися, якщо б воднева бомба вибухнула при одній з вказаних у публікаціях ситуацій.

«…вибух водневої бомби, скоріше за усе, був би розцінений як атомна атака з боку СРСР, бо обмін інформацією щодо надзвичайної події з бомбардувальником В — 52 здійснювався ще дуже повільно, а фактичних даних було замало.

Відповідно інструкції і отриманому сигналу, бомбардувальники, що чергували у повітрі, «пішли виконувати свій обов’язок», а ті, що були на старті, терміново завантажувалися термоядерною зброєю і летіли бомбити СРСР.

І почався би світовий апокаліпсис…"!