Троянда на металі (Про ДАП)

Січень вимальовував на покоцаному війною металі зимові візерунки. Один з них нагадував троянду, розпуклу від аромату весни. Ту саму, яку він подарував їй у перший день своєї дводенної відпустки. Їхні зустрічі були короткими, але палкими. Щирі слова, пристрасні поцілунки, прогулянки по нічному місту. Одного разу, він несподівано її підняв на руки і закружляв у спонтанному танку. Вона була тільки його персональною Мадонною та Царицею. Мабуть, лише ця їхня зустріч вартувала десятків, а то й сотень звичайних побачень. Але це все залишилося у минулорічній весні. Зараз бал править січень. Злорадний та пекельний. Неначе господарем дійства є не другий місяць зими, а сама сатана.

Він був у Новому терміналі десь сто днів. Скільки точно, він не пам’ятав. Одного дня втомився і навмисне збився з ліку. Він розумів, що всі вони ходять під Богом, але ніяк не міг звикнути до періодичних смертей товаришів. Яка користь з того ліку? Чи поверне він до життя, скажімо, «Коцика»? 19-річного юнака: для мами — сонечка у віконечку, а для побратимів — зухвалого воюваку. Вогонь ворожого міномета — і хлопець полетів до янголів. А він нехай просто буде у цій самотній вежі. Він і так почувається, ніби в лімбі. Бо ні раю, ні пекла він не заслужив.

Чого варта людина, яка відрікається від коханої? Після загибелі «Коцика» запах смерті його переслідував скрізь. Торкався огидною вовкулацькою лапою на бойовій позиції, заходив у голову, коли він відпочивав у спальнику, залазив глибоко до носу під час прекусів. Він не міг його прогнати, хоча намагався. А якщо цей зловонний запах — провісник старої з косою? Тоді нащо гарній дівчині поки ще живий мрець?

Він не хотів баритися і написав їй СМС-ку. «Пробач мене. Я розлюбив. Більше ніколи мені не пиши і не дзвони». Потім кілька днів його телефон розривала їх улюблена мелодія. Що ж, доведеться її номер занести до чорного списку. Вона — вродливиця, крута айтішниця та волонтерка. Має рано, чи пізно заспокоїтися. Он по її серце зібралася ціла черга охочих. Най вона вибирає з них. А він поступиться комусь своїм місцем. Ну, як може з живими конкурувати майбутній мрець?

На всяк випадок, він вирішив внести корективи. Вона — вродлива та добра, а тому не заслуговує на брехню. Зрештою, цій вежі дуже скоро настане кінець. Він вийняв з кітеля аркуш паперу і написав: «Моя кохана Марина, я тебе ніколи не міг розлюбити. Розумієш, ця вежа мала загинути і забрати мене з собою. Не гнівайся на мене через брехню про те, що я тебе не люблю. Назавжди твій Руслан».

І вежа таки впала. Він запам’ятав тільки звук від вибуху. Потім у його свідомості панувало щось середнє між білим простором та порожнечею. Про таких, як він говоритимуть: «Кіборги витримали, не витримав бетон».

Згодом на зміну небуттю до нього прийшов біль. Після слів: «Коханий, я любитиму тебе завжди», — схотілося розплющити очі. Він побачив над своїм ліжком її витончений дівочий силует. По інший бік стояв «Коцик». Побратим махав йому рукою та посміхався.