Нові перемоги Національної оперети
Колектив Київського національного академічного театру оперети спільно з режисером вистави Сергієм Павлюком, презентували одну з найвідоміших легенд українського народу — поетичну драму «Маруся Чурай».
Колектив Київського національного академічного театру оперети спільно з режисером вистави Сергієм Павлюком, презентували одну з найвідоміших легенд українського народу — поетичну драму «Маруся Чурай».
Напередодні прем’єри відбулася прес-конференція за участю творців вистави. Вони розповіли:
Богдан Струтинський, очільник Національної оперети України.
— Рік тому ми зустрілися з режисером Сергієм Павлюком і відразу виникла ідея поставити «Марусю Чурай».
Хочу висловити слова вдячності колективу нашого театру, який на сьогоднішній день відкритий до співпраці, підтягується до нових ідей і одразу йде на експерименти. Це говорить про те, що ми дорослішаємо, що ми сьогодні є повноцінним синтетичним театром всіх видів мистецтв, і, насамперед, музичного. Ми позиціонуємось як театр широкого профілю.
Коли я навчався на третьому курсі нашого театрального інституту, то був на практиці у Харківському драматичному театрі ім.
У нашому арсеналі Міжнародний художній (мистецький) фестиваль країн прикарпатського регіону «CARPATHIAN SPACE». Минулого року в рамках фестивалю ми робили читання «Іван Франко об’єднує». А 4 травня проведемо флеш-моб «Ліна Костенко об’єднує», під час якого читатимемо поезії Ліни Василівни різними мовами. Читання відразу відбудуться в університеті, театрі, на радіо, на площі, в книгарнях. Ліна Костенко живе в наших серцях і це дуже важливо.
Дехто був здивований, що наш театр звернувся до постановки цього роману. Існує велике упередження щодо різниці між музичним і драматичним театром. Звичайно, апріорі вони різні. Різні закони побудови, видобування матеріалу. Але в нас вже було багато проектів, якими ми відходимо від старого театру, коли в когось є стереотипи як треба грати музичні вистави.
Думаю, що в перспективі, якщо будуть сприятливі умови для розвитку українського театрального мистецтва, у нашому театрі буде дві трупи — одна гратиме оперети і опери, а друга йтиме в інші лабораторії і не боятиметься експериментувати.
Сергій Павлюк, режисер-постановник.
— Сподіваюсь, що глядачу сподобається те, що ми зробили разом з командою театру.
Мені було десять років, коли я вперше почув по радіо радіовиставу «Дума про братів неазовських» Ліни Костенко. А через багато років закінчував режисерський факультет Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого і моя дипломна робота була саме за цим твором.
Для мене немає різниці працювати у музичному чи драматичному театрі. В першу чергу важливо, щоб там працювали талановиті люди. А кожна талановита людина може і повинна розвиватися. Я вимагаю від акторів не грати, а жити на сцені.
Постановка «Марусі Чурай» стала викликом для акторів Театру оперети. І вони з цим викликом впоралися. Ми намагалися показати світло в кінці тунелю, яке не кожен помітив читаючи роман. Для мене ця робота дуже «світла», я працював зі «світлими» людьми.
В основі вистави народні пісні. Саме вони народжували пластику. Представлені як широковідомі, так і малознані автентичні твори.
Працювати було дуже складно, але чим складніше, тим у підсумку виходить кращий матеріал. За час репетицій кардинально змінилося враження акторів щодо самої роботи. Вони починали запалюватись і запалювали мене. Я їм дуже вдячний і щасливий, що цей проект ми здійснили саме в Національній опереті України.
Також про роботу над виставою розповіли Сергій Нестерук, диригент і хормейстер-постановник, Юрій Бус, балетмейстер-постановник, Сергій Ридванецький, художник-постановник, Наталія Ридванецька, художник з костюмів. Крім цього у конференції взяв участь перший заступник голови правління АБ «Укргазбанк» Андрій Кравець, який повідомив про те, що у 2018 році банк буде головним партнером театру, і результатом цієї співпраці має стати багато цікавих проектів.
Інсценізація ліро-епосу «Маруся Чурай» — своєрідна відповідь українських митців на естетичний запит сучасного суспільства про єдину можливість духовного відродження нації, як порятунку, як збереження української ідентичності. Завдяки точності змалювання авторкою цілої епохи, роман «Маруся Чурай» став, по суті, художньою енциклопедією історії українського народу ХVІІ століття. Ліна Костенко ототожнює саму українську історію із образом жінки.
Зневаженої, катованої, але не зломленої, гордої, гідної.
В основі твору — відома балада «Ой не ходи, Грицю.», сюжет якої має чимало інтерпретацій. Ліна Костенко розповідає живою, проникливою поетичною мовою про долю реальної української дівчини Марусі Чурай, чиї вірші та пісні надихали козацькі загони на подвиги в ім’я України.
«Маруся Чурай» Ліни Костенко — твір, який зараз на часі. В ньому багато рядків, які змальовують сьогодення. Жанрова направленість постановки близька за образністю до поетичного театру — це поетична драма.
Творча група намагалася створити особливу постановку «Марусі Чурай», де музика є повноцінним персонажем, а кожен герой назавжди залишиться у пам’яті.
Головна героїня — Маруся Чурай — неповторна творча особистість, народна поетеса-піснярка, яку намагається поглинути дріб’язковий, егоїстичний, безжальний буденний світ. Вважають, що вона є автором таких відомих творів, як «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи Грицю» та ін.
За вбивство коханого Маруся засуджена до жорстокого покарання. Дівчина не винна, адже отрута, що згубила Гриця, була призначена їй самій. Але судді невблаганні. Навіть полум’яна промова Івана Іскри не рятує піснярку: «Ця дівчина не просто так Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа…»
Крізь пожежі і страшні бої козак Іскра вирушає до самого гетьмана шукати заступництва для Марусі. Три довгих дні перед стратою Маруся пригадує своє життя, наче сповідується. Втомлена, безвинна і знесилена чекає на старту як на вивільнення. Гетьман Хмельницький пише указ про помилування і гонець за мить до страти встигає визволити дівчину.
Маруся вирушає за прощею до Києва. Контрастні картини бачить вона на своєму шляху — красу природи і сплюндровану війною землю. Дівчина забуває про особисте горе, пише пісні, розмірковує: «Колись нащадки будуть одмивати оцю печаль од крові і глупот. Бо можновладці — тяжко винуваті. А що зробив народові народ?!»
Режисер-постановник вистави Сергій Павлюк ставив перед собою завдання показати в першу чергу саме людську долю, долю відчини, яку зрадили, а вже через її призму — долю народу.
«Три перемоги в один вечір — в одному „марусьочураївському“ флаконі: перша перемога — Сергія Павлюка, який сміливо і гідно розрушив існуючий стереотип, що „Костенко не для оперети“! Друга перемога — театру — який сміливо пішов на контакт з „збурювачем творчого спокою в державі“, репутацію якого він заслужив цілим рядом резонансних „лавроувінчаних“ вистав — Сергієм Павлюком і його командою — сценографами і художниками Наталкою і Сергієм Ридванецькими, балетмейстером, який в такий спосіб ще впевненіше розширив свої і без того доволі широкі творчі горизонти, давши при цьому можливість трупі освоїти ще одну творчу „територію“, підтвердити вкотре свій високий фаховий рівень… І третя перемога — глядацька… Публіка, яка в стінах оперети, так дивовижно тривало вітала гучними оплесками і схвальними вигуками народження нової талановитої вистави і відкриття нового творчого вектору свого улюбленого театру! І всі ці три перемоги вкупі — вони, повірте, дорогого варті!», — висловився про виставу відомий український театрознавець Василь Неволов.
Вистава стала іспитом на творчу зрілість для молодих акторів театру Тетяни Дідух (Маруся) та Олексія Кириллова (Гриць), який вони склали на відмінно.
Багатьох глядачів вразила невелика, але яскрава роль народного артиста України Олександра Кравченка, який створив образ Богдана Хмельницького. По новому розкрили свої творчі обдарування народні артисти України Ірина Лапіна (Бобренчиха), Микола Бутковський (Полковник), Сергій Бондаренко (Суддя); заслужені артисти Ася Середа-Голдун (Параска), Валентина Бутковська (Чураїха), Сергій Наумов (Вишняк), заслужений працівник культури Зоя Кравченко (Кошова), інші солісти-вокалісти театру, хор та балет, юні вихованці вокально-хореографічного ансамблю «Лелеченьки».
Крім цього успіх новій постановці забезпечили диригент і хормейстер-постановник Сергій Нестерук, балетмейстер-постановник Юрій Бусс, художник-постановник Сергій Ридванецький та художник з костюмів Наталія Ридванецька.
У статті використані матеріали прес-служби Національної оперети України
Фото надані театром
