Наталка Ворожбит: «Кожен може написати свою драму»

У Центрі мистецтв «Новий український театр» відбувалася творча зустріч з сучасним драматургом, режисером сценаристом Наталкою Ворожбит, яка належить до напрямку «нової драми».

Пані Наталя разом з німецьким режисером Георгом Жено заснувала «Театр переселенця», в якому переселенці з Донбасу розповідають реальні історії свого життя. Вона куратор фестивалів «Донкульт» та «ГОГОЛЬФЕСТ», одна із засновниць фестивалю «Тиждень актуальної п’єси». П’єси Н. Ворожбит ставилися в театрах України, Росії, Великої Британії, Польщі, США та Латвії. Також Наталія автор сценарію фільму «Кіборги». Під час зустрічі з глядачами та молодими драматургами вона поділилася секретами своєї творчої майстерні та дала поради тим, хто лише починає пробувати свої сили у драматургії.

«Ще десять років тому мені здавалося, що сучасної драми в Україні не існує. Саме в той час я повернулася з Москви, де тоді було досить насичене драматургічне життя. Але в Україні стає дедалі цікавіше, з’являються нові імена. Події на Майдані та Сході України сприяють розвитку драми, адже на ці події неможливо не реагувати і кожен, хто відчуває творчий потенціал, якось намагається про це писати.

Моїм викладачем у Літературному інституті була відомий театральний критик Інна Вишневська. Паралельно я потрапила в середовище, з якого виріс фестиваль «Любимівка», який потім переріс у «нову драму» і «Театр DOC». Це було спілкування небайдужих людей, яких не влаштовував той театр, який був, з його мовою і формою. Моїм другом, колегою і вчителем був директор «Театру DOC» Михайло Угаров.

Я впевнена, що кожна людина може написати хоча б одну п’єсу з тієї причини, що в кожного є своя драма. Я багато працюю з підлітками. Це проект «Class Act: Схід — Захід». Там ми вчимо дітей писати п’єси. І не лише їх, але й продюсерів та акторів. Закони драматургії закладені у житті. Кожна життєва історія, яку ви розповідаєте, побудована за законами драми. Якщо ви відчуваєте ці закони і уважно придивляєтесь до життя, то самі можете опанувати цей жанр літератури. Але це повинно підкріплюватися участю у фестивалях, зустрічами з практиками. А головне — дивіться хороші вистави, читайте хороші п’єси.

Мій досвід показує, що якщо перші дві-три сторінки п’єси не зачепили тебе за живе, то вже цей твір не зачепить тебе ніколи. Але інколи з перших рядків відчуваєш, що це талановита річ, хоча начебто нічого особливого. Критерій професіоналізму ніколи не був для мене визначальним. А на фестиваль «Тиждень актуальної п’єси» ми не брали п’єси професійних авторів. Важливо коли людина не байдужа, що вона любить своїх персонажів. Теж саме з історією, яку вона розповідає, якщо любить, то «заражає» цією любов’ю і тебе.

Ніколи і нікому не пропонувала свої п’єси. Мені дійсно щастило потрапляти в ті кола, де людям були важливі сучасні теми. Взагалі добре, коли драматурги і режисери зустрічаються на літературних читаннях. А сподіватися на те, що ви надішлете свою п’єсу до Національного театру і там її поставлять, шансу практично немає. Потрібно з однодумцями, можливо такими самими початківцями, знаходити маленькі майданчики і робити щось самим. І коли це виходить, то починають підключатися й інші. Можуть звернутися й інші театри.

Коли мені замовили сценарій до стрічки «Кіборги», то довелося багато спілкуватися з учасниками тих родій. Спочатку на мене дивилися з недовірою.

Потрібно було цю недовіру ламати. Було багато емоцій, пов’язаних зі збором матеріалу, спілкуванням. Паралельно працювала з дітьми в зоні АТО. Ще й написала у цей час п’єсу, постановку якої готує Тамара Трунова.

Треба в щось вірити. Вірити, що те, що ти робиш не марне. І з тими людьми, які сидять в залі, щось відбувається. Приміром під час перегляду «Кіборгів» люди плачуть, по іншому емоційно реагують, а коли стрічка завершується, то встають.

Їздили з цим фільмом до Чехії. Нас попереджали, що в цій країні проросійський глядач. Але зала на 350 місць була переповнена. У кінці всі аплодували, багато хто підходив до нас, на очах у глядачів були сльози. Чимало з тих, хто побачив стрічку, стали по іншому ставитися до історії, стосунків з Росією.

Проте я допоки маю невеликий досвід у написанні кіносценаріїв. А серед написаних п’єс не маю улюбленої. Зазвичай найбільше подобається остання.

Важливою для мене є п’єса «Саша винеси сміття», вона має хорошу сценічну історію як в Україні, так і за кордоном.

Часто режисери беруть твою п’єсу і переробляють на свій смак не питаючи автора. Мені це не подобається. Якщо я поважаю режисера і довіряю йому, то можу дуже багато переробляти у своїх творах. І це нормально, адже треба відчувати особливості театру і міста, в якому йтиме вистава. Але некоректно, коли режисери це роблять самостійно.

Використовувати у п’єсах ненормативну лексику, на мою думку, доцільно лише тоді, коли персонаж її використовує і в житті. Проте з кожним роком такої лексики у моїх творах все менше. Тому що я сама вже менше її використовую, менше використовує оточення і люди, про яких я пишу.

Гострими вважаю ті проблеми, які є гострими для всього суспільства. Але в кожної людини є своя гостра проблема. Можливо це нерозуміння її батьками чи дітьми, смерть дорогої людини. Якщо такі проблемі дійсно гострі, то ця гострота передається і глядачеві.

Про головного персонажа бажано знати більше вже тоді, коли починаєш писати п’єсу. Але на 100 відсотків не потрібно його придумувати з самого початку. Це буде заважати. Потрібно залишити повітря, свободу, можливість змінитися. Має залишатися якась загадка.

Історію також не треба з самого початку придумувати від початку до кінця, адже це те саме, що придумувати біографію дитині, яка щойно народилася. А інтуїція допомагає більше, ніж заздалегідь зроблений схематичний розрахунок. Буває, що ти відразу придумуєш розв’язку і йдеш до неї. Але частіше спочатку фінал невідомий і ти разом з персонажем шукаєш відповідь.

Коли приходиш на виставу, то відразу відчуваєш це «нова драма» чи ні. У «новій драмі» розповідається про події які відбуваються сьогодні, а якщо мова йде про те, що відбувалося 20 років тому, то сюжет все рівно перегукується з сучасністю. «Стару драму» пишуть люди, які намагаються бути на когось схожими, для кого є ідеали в драматургії. А «нова драма» це драматургія без авторитетів. Однак це не означає, що ми не цінуємо створеного раніше.

Приміром мені подобаються п’єси Теннессі Вільямса, Антона Чехова, Олександра Володіна".

Зустріч з Наталкою Ворожбит відбулася в рамках фестивалю «Нова п’єса». Крім цього у програмі фестивалю відбулися: зустріч із зав. літературною частиною Білоруського академічного театру юного глядача Жанною Лашкевич; режисерські читки п’єс «Ліричні діалоги з ліфтом» Елли Леус (м. Одеса) і «Вовки-лебеді» Михайла Білана (м. Сімферополь), які були учасниками «Коронації слова — 2016»; бліц-презентації та літературні конкурси.

Фото автора