Із досвіду спостерігача. Частина І

Робота спостерігача — це нерви, пильність та інколи нерозуміння з боку оточуючих.

У штабі однієї мажоритарниці, на одному з округів Дніпра мене покликали у спостерігачі. Як це інколи буває, не вистачало людей перед виборами. Зрештою, а чому б і не погодитися? Тим паче, що кандидатку знаю з 2016 року завдяки журналістській роботі. Вона — відома волонтерка, крутий адвокат і взагалі хороша людина. На початку війни вона на своїй автівці ганяла на передову. Відвозила нашим хлопцям медикаменти та інші компоненти армійських аптечок. Думаю, якби вона взяла округ на виборах, стала б дуже достойною депутаткою.

Далі, власне, про самі вибори. А якщо бути вже зовсім точною, про роботу дільниці і житіє спостерігача. Без конкретних партійних назв та політичної пропаганди. Без публікації імен членів комісії та інших спостерігачів. А ось убити в собі нещадного критика, хоча б на момент написання цього тексту, буде значно складніше. Деякі кандидати та представники політичних сил не лише дратують, але і, хай побере їх богомолець, напрошуються на міцне слівце.

І так… погнали. Виборча дільниця знаходиться у школі, на відстані 20 хвилин пішки від мого будинку. Із бонусів, можна прокинутися о 5:00, а не о 4:30. А якщо підрахунок голосів завершиться пізно вночі, не треба викликати таксі. Підходжу до входу на шкільне подвір’я, піднімаю очі вгору, а там незаконна агітація. На трьох стовпах, у двох кроках до забору школи, розміщені невеличкі щити кандидата по округу. Повного тезки одного відомого діяча з однієї дуже і дуже популярної партії. Звісно, у місті іще безліч інших агіток. В принципі, комунальні служби Дніпра напередодні виборів попрацювали на трієчку. Листівки з фізіономіями кандидатів ще потрібно зривати і зривати. Але агітаційні щити біля школи, де розташовані аж дві виборчі дільниці — це вже перебір. Запам’ятовую цей факт і йду на реєстрацію.

Я прибула на місце близько 06:50, мої данні до журналу записала секретар комісії. Наша дільниця знаходилася у спортзалі, а інша — в шкільному вестибюлі. Бюлетені із опечатаного сейфу дістали десь о 7:30. Виборців налічувалося достатньо багато — 2207 осіб. Одна із чотирьох великих урн знаходилася у аварійному стані. Аби вона не розвалилася посеред дня голосування, її кілька разів обтягнули скотчем по периметру.

Усіх, хто вважає, що робота спостерігача легка і безтурботна, змушена розчарувати. Вони помиляються. Робота спостерігача — це нерви, пильність та інколи нерозуміння з боку оточуючих. А ще — боротьба із бажанням спати під час підрахунку голосів. Бути спостерігачем не настільки легко, як може здаватися на перший погляд. Звісно, якщо ти виконуєш свою роботу не тільки заради обіцяної штабом добової зарплати.

Наша дільниця відкрилася вчасно: о 8:00. Я СМС-кою повідомила штаб, що все ОК, а ще розповіла кураторці про незаконну агітацію. Потім була розмова з юристом і його прохання звернутися в поліцію. Бо щити з мордою кандидата неподалік від приміщення з двома виборчими дільницями нахабно порушують законодавство. До школи під’їхали поліцейські і слідчі з районного відділку. Молоді та ввічливі. Спілкувалися зі мною та з заступником голови ДВК. За результатом наших розмов, склали заяву та протокол. Чесно кажучи, думала, що поліція або приїде під кінець голосування, або проігнорує моє повідомлення взагалі. Правоохоронці обіцяли розібратися. Принаймні, вони вже повідомили про незаконні агітки міськвладу. А ось потурбуватися, щоб їх більше не було — вже безпосередня робота комунальників. Ну що ж, ждьомс…

Чесно кажу, сподівалася, що на розмові з поліцією мої пригоди закінчилися. Але тут прийшла вона. Дівчина фіфочної зовнішності в темних окулярах з чорним гладким волоссям. Спочатку вона хотіла проголосувати по закордонному паспорту, але їй відмовили. «Ну что ж, тогда я достану укрАинский», — сказала вона з правильним великоватним акцентом і простягнула документ в обкладинці кольорів аквафреш. І вона таки проголосувала. Паспорт — дійсно український. За законодавством усе ніби чікі-пікі. То зовсім нічого, що на його обкладинці двоголова курка. Я собі вмикаю камеру на смартфоні і намагаюся тихенько зафотати, поки вона не прибрала свій аквафреш.

Але тихенько зафотати не вдалося. Надто, коли ти стоїш перед очами десятків осіб. Відчула на собі недоброзичливий погляд однієї з членів комісії — жінки похилого віку. Вона щось казала до білявки середнього віку — своєї колежанки, яка фіфочці видала бюлетені. За кілька хвилин я вже пояснювала білявці, що все ОК. На фотці немає ні облич, ні особистих даних власниці триколорної обкладинки. Однак мої слова на членів ДВК подіяли навряд. Дуже скоро у спортзалі на крещендо наростало обурення.

Секретарка комісії вирішила поговорити про ЛГБТ. На її думку, у обкладинці з державною символікою Рашки немає нічого поганого. То лише громадянська позиція виборця. Якщо на дільницях ніхто не придирається до веселкових гейських обкладинок, то чому мені не подобається триколор?

Мабуть, у секретарки комісії явні трабли з причинно-наслідковими зв’язками. Вона вочевидь не розуміє, що між ЛГБТ і пропагандою «рускаво міра» стільки спільного, скільки між цукерками та іграшковим ведмедиком. Геї, лесбі, бісексуали і транси — лише представники сексменшин. Вони мають рівні права з рештою громадян України і не загрожують територіальній цілісності нашої держави. А ось «рускій мір» — це зло, яке несе смерть та горе. Охочих заперечити секретарці ДВК не знайшлося. Я ж іще деякий час подивилася за перебігом голосування і на деякий час полишила шкільний спортзал. Пішла на дільницю за пропискою, щоб виконати свій громадянський обов’язок.

Далі буде…

  • MOD_BREADCRUMBS_HERE
  • Я-UA
  • Блоги
  • Із досвіду спостерігача. Частина І