Київські сторінки Івана Кавалерідзе

У Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе презентували видання «Каталог скульптури І. П. Кавалерідзе в муніципальних музеях міста Києва». Книжка присвячена 130-ти річчю від дня народження відомого скульптора і кінорежисера.

— Презентація каталогу робіт Івана Кавалерідзе важлива подія у житті нашого музею. Ідея цього проекту виникла 20 015 року. Втілити її в життя допомогла міська влада Києва. Також дуже вдячний колегам з інших музеїв за надання матеріалів до видання. Це наша спільна праця. У наших планах здійснення ще кількох видань аби повністю представити київську творчість Івана Петровича, — зазначив відкриваючи презентацію генеральний директор Музею-майстерні Івана Кавалерідзе Олександр Юнін.

Про роботу над виданням, про його значення для культурно-мистецького життя столиці розповіли Гела Думбадзе, Надзвичайний і Повноважний посол Грузії в Україні, Ігор Федоренко, депутат Київської міської ради, Дмитро Шльонський, директор Музею однієї вулиці, Тамаз Аваліані, грузинський художник, Ольга Співак, керівник проекту.

Відкриває видання вступна стаття мистецтвознавця Сергія Бельмеги та члена НСПУ Микити Григорова. Автори розповідають, що Іван Кавалерідзе — людина ренесансного масштабу для української культури. Скульптор, режисер, драматург, він прожив нелегке життя, стояв біля витоків найважливіших культурних явищ свого часу, таких як кубічна скульптура чи українське поетичне кіно. Іван Петрович був знайомий з багатьма видатними митцями першої половини ХХ століття, серед яких геніальний скульптор Огюст Роден, композитор Клод Дебюсі, національний єврейський поет Хаїм Бялик, нобелівський лауреат Ілля Мечников.

Кавалерідзе брав активну участь у долі Олександра Довженка, Степана Шкурата, Володимира Войтенка, Людмили Гурченко. Його вплив на українську культуру першої половини минулого століття важко переоцінити.

Іван Петрович народився на Полтавщини. Виходець із родини селян, завдяки протекції свого дядька, археолога, музейного працівника, мистецтвознавця, художника Сергія Мазаракі, юний Іван отримує ґрунтовну освіту — спочатку в приватній гімназії Валькера, далі в Київському художньому училищі та Петербурзькій художній академії, де його наставниками були визнані майстри тогочасної скульптури — Федір Балавенський та Ілля Гінцбург.

1910 року Кавалерідзе переїздить до Парижа на запрошення Наума Аронсона, протягом року навчається у культурній столиці світу, обертається в богемних колах, «вбираючи» шедеври європейського мистецтва, атмосферу французької свободи.

У 1911-му, вже в Києві, перше значне досягнення — проект пам’ятника княгині Ользі, апостолу Андрію та слов’янським просвітителям Кирилу і Мефодію, створений 24-літнім скульптором, перемагає у міському конкурсі. Ольга на Михайлівській площі стає одним з найбільш упізнаваних київських пам’ятників.

Кавалерідзе шукає натхнення у візантійській та давньоруській іконописних традиціях. Його ранні станкові скульптури («Ярослав Мудрий з папірусом», «Святослав у бою») тяжіють до монументальності і епосу. Значно пізніше, вже в 20-ті роки, працюючи на серією «революційних» пам’ятників (найвідоміші — «Жертвам Революції» в Ромнах, 1920, «Артем» в Бахмуті, 1924, «Артем» у Слов’яногорську, 1927), Іван Петрович радикальним чином переосмислить монументальну поетику своїх ранніх робіт і, фактично, стане батьком-засновником імпресіонізму (перший проект пам’ятника Григорію Сковороді для Києва, 1972) і експресонізму (станкова скульптура «Бунт», 1967).

Серед тих, хто справив найбільше враження на творчий світогляд Кавалерідзе особливе місце належить постатям Тараса Шевченка і Григорія Сковороди. Іван Петрович — автор першого на території України монументального пам’ятника Тарасу Шевченку (Ромни, 1918), першого пам’ятника Григорію Сковороді (Лохвиця, 1922). Серед інших його робіт, що зображують великих українців, можна виділити пам’ятники Шевченку в Полтаві (1925) і Сумах (1926), пам’ятники Сковороді в Харкові (1972) і Києві (1977).

Велике значення для української скульптури мають також станкові роботи майстра — бюсти співака Шаляпіна (1909), лікаря Амосова (1960-ті роки), гомеопатів Попової (1967) і Ганемана (1972), мініатюри біолога Мічуріна (1949) і письменника Л. Толстого (1951), станкові скульптури «Летять журавлі» (1967), «Бунт» (1967), «Вірний друг» (1967) і багато інших. Кавалерідзе використовував для монументальної скульптури бетон і бронзу, для станкових і малих робіт — гіпс, оргскло і бронзу. Творчі пошуки Івана Петровича розвивалися паралельно з пошуками багатьох видатних скульпторів початку ХХ століття. Огюст Роден також тяжіє до монументальності й імпресіонізму, однокласник Кавалерідзе Олександр Архіпенко — великий експериментатор і кубіст, а російський італієць Павло Трубецькой так само імпресіоністичний і в’язкий у фактурі, як і український майстер.

Постать Івана Кавалерідзе — складна, суперечлива і багато в чому трагічна. Його аскетичні, суворі, колосальні образи дають нашому погляду таку важливу зараз точку рівноваги і опори. Його життя — приклад слідування безкомпромісним ідеалам мистецтва, незважаючи на голод, холод, життєву невлаштованість і жорстоку ідеологічну диктатуру, всередині якої він змушений був існувати.

У каталозі представлені знімки робіт Івана Кавалерідзе, які знаходяться у Національному музеї «Київська картинна галерея» — «Федір Шаляпін в ролі Івана Грозного в опері «Псковітянка» (оргскло), «Портрет Льва Толстого» (гальванопластика, 1950-ті); Музеї видатних діячів української культури — «Горельєф Прометей» (оргскло тоноване, 1961); Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України — «Іван Паторжинський (Карась) та Марія Вольгемут (Одарка) в опері «Запорожець за Дунаєм» (статуетки, теракота кольорова), «Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного, п’єса «Украдене щастя» (бронза), «Ігор Ільїнський в ролі Акима, п’єса «Влада пітьми» (гіпс тонований), «Федір Шаляпін в ролі Івана Грозного в опері «Псковітянка» (гіпс тонований), «Портрет Федора Шаляпіна» (оргскло); Літературно-меморіальному музеї-квартирі Павла Тичини — «Портрет Григорія Сковороди» (кераміка, випалення, фарба), Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського — «Барельєф Максима Рильського» (оргскло тоноване, 1967). Але найбільше робіт митця природно зберігається у Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе. В каталозі фото робіт пов’язних з Тарасом Шевченком, Григорієм Сковородою, Федором Шаляпіним. Окремі розділи присвячені портретам у скульптурі, історичному жанру, творчим пошукав митця.