Творчі пошуки Російської драми

Новий театральний сезон у Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки розпочався відразу двома прем’єрами. Художній керівник театру, народний артист України Михайло Резнікович поставив комедію «Оголена зі скрипкою» за твором Ноела Пірса Коуарда, а молодий режисер Олександр Степанцов — драму «Ціна» за п’єсою Артура Міллера.

Новий театральний сезон у Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки розпочався відразу двома прем’єрами. Художній керівник театру, народний артист України Михайло Резнікович поставив комедію «Оголена зі скрипкою» за твором Ноела Пірса Коуарда, а молодий режисер Олександр Степанцов — драму «Ціна» за п’єсою Артура Міллера.

Ім’я Ноела Коуарда, який створив більше 50 п’єс і понад 300 музичних композицій, був режисером, актором і виконавцем — в Україні маловідоме. А на батьківщині його знає кожен. Для дотепних парадоксів Ноела вигадали окремий термін — «ноелізми». За особливий внесок у британське мистецтво королева Єлизавета І І посвятила його в рицарі. А 2006 року ім’ям Ноела Коуарда назвали один з найкрасивіших театрів Лондона. Сьогодні пам’ятники митцю постали у Нью-Йорку, на Ямайці і в Теддінгтоні — передмісті Лондона, де він народився. Але, безперечно, кращий пам’ятник драматургу — його п’єси, що й до сьогодні з великим успіхом йдуть у театрах всього світу.

«Оголена зі скрипкою» — це гостросатирична комедія. Кілька слів про сюжет. Помирає відомий художник-авангардист Поль Сороден. Його картини коштують великих грошей, їх виставляють у кращих музеях світу. Але після смерті з’ясовується, що всі ці полотна написали інші маловідомі художники.

Члени родини Сородена непокоються, що викриття Поля вдарить по їхнім фінансовим інтересам, і вживають «необхідні» заходи, аби зберегти таємницю його картин…

«П'єса Ноела Кроуда про цінності в житті і мистецтві, справжні й уявні, про божевілля людей від уявних цінностей, про фантастичні маніпуляції громадською думкою. І ще — про людський цинізм і жадібність, що запаковані у глянцеву обгортку уявного духовного стоїцизму та фальшивої порядності.

Мені здається, біль, іронія і сарказм автора перегукуються з тим, що ми бачимо сьогодні. Ця вистава — ще й бунт проти повсюдного соціального обману. Не можна ставити п’єсу, не відчуваючи нашого часу, — часто обману і в мистецтві, і в економіці, і в політиці… У своїй п’єсі Ноел Коуард знущається над брехливими цінностями, що підкорили собі мільйони людей.

Наша вистава також може бути ще й маніфестом, спрямованим проти будь-якої фальші в житті, проти всілякого лицемірства і океану людських хитрощів. У літературі є такий термін — «роман-попередження». Хотілося б, щоб наша робота стала, хоча б в якійсь мірі, такою «виставою-попередженням». Адже театральна попередження — теж зброя", — розповів Михайло Резнікович.

Чи всім припаде до душі ця вистава? Можливо шанувальникам постановок за п’єсами Рея Куні «№ 13», «Надто одружений таксист» чи «Надто щасливий батько» спектакль «Оголена зі скрипкою» може здатися не настільки цікавим, як комедії положень. Однак прихильникам інтелектуального гумору постановка напевне сподобається. До речі, важко знайти хоча б один театральний колектив столиці, де б так гостро підіймали питання моралі і вічних цінностей, як у театрі Лесі Українки.

Важко окремо виділити когось з акторів. Своєю майстерною грою вони гармонійно доповнюють один одного. Запам’ятовуються яскраві органічні образи, створені Дмитром Савченком (Себастьян Лакреоль), Станіславом Москвіним (Джейкоб Фрідленд), Іриною Новак (Ізабелла Сорден), Анною Грінчак (Джейн), Максимом Нікітіним (Колін), Оленою Червоненко (Памела), Ольгою Когут (Анна Павлікова), Олександрою Єною (Черрі-Мей Уотертон), Олексієм Поліщуком (Фабріс), Юрієм Дяком (Клінтон Премінджер), Олександром Хорошком (Обадія Левеллін). З’являється у виставі і померлий Поль Сороден (Андрій Пономаренко), який з певною долею іронії ставиться до всього, що відбувається довкола. Дівчинка (Катерина Дороніна) ймовірно є образом справжнього, а не уявного мистецтва.

Що ж таке мистецтво? «Мистецтво — це Рембрандт, Бах, Мікеланджело, Дон Кіхот. Мистецтво це імпровізована молитва. Воно виникає раптом, з нічого, із нізвідки», — писав Ноель Коуранд. І з ним важко не погодитися.

Якщо виставу «Оголена зі скрипкою» поставили в театрі вперше, то вистава «Ціна» має давну сценічну історію. Перша її постановка, здійснена режисером Костянтином Дубінінти та художником Михайлом Френкелем, відбулася далекого 1988 року. Ролі виконували актори, чиї імена сьогодні стали легендами, Георгій Кишко, Юрій Муравицький, Лариса Кадочнікова, Лідія Яремчук, Валерій Бесараб, Валерій Сівач і Микола Рушковський. Наразі театр представляє нове прочитання твору молодим режисером та молодими акторами.

Нова вистава — «Ціна» виникла зі студентських робіт Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. І, насамперед, курсової і дипломної роботи Олександра Степанцова, який, достатньо професійно розкрив цю п’єсу. І не просто розкрив, а «штовхнув» студентів у конфлікт цієї п’єси. Сьогодні напевне проблема душевної чесності — одна з найголовніших. І О. Степанцов досить професійно її втілив. У виставі зайняті актори-дебютанти, студійці театру. Залишається сподіватися, що їхні ролі стануть своєрідним трампліном до серйозного розуміння акторської професії.

Події п’єси відбуваються у США в середині минулого століття. Але сюжет напевне буде близьким і зрозумілим українському глядачеві. Будинок, в якому мешкала родина колись успішного бізнесмена пана Франца, що став банкротом у роки «великої депресії», нині призначений на злам. Однак у масандрі дому накопичилася значна кількість дорогих старовинних меблів, які необхідно терміново продати. Саме ця надзвичайно гостра ситуація призвела до того, що в батьківському гнізді зустрічаються Віктор Франц, його дружина Естер, його брат Уолтер і оцінщик меблів Грегорі Сломон. Вся обстановка дому нагадує Віктору часи, коли він хотів зайнятися наукою, але був змушений кинути університет і піти служити до поліції, щоб утримувати хворого батька. Його брат Уолтер, навпаки, нічим не жертвував і став успішним хірургом. Вони не бачилися 16 років. І тепер, вперше з дня смерті батька, говорять один з одним, намагаючись визначити ціну своїм стражданням, вдачам, перемогам, поразкам, ціну свого прожитого життя.

П’єса «Ціна» написана 1968 року. Здається не про наше життя, але про кожного з нас, хто живе на початку третього тисячоліття. Глядачі стають свідками-співучасниками напруженої психологічної драми, долучаються до нервової, сповідальної розмови. Цьому сприяє простір Сцени під дахом, адже актори знаходяться на відстані витягнутої руки від глядача.

І хоча вся дія вистави відбувається навколо питання розділу майна, насправді герої замислюються про ціну прожитого, про владу минулого, про можливість розпочати нове, краще життя. Ціна, за яку розгорається суперечка, відразу ж втрачає буквальний смисл і набуває філософського звучання. Повертається минуле, і людині не потрібно знати до кінця, що важливо, а що ні. Постає складне питання, як не грішачи супроти істини, оцінити минуле, власні вчинки і поведінку іншої, навіть близької людини, як точно відміряти, де є добро, а де зло. Високу, інколи непосильну ціну доводиться платити людині, за творене нею добро. Але лише у цьому випадку вона залишається Людиною з великої літери.

Молоді актори Михайло Самарський, Ангеліна Симонова, Євген Храмцов та Олександр Соколенко грають героїв, значно старших за себе віком. Але їм вдається настільки тонко передати внутрішній світ своїх персонажів, що їх не потрібно навіть гримуватися. Глядач вірить, що перед ним люди, які вже встигли пройти непростий життєвий шлях. Це і вишукана Естер, це і протилежні за характерами два брата й оцінювач майна. Кожному вдалося розкрити характер свого персонажу.

Фото Ірини СОМОВОЇ

Творчі пошуки Російської драми

Творчі пошуки Російської драми

Творчі пошуки Російської драми

Творчі пошуки Російської драми

Творчі пошуки Російської драми

Творчі пошуки Російської драми

Творчі пошуки Російської драми