Хлоя

Замість передмови

Страшний, жорстокий, коронавіруний, високосний та невдалий… Це тільки кілька епітетів, які вживають у тандемі зі словосполученням «2020 рік». Він виявився понадскладним. У когось дві двадцятки вкрали роботу, у когось — здоров’я, а в когось найрідніших людей.

Чесно кажучи, 2020 рік для мене також виявився не зовсім приємним. Утім, він мені зробив один великий подарунок. Він має ім’я Хлоя. Cобака — щастя! Собака — цілувака! Вирішила про неї написати оповідання. Можете його сприймати, як новорічну казку.

-

— Цих! — тицьнула лапкою маленька собачка на екран планшету. Пьося роздивлялася двох людей. Чоловіка та жінку. Вона — білява у пудровій сукні. Він — чорнявий, у окулярах та в формі ЗСУ.

— Ти впевнена? — запитав її наставник.

— Думаю, вони впораються.

— Хлою, дівчинко, але чому ти обрала зі стількох претендентів саме їх? — Їй показували різні родини: нещодавно одружених чоловіків та жінок, пари з дітьми, дідусів та бабусь, підлітків і просто самотніх людей. Вона мала зовсім скоро спуститися на Землю. Отримати фізичну плоть та шерсть. І тепер їй — маленькій пьосі потрібно обрати собі людей. Ерік за неї дуже хвилювався. Він — схожий на суміш двор’терєра з пікінесом — собачий наставник та янгол охоронець. Ерік розумів, що дуже важливо не помилитися. Адже життя кожної собаки залежить від правильного вибору. Від її людей.

— Дівчина дуже любить Моську. А в Моськи — паскудний характер. Я, на відміну від неї, — лагідна. Думаю, вона зі мною впорається. Ну, а військовий — її чоловік.

— Хлою, ти взагалі в курсі, що він поставив дружині умову не брати собаку до ліжка?

— Ну, ми ще подивимося, хто кого — зробила єхидну усмішку маленька пьося.

— Тоді гаразд — хвіст Еріка заходив у тануц. Але знай! До того, як ти потрапиш до своїх людей, тобі доведеться пройти випробовування. Тільки не хвилюйся! Я — з тобою і про все подбаю. А тепер, ступай на Землю, мала! І чуєш, будь щасливою! Я тебе дуже прошу!

***

Хлоя втілилася. Вона прийшла у світ під знаком близнят 25 числа, весняного місяця травня. Дівчинка відкрила очі у родині двох чіхуахуа. Щоправда, схрещених з породами інших собак.

— Боню, подивись, яка в нас крутенька донечка! — Белла виціловувала своїм шорстким язичком Хлоїну голівку та бочки.

— Така маленька і беззахисна. Хто ж за неї заступиться крім нас? Особливо, якщо іншопородні домішки дадуть про себе знати? — занепокоївся татко Хлої. Люди — жорстокі. Якщо собака не відповідає їхні очікування, її можуть викинути на вулицю. У гіршому випадку — віднести на укол смерті.

-

— На такий випадок, коханий, я назбирала трохи грошенят. Знаєш, що? Я думаю віддати нашу дівчину до школи шляхетних собак. Якщо вона не заволодіє прихильністю людей завдяки породним стандартам, то принаймні завоює їх серця хорошими манерами та лагідністю.

— А ми встигнемо її виховати? — знервовано запитав Боня.

-

— Авжеж. Хлоєчці зараз 3 тижні. Навчання у школі триватиме приблизно стільки ж. Як раз, коли їй виповниться півтора місяці, і нею зацікавляться люди — вона здобуде освіту. А що ти думаєш, Хлою?

— Я згодна, мамо! Дівчинка притиснулася до Бели і цьомнула її у носю.

***

Кімната розривалася від галасу та щенячого позитиву. Двадцять власників маленьких хвостиків тупотіли своїми невеличкими лапками та гралися. Хто ганяв м’яча, хтось, ніби Янукович, стрибав по спеціальним пенькам, а хто формувався у команду та бігав навипередки. Тут були різні собаки: і чистокровні чіхуахуа, йорки та той-тер'єри, і дитинчата хаскі та алабаїв і дотепні двортер’єри та суміші різних порід. Щенята притихли, коли до кімнати зайшла їх класна дама — руда померанка Лейла.

— Увага, клас! Сьогодні у вас перший іспит. Бобіку та Джеку, — звернулася Лейла до охоронців школи — двох кремезних рудих двортер’єрів. — Принесіть мені допоміжний об’єкт. — За пару хвилин, Бобік та Джек притащили людський пластмасовий манекен і поставили його біля стінки.

— Тепер уявіть, що це — ваш господар, — продовжила Лейла. — Як би ви його зустрічали? Хлою, ти — перша!

Вона вийшла, зробила кілька рухів своїм чорним з білим пензликом хвостиком. Потім стала на задні лапки, а передні поклала на манекенові ноги. Хлоя лягла на спинку так, ніби просила, щоб їй почесали пузце.

— Молодець! А тепер уяви, що людина взяла тебе на руки. Що ти робитимеш далі?

— Зацілую її обличчя своїм язичком.

— Відмінно! Тобі12 балів з 12! Усі зрозуміли як потрібно зустрічати господарів? Наступною до манекену іде вівчарка Ельза…

***

— Щось не сподобалася мені жінка, яка обрала нашу Хлою — стурбовано сказала до Боні Бела. — І як тільки наші люди на неї погодилися?

— Чому? Олена — ніби добра та лагідна. До того ж, вона любить собак. У неї є пара бультер’єрів — намагався заспокоїти дружину Боня.

— Знаєш, як ця Олена називає нашу Хлоєчку? Вона їй дала ім’я Кіра. Природно, що доня на нього не реагує. Пригадай старе собаче повір’я про істинного господаря! Він відчуває вроджене ім’я своєї собаки серцем. Олена не людина Хлої.

— Може, вона побачить, що наша дівчинка ігнорує ім’я Кіра і називатиме її Хлоєю?

— Якби ж тільки ім’ям єдиним… У доні проявилися домішки інших порід. А Олена, вона може і добра, але… Ти знаєш, її бультер’єри не тільки для любові. Вона їх розводить та продає їхніх дітей. Не виключно, що Олена взяла Хлою для аналогічної справи.

— Ой-ой, бідолашна наша доня, — засмутився Боня. — Можливо, їй навіть не допоможе червоний диплом, отриманий у школі шляхетних собак…

***

Хлоя намагалася бути непомітною. Вона згорнулася в калачик і забилася в куток. Найтемніший у Олениній квартирі і, здавалося, найдальший. Та Хлоя помилилася. До неї знову прийшли вони.

— Так, Кіра, чи як тебе там? Щоб ми тебе більше тут не бачили! Ти зрозуміла? Грррр! — бультер'єри Роджер та Лада гримали на неї та бризкали слиною. — А ну пішла звідси геть! Грррр! Ми даємо тобі два дні. Якщо ти за цей час не зникнеш, станеш нашим сніданком!- не дочекавшись відповіді, бультер’єри пішли.

Щеня трусилося від страху. Не таку собі вона долю уявляла. Геть не таку! Та ще й Олена називає її дивним ім’ям. Як же їй хотілося додому. Притиснутися до бочку мами Бели і забути про всі жахи останнього тижня. Може їй втекти і жити на вулиці? Ні-ні-ні. Це поганий варіант. У школі шляхетних собак вчили, що безхатченки завжди голодні та нещасні. Вони живуть недовго, гинуть від рук злих людей та знаходять каліцтва під колесами автомобілів. Що ж їй робити?

— Мій янголе охоронцю, зглянься наді мною. Я ще така мала, але вже нещасна. Зроби так, щоб мене не з’їли Роджер та Лада, і я знайшла своїх людей.

— Я тебе бачу, Хлоєчко. Не переймайся і нічого не бійся, я все влаштую, — казав Ерік. Щеня не почуло його відповіді з небес, але у її серці промайнув вітерець затишку.

***

— Мені вже набридло їх рознімати! Якщо я одного разу не встигну, вони розірвуть малу на шматки! — із нотками докору до Олени звернувся її чоловік Сергій.

— Знаєш, я думаю продати її через OLХ. Навіть, якщо ми її примудримося тримати у місці, недоступному для Лади та Роджера, користь з неї дорівнюватиме нулю. Вона — суміш бульдога з носорогом. Якщо вона народить цуценят, вони будуть бракованими.

— Коли писатимеш оголошення? — з полегшенням запитав Сергій.

— Сьогодні. Ще й додам примітку «терміново».

-

***

Світловолоса дівчина занурилася у вивчення чіхуашних оголошень на OLХ. У мріях, вона щокою притискалася до міхової собачої спинки. Пригортала песика до себе і цілувала його в голівку. У те саме місце, де її увінчують пара, як у ельфа Доббі, великих вушок. Їй більше хотілося дівчинку ніж, хлопчика. Вона навіть вже вигадала ім’я для своєї улюблениці. Вирішила, що назве її Хлоєю.

О, як це тяжко жити без грайливого хвостика і вологого носика. Коли її чоловік прийшов на дембель з АТО, вони переїхали до Одеси. Її ненаглядна Моська, її щастя, її Сонечко у віконечку, мала залишитися з батьками в Дніпрі. Просто Моська старенька. Їй вже 12 років і їй дуже потрібен добрий, перевірений ветеринар. До того ж, у Моськи геть не цукровий характер. Вона обгавкає всіх та все. Може вона так намагається виправдати своє ім’я? Хто ж його знає.

Світловолоса дівчина гортала оголошення — і тут вона побачила її. Маленьку собачу з лисячою мордочкою та білим комірцем. Усе! Рішення прийнято! Пьося має стати її! Однозначно і безальтернативно. Тим паче, авторка оголошення грозилася продати цуценя терміново. Не встигнувши порадитися з чоловіком, дівчина зтелефонувалася з Оленою. Її Хлоя знаходилася в Черкасах. Пьося мала сісти на блаблакар і приїхати о пів на п’яту ранку на залізничний вокзал Одеси.

На небі світанок перемагав нічні сутінки. Одеса потроху прокидалася від сну. Де не де, на вулицях міста з’являлися перші перехожі та автівки. Невдовзі, від нічної стоянки роздуплился трамваї, брязкаючи по рейсам металевими колесами. Ось нарешті, вони і зустрілися. Повертаючись, із залізничного вокзалу, світловолоса дівчина несла маленьку пьосю, а її чоловік — собачу переноску. Цей ранок був особливим. Хлоїне бажання здійснилося. Після тижнів випробовувань та страху, вона знайшла своїх людей.

— Тепер тільки спробуй мені не бути щасливою, — вигукнув Ерік з небес. Хлоя його не почула, але відчула затишок.

***

Людство прощалося з надскладним 2020 роком. Він приніс триклятий коронавірус, економічні проблеми та багато сліз. Хтось втратив рідних, хтось — роботу, а хтось — отримав інші трабли. Хлоїна родина мріяла про свято. Олег прикрашав кімнату вогниками гірлянд, а його дружина Іра чаклувала над салатиками. Новорічні приготування перервав вереск телефону.

— Хлою, тебе кличе мама Бела, — сказав Олег. Пьося зістрибнула з ліжка, замахала хвостиком і щодуху побігла до трубки.

— Привіт моя хороша! Ми з татком вітаємо тебе з наступаючим Новим Роком! Як ти?

— Мамо, я вас дуже люблю! У мене є дві звістки: одна хороша, а друга — ще краща. З якої почати? -

— Почни з хорошої.

— Мені добре з моїми людьми!

— А ще краща? — з цікавістю запитала Бела.

— Олег мене сам посадив у ліжко. Сказав, що така лапця має спати з господарями. А ще він мене називає собакою-цілувакою. Ти ж знаєш, я зацілую всіх з голови аж до самих п’ят! Іра здогадалася про моє навчання у школі шляхетних собак. Її мама якось запитала, де я навчилася так лизатися. «Мабуть, Хлоя курси закінчила», — відповіла Іра. У мене все добре. А ще, Іра обіцяла мене звозити у Дніпро та познайомити з Моською та її сином Річчі. Так що, сподіваюся, у мене будуть нові друзі. А ще, я хочу вискулити у своїх людей, щоб вони мене звозили в гості до тебе.

Вони ще з годину цвірінькали на собачій мові. Мама і її донька. Обидві сподівалися на милість Нового, 2021 Року! Нехай він буде щасливим для всіх собак світу і всіх хороших людей!