Записка

На полі, оповитому морозною сивиною лежало три трупики. Усі як один — руденькі, з пов’язаними жовто-блакитним стрічками. Ще вчора увечері у цих тілах вирувало життя. Позивний «Квітень» чесав їх за вушко і спинки. А вони бавилися, їх непокірні хвости ходили ходуном, вони ставали на задні пухкі лапки і клянчили смаколики. «Квітень» на їх вухасте щастя, був щедрим. Йшов на польову кухню і брав для них тушло.

А днів із п’ять тому, приїздили волонтери. Малі їх настільки зачарували, що вони їх, замість нашийників прикрасили жовто-блакитними стрічками. «Краще б забрали. Увезли у бік життя», — думав «Квітень». Бо в деенерівської гопоти все людське виявилося повністю атрофованим. Вона не жаліла нікого. Навіть цуценят.

«Квітень» гладив песиків по закляклій від смерті шерстці і розглядав їх тільця. В Рудого потрапила лише одна куля, але пройшла точно у груди. В Бембі — цуценяти з на диво довгими віями, «Квітень» нарахував три поранення. Смертельним виявилося те, що у маленьку голівку. Крізь грайливу дівчинку Жучку пройшло багато куль. «Мабуть, померла від втрати крові», — думав «Квітень». Аж раптом він нащупав під її закривавленою жовто-блакитною стрічкою щось схоже на папірець. Заліз під волонтерський нашийник і дістав записку. Почерк належав мешканцю бліндажа по ту сторону зіткнення.

«Сдавайся, укроп. А если до завтра не одташь нам свой блиндаж, с тобой будет, то что с твоими фашистскими шавками!».

Тримаючи у руках записку, «Квітень» згадував вчорашній вечір. У сепарів було гаряче. П’яні, до свинячого вереску крики і стрільба. «Мабуть, пальона водяра давала знати своє», — думав він. Дістав бінокль і довго вдивлявся в далечінь. Хотів побачити бодай одну сепарську душонку. Натомість нікого. Тільки холодний вітер та дрібний сніг. «Чи не піти б і помститися, поки іроди дають дрихака?» — спитав він у голос.

Це була його перша ротація. Він з товаришами ходив у розвідку на «мінуси» і одного разу захопив у полон двох москальських ДРГшників. Але прямих походів на ворога з метою його знищення ще не було. До сьогодні.

Питання «Квітня» почув командир ВОПу «Сивий».

— Хочеш помститися? Слушна думка. Але давай ми це зробимо разом вночі. Гаразд? А записку віддай мені. Я надішлю її фото нашому командуванню. Вона потрібна, щоб отримати беерку (бойове розпорядження).

Песиків поховали під дубом, неподалік бліндажа і поставили на їх могилу лампадку. Сказати, що весь ВОП був в шоці — не сказати нічого. Дорослі, посивілі від війни чоловіки плакали немов малі діти. А в «Квітня» виник ще один привід ненавидіти ворога.

Перший, пекучий як свіжа рана, з’явився на початку війни, у 2014 році. У нього була племінниця Оксана. Русокоса і білолиця, весела як весняна вода, а ще розумниця та відмінниця. «Квітень», тоді ще Василь Дорошенко, величав дівчину Царівною. Та ось зустріти свого лицаря і навіки стати його царицею дівчині не судилося. Натомість, на шляху Оксани трапився покидьок. Місцевий гопник «Нік». Ніхто достеменно не знав як його звати. Тільки прізвисько, отримане за любов до відомого бренду одягу. Та навіть тверде та безцеремонне «Нікове» серце не могло бути байдужим до чистої Оксаниної краси. Він залицявся до неї і щоразу отримував тверде «ні».

А як іхтамнєти вдерлися на українську землю, і Слов’янськом ходили криваві війська «Мотороли», «Нік» записався до «Спарти». А далі все, як у страшному сні. «За Родіну за Путіна!» Тепер він не районний гопник, а визволитель міста від хунти. У руках автомат. Він ошалілий від безкарності і може все. Третя година. Батьки Оксани на роботі і дівчина вдома сама. Клац-клац — хрусть-хрусть. То падав під сильними руками «Ніка» слабенький замок. Її зойки, благання і сльози. Ніц не допомогли. Понти бойовика зробили сіре «Нікове серце» вугільночорним. Тепер майже все. Квіти юної краси розтоптані навіки. Мотузка сімнадцятирічної повішеної. Вона довго приходитиме мамі Оксани у снах.

А що «Нік»? Втік, забувши прихопити свою фірмову футболку з відомим логотипом. Ця одежина не вписувалася у звичний прикид «деенерівців». Так батьки Оксани зрозуміли, хто став причиною смерті їх єдиної доньки.

Василь «Квітень» жив у Полтаві і дуже картав себе, що не поїхав на похорон своєї дорогої племінниці. Тим паче, що сім’ї і дітей він не мав. Вона була його єдиною відрадою та надією. А ще більше картав себе, що через операцію на серці зміг піти воювати тільки в 2016 році. Але нічого. Цієї ночі він все виправить. Тим паче он там — по ту сторону поля стоїть ненависна «Спарта». А «Ніка» бачив раз. За рік до загибелі його Царівни. Тоді він гостював у брата в Слов’янську, а гопник вчергове пропонував Оксані стосунки.

На сепарів пішли опівночі. Василеве серце покинули невпевненість і хвилювання. Їх витіснила гранітна рішучість. Він помститься за його дорогу Царівну! Помстить за Бембі, Рудого та Жучку! Вбити «Ніка» для нього означало б отримати подарунок з небес. Але то — малоймовірно. У будь-якому випадку, він знищить паскуду, яка позбавила життя малих. І це — добре. Тим паче, що «Сивий» отримав бееерку. Їх розвід-групу з семи побратимів прикриватимуть міномети та БТР.

А з сепарів йти в обіцяну атаку ніхто не збирався. Навпаки, з ворожого ВОПу чувся п’яний регіт та блатний шансон. «Вата» веселилася і кружляла в несамовитому потоці свідомості. «За Сталина! За Русь!» — вигукували вони, а потім підспівували «Хоп, мусарок не шей мне срок», під музику «Воровайок». Сепарський ВОП потопав у п’яній оргії та пальоній водярі. Окупанти другий день поспіль святкували день народження когось зі своїх.

Раз, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім бойовиків. Усі як один нетверезі та небоєздатні. Щоб взяти їх у полон, не треба було робити надзусиль. Хтось недолуго і незграбно відстрілювався, а хтось просто спав. Їх обеззброювали та в’язали. Аж раптом лічилочка дорахувала до дев’яти. Почулися нетверезі крики: «Здавайтеь укропы, а то пойдете вслед за вашими шавками в ад! Я их пристрелил, а теперь — ваша очередь». А за вереском вийшло накачане тіло у футболці відомої фірми. «Нік»! — завірюхою промайнуло в голові «Квітня». Наступної миті простріляний сепар лежав на долівці бліндажу. Перше, що завтра зробить «Квітень», це відправить братові фото вбивці Царівни. Фото мертвого ката їх дівчинки і трьох цуценят.

А поки що світало. Українська диверсійно-розвідувальна група поверталася із уловом полонених сепарів на свій ВОП. Залишилося дійти і дочекатися, коли за окупантами приїде СБУ. А на ВОПі на «Квітня» та його побратимів чекав сюрприз. Прибилася руда собака і привела з собою трьох товстолапих цуциків.