Одеса очима Михайла Жванецького

Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я» нещодавно презентувала виставу «У Чорного моря», що є оновленою редакцією спектаклю «Одеські дачі», який кілька років поспіль був представлений у репертуарі Київського театру «Актор».

Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я» нещодавно презентувала виставу «У Чорного моря», що є оновленою редакцією спектаклю «Одеські дачі», який кілька років поспіль був представлений у репертуарі Київського театру «Актор».

Вистава «У Чорного Моря» за Михайлом Жванецьким вирішена у жанрі акторського кабаре. Це продовження вистав «Ниоткуда с любовью», «В барабанном переулке», «Жінка у пісках», «Заноза» та «Смак черешні», що представлені в репертуарі «Сузір'я». Літературна основа — текст М. Жванецького, а музичний матеріал — пісні Леоніда Утьосова. Незважаючи на таких авторів, це вистава не гумористична, а її тема — про кризові моменти людського життя та творчості.

У виставі показаний один день з життя Одеси, але як багато він встиг в себе вмістити. Цей день присвячений людській вірності і дружбі. Тут є самоіронія і мудрість, гумор і смуток. Протягом життя ми багато переживаємо, але завжди потрібно радіти навіть дрібницям. Такими думками у ненав’язливій формі актори намагаються поділитися зі своїми глядачами. А цікавий текст та музичний супровід в яскравому музичному виконанні дарує позитивні емоції.

Актори своєю чудовою грою показують Одесу такою, якої її бачить сам М. Жванецький.

«В Одессе мы не могли шутить ни о чем. Мы просто не шутили — мы о чем-то говорили. И тут рождалось что-то. Но мы же говорили о чем-то. А специально шутить… Такого никогда не было, чтобы сел и начал шутить. Такого человека из компании изгоняли. Потому что он был противен. Ну, бывал такой, который непрерывно шутил. Противно. Он даже сам обычно не уходил, его невозможно выгнать, он оставался, но компания перемещалась в другое место…», — писав Михайло Михайлович.

Поставив виставу заслужений артист України Ігор Славинський. Режисер досить рідко грає у створених ним виставах. Очевидно, обирає персонажів, особливо близьких йому за духом і свідомістю. У першій редакції вистави, що йшла у театрі «Актор», він грав Мішу. З одного боку, це начебто автор, який лише спостерігає за подіями, проте час від часу сам стає їхнім безпосереднім учасником. Хоча прямо не сказано, але складалося враження, що актор грав самого Жванецького, який спілкується зі своїми героями. На це вказує й ім’я персонажа.

Сказані героєм на початку слова: «Усі мої жарти — між словами. Як розсунути слова, як навчитися писати паузу» можуть слугувати прологом до всієї вистави. Його ж роздуми про те, чому співаки можуть собі дозволити співати під фонограму, а виконавці розмовного жанру — ні, змусять декого іншими очима подивитися на сучасне естрадне мистецтво.

У новій редакції роль Міші виконує артист Київського театру «Актор» — Володимир Кокотунов. Ця робота по новому відкрила грані таланту виконавця.

Центральне місце у виставі посідає єврейське подружжя — Ізя (Сергій Мельник) і Віра (Ірина Калашнікова) та їхній син Костя (Станіслав Мельник). Їм вдалося тонко передати одеський та єврейський гумор, що переплелися і склали єдине ціле. Такої природної гри на сцені багато в чому вдалося досягти тому, що і в житті вони теж родина.

Надовго запам’ятається глядачам і колоритний персонаж Розалії Вікторівни (Ніна Касторф). Особливо її фраза про те, що радянська влада не може бути ліквідована, але якщо й може, то лише за наказом КПРС. Ці слова, на перший погляд, можуть видатися абсурдними, та якщо замислитися, то вони не позбавлені сенсу. А Олександр Бегма, який виконує роль Борі, можливо, й не вразив своєю грою як драматичний актор, однак те, як ця молода людина довершено виконує на фортепіано найскладніші музичні твори, не може не викликати поваги і, навіть, захоплення.

Декорації вистави доволі прості. Очевидно, це робилося навмисне, аби глядач не відволікався на другорядне. Водночас музика виступає повноцінною дійовою особою (музичне оформлення Наталії Бегми), а рухи доповнюють недоказане героями.

Як виявляється, всі події, змальовані у виставі, відбувалися раніше, а зараз вони лише виринають у ностальгічних спогадах автора. Знову ми зустрічаємо наших героїв уже у вечірніх сукнях на престижному концерті, напевне, далеко від Одеси, а можливо, навіть колишнього Радянського Союзу. Трохи сумно. Але це життя.

Одеса очима Михайла Жванецького

Одеса очима Михайла Жванецького

Одеса очима Михайла Жванецького

Одеса очима Михайла Жванецького

Одеса очима Михайла Жванецького