Освячення позолочених смартфонів як державно-православний тренд?
У найбільш жертовно-молитовний, завершальний перед Великоднем тиждень російські соцмережі вибухнули численними посиланнями й уїдливими коментарями стосовно випуску міжнародною ювелірно-подарунковою фірмою Caviar лімітованої лінійки позолочених смартфонів, приуроченої до найвеличнішого Православного свята.
-
Приміром, під сredo «Врятуй і Збережи»значиться коштовний (вартістю 219 тис. рос. рублів) гаджет моделі iPhone 7, декорований зображенням Господа Ісуса Христа. Увазі покупців також пропонуються прикрашені подвійним золотим покриттям і тонким гравіруванням «нателефонні» ікони «Живоносне джерело», «Отче наш», молитва до Пресвятої Богородиці тощо…
Парадоксально, що йдучи назустріч сокровенним побажанням своєї vip-клієнтури в Росії, креативщики з Caviar надумали ще й освятити ексклюзивну колекцію засобів зв’язку — і ця їх ідея знайшла цілковите порозуміння у сановитих кліриків Російської Православної Церкви!
Так, за повідомленнями ЗМІ, партія iPhone була освячена у Городоцькому Феодорівському чоловічому монастирі (найстаріша, одна з шанованіших обителей Нижегородської області) й здобула особисте благословення єпископа Городоцького і Ветлузького Августина. «Владиці показали моделі, розтлумачили суть колекції. Наскільки я знаю, йому сподобався дизайн, він його високо оцінив, схвалив. Порадившись, вирішили, що справа блага, можна й освятити. Відтак, владика благословив в цілому дану колекцію. З боку церкви все було абсолютно безкорисно і безкоштовно», — згодом заявила прес-секретар бренду Ганна Лобова.
Щойно поголос про «урочисту подію» пішов гуляти інтернетом, в офіційних верхах РПЦ категорично заперечили проти «сумнівних формулювань» журналістів. «Якісь-то дії окремо узятого єпископа ніяк не можуть слугувати підставою для узагальнень щодо позиції Церкви… для цього необхідно благословення Патріарха чи рішення Синоду, чого, звісно ж, не може бути в принципі стосовно подібних речей», — наголосив на своїй FB-сторінці ієрей Олександр Волков, голова прес-служби Московської патріархії. Щоправда, така реакція лише підтверджує, що преосвященний Августин таки «вдарив у штангу», спокусився на блиск мерзенного металу…
Сказати по совісті, так воно і є: адже випуск золочених телефонів із викарбуваними на них божественними ликами і священними текстами — то, вочевидь, задоволення збочених примх сучасних російських елітаріїв, покладене у основу чийогось бізнесу. Нічого більшого. А ось адептам Московського «Третього Риму» не варто було би так відверто потурати потенційним власникам занадто дорогих «іграшок»: вони ж покладуть їх у портмоне і клатчі поруч з пачками «брудних» грошей, з допомогою цих гаджетів «розрулюватимуть питання», улітку стануть напоказ носити їх у спітнілих нагрудних кишенях (або й у тих, що в штанях на сідницях), демонструючи своє істинне ставлення до православних канонів.
Проте, здається, премудрого нижегородського єпископа «підвело під монастир» дещо істотно більш ірраціональне, хоча реально відчуване усіма, хто занурюється у контекст російського сьогодення.
Для повноти і глибини розуміння ситуації варто нагадати, що італійська за походженням компанія Caviar міцно отаборилася в Росії з 2015 року, після того, як у знаковому 2014 році презентувала новітню преміум-колекцію смартфонів, присвячену «великим особистостям сучасності». Серед інших, до неї входив телефон з портретом
Тонко відчувши кон’юнктуру російського ярмарку марнославства, в епіцентрі якого возсідає всенародно обожнюваний «самодержець», підприємливі італійці так само точно визначили і вхопилися за інший ключовий тренд — «державницько-православний». Як людина вихована в Системі і вірна Їй (і вже потім, як з’ясувалося, — Богові), єпископ Городоцький і Ветлузький Августин не посмів протистати одному з її нехарактерних світських атрибутів, навіть не роздумуючи, як на це подивляться в соціумі і на самій верхівці РПЦ. Цього разу — не вгадав. «Вибачте, дурень, виправлюся». Але Система — понад усе! Можна стверджувати, що на місці Августина аналогічний вибір зробив би будь-який високопоставлений сучасний російський управлінець, свідомий того, що «розмір» лояльності — має значення.
Власне, це і констатують прямим текстомтоп-менеджери компанії Caviar, захоплено змальовуючи принади своєї нової «Великодньої» колекції:
«Дизайн цих смартфонів і годинників вирізняє унікальна складність втілення і сучасність, що відповідає трендам часу і актуальним ідеям світу мистецтва, політики, воєнної справи, автомобільної промисловості і інших сфер життя».
Перефразуючи старий анекдот, так і кортить запитати: «Де та автомобільна промисловість, і де Великдень?» Втім, за поребриком — справи обстоять саме так.
Що ж нам, українцям, до перипетій сусідського державно-православного божевілля?
Насправді, неабияк багато. Якщо коротко, то через призму вищеописаного проступає чітке розуміння того, що потреба відриву Українського Православ’я від «материнської» російської громадянської релігії — остаточно назріла.
Адже нинішнє становище керівництва Російської Православної Церкви як жерців суто громадянського культу (з душком культу однієї конкретної особи), котрі надають йому виразної релігійної легітимності, викликає череду критичних запитань з точки зору України.
Запитання № 1 для Українського Православ’я — де вихід у «свою» традицію?
Зокрема, як провести власну внутрішньоцерковну «декомунізацію»? Так, щоби при цьому не впасти у ту небажану крайність, коли домінуюче «українське православне віросповідання» буде асоціюватися і уособлюватися виключно з «державницькою народністю» — читай, з провладною лояльністю (причому, як членів панівної державоутворюючої нації, так і представників інших етносів, що співмешкають з нами упродовж різного історичного часу і на різних умовах).
Як ілюстрація, в останні роки увійшло в моду великоднє вітання «Христос Воскрес — воскресне й Україна!». Подібні штампи мимоволі заводять нас в тенета власного аналога «Святої Русі», звідки — у перелицьовану в’язницю «Руського Міра». В цьому немає нічого дивного, бо ж українські і російські державно-релігійні традиції так довго були переплетені в «єдиному неділимому руському православ’ї», що й вади розвинулися однакові.
По факту, глибинна декомунізація України в тому числі мала би поширитися, але так і не торкнулася сфери релігії. Означені процеси в нашому випадку — це відрив не просто від чужої історіографії й вихід з чужого ідеологічного поля. Це розрив з сакральним простором, який став нам чужим й дедалі віддаляється. Зрештою, це не просто вихід «з Російської імперії» чи «з СРСР» — це вихід з тієї «Святої Русі», котру об’явили божеством, і хто не з нею — той проти неї.
Анексія Криму, агресія проти України і подальші воєнні дії на Донбасі — духовно проросли як раз з відстоювання отих «Святої Русі» і «Віри Православної»…
…На піку кланово-олігархічної доби Україна, в принципі, отримала свої оригінальні артефакти на кшталт смартфонів з «золотим Путіним» (чого варті незабутні позолочені унітази Межигір’я і портретні скарби приватного будинку Пшонки).
Невже ж, за примітивною російською калькою, допустимо узурпацію нашої держави політико-олігархо-церковним альянсом?
Христос Воскресе! Слава Україні!
